Давно колись у одному польському часописі я читала репортаж про церкву св.Франциска Асизького, куди можна приходити зі своїми звірятами: собаками, котами, пташками, мишками. І нікого це не обурювало, адже віруючі у Західній Європі знають, що благословення Господа поширюється на квіти, дерева, звірів, птахів, комах. Вони так само як людина є творінням Божим і їхнє життя таке саме цінне.
«Всяке дихання славить Господа» - цю цитату знають либонь усі побожні львів’яни, що по неділях ходять до церкви святково вбрані й умиротвореними та просвітленими повертаються звідти. Але серед них є чимало тих, хто викидає тварин на вулицю, бо ті чи набридли, чи поводять себе не як янголи, отак і створюється для міста проблема бездомних тварин. А серед атеїстів чи агностиків є чимало людей, які цих тварин підгодовують чи підбирають, хоч самі живуть небагато.
Я не збираюсь дискутувати на тему: чи заслуговують тварини на гуманне ставлення. Для мене є аксіомою, що кожна тварина має право на життя, лікування і правовий захист від насильства. Мені хотілося б, щоб ми спільно подолали це зло – бездомних тварин на вулицях принаймні нашого міста. В якнайгуманніший спосіб, не посягаючи на їхнє життя, бо не ми його дарували, і не нам його відбирати. Усі ми, незалежно від віку чи релігійних переконань. Почавши з себе, а не чекати поки влада почне ліквідовувати наслідки нашої бездушності, страчуючи собак і кішок ледь не на очах дітей.70 собак було отруєно одночасно у Львові одного дня. І винного у цьому злочині не знайдено. Міліція навіть не шукала, хоча це є кримінальний злочин.
Той хто ставиться жорстоко до тварин, так само ставиться і до людей, як би не намагався виправдати власну жорстокість: турботою про здоров’я власної родини, переконаністю, що тварини взагалі не відчувають болю і самотності, чи аргументом, до якого вдаються найчастіше совкові обивателі: люди не мають що їсти, а ви про тварин піклуєтесь. З легкої руки письменниці Галини Вдовиченко в газеті «Високий Замок» створено рубрику «Суперкіт», де господарі розповідають про своїх маленьких друзів. Листи туди йдуть безконечно. Люди тішаться нагодою розповісти про тих, кого вони люблять. Крамнички з товарами для тварин, ветеринарні аптеки і кабінети – прибутковий бізнес і водночас місце спілкування тих людей, які не побоялися взяти на себе відповідальність за долю тварини. Там тебе ніхто не висміє і не спитає, а чи є в тебе діти. Бо чомусь вважають, що лише самотні люди тримають в себе вдома тварин, бо їм нічого робити. Правда, не кожен може дозволити собі таку розкіш, як моя сусідка, що забрала з підвалу кицьку з п’ятьма кошенятами, і тепер ця кицька живе у неї – біла й пухнаста. Чи як продавець з нічного кіоску забрати з притулку двох пекінесів, чи взяти від вуличної безпородної собаки цуценя, лікувати його цілий рік від нефриту. І у кожного з цих людей є сім’ї, і вони так само змушені виживати. Легше йти й голосно обурюватись присутністю собак на ринку, ніж спитати себе, чому вони там опинились. Ті жінки, що торгують взимку на морозі, намагаються зігріти нещасних, вилікувати, хоча їм самим холодно і вони хворіють в таких нелюдських умовах праці. У нас спільна доля: у тварин і в людей.
Європейський чемпіонат з футболу – ця даремна розкіш для зубожілої країни вдарить по найслабших – бездомних. Людях і тваринах. Бо ставлення до бездомних людей у нас таке саме, як і до бездомних тварин. У який спосіб їх позбуватимуться, всім відомо. І аргументи також.
Агресивною бездомна тварина стає, коли вона голодна і скривджена. Те саме відбувається з людьми, які позбавлені всіх фундаментальних прав. У такий спосіб вони висловлюють свою незгоду зі світом.
А ті, кому пощастило більше, чи пробували вони бодай раз поставити себе на їхнє місце? Відчуження людини від інших живих істот не робить її людиною, радше навпаки - робить її менш досконалою, бо порушує гармонію у Всесвіті. Така людина вразлива і слабка. Вона змушена шукати неприродного захисту у владі, грошах, надмірному споживанні чи навіть в алкоголі. А раз вона слабка, то здатна і до насильства над слабшими. Будьмо сильні й шляхетні. Іншого шляху для людини просто не існує.
…Найбільшого потрясіння в житті я зазнала, коли одного разу поверталась голодна, змерзла й стомлена з роботи і з вікна автобуса побачила мертвого собаку на снігу. Я подумала тоді: «Йому добре. Він вже не мерзне». Оця заздрість до мертвого бездомного пса перевернула всю мою свідомість. Я стала ніби ним. А той, хто відчув себе бодай раз мертвим собакою на снігу, ніколи цього не забуде.