14 січня в український прокат виходить новий фільм Квентіна Тарантіно «Мерзенна вісімка», який сам режисер називає вестерном. Втім, навряд чи тригодинні розмови у замкненому приміщенні можна так назвати, хоча без стрілянини, звичайно ж, не обійшлося.
Кадр з «Мерзенної вісімки»
У фільмі знялися Курт Рассел, Семюел Л. Джексон, Тім Рот, Майкл Медсен, Дженніфер Джейсон Лі, Ченнінг Татум. Музику до фільму написав Енніо Морріконе. Це перша його робота над саундтреками до вестерна за останні 40 років, і він уже отримав за неї «Золотий глобус».
Напередодні прем’єри хочеться поговорити не лише про нову роботу Тарантіно, а й про те, чому усі його фільми стають подією та за що ми так сильно його любимо.
***
«Я працюю як диригент, а глядачі є оркестром. І моє завдання полягає у тому, щоб змусити їх ухкати й ахкати, сміятися і кричати в потрібний момент», - вважає Квентін Тарантіно.
А ще він вважає успіхом те, що багато незнайомців проживають разом події стрічки.
У новому фільмі «Мерзенна вісімка» незнайомцями є не лише глядачі, а й герої. Восьмеро незнайомців зустрічаються у придорожньому салуні десь у Вісконсині і, як по нотам, розігрують усю цю заплутану та, звичайно, криваву історію.
Невластивою для Тарантіно є майже театральна режисура, яка змушує максимально зосередитись на грі акторів, на їх діалогах та на тому, над чим великий та жахливий Квентін насміхається цього разу. А цього разу він насміхається не лише із жанрового кіно, вестерну чи расових проблем. Він говорить і про те, як мало вартує людське життя, і про те, яким лайном є людина як така.
Кадр з «Мерзенної вісімки»
А ще, як завжди, великий режисер нагадує, що є і великим кіноманом: вже сама назва «Мерзенна вісімка» відсилає до класичного вестерна «Чудова сімка». Тільки там – чудова, а тут – якось не дуже. А ще це восьмий фільм Тарантіно.
Сам Таратіно, син 16-річної медсестри та музиканта, сам по великому рахунку міг би стати персонажем одного зі своїх фільмів. На відміну від його респектабельних колег з Голлівуду, в ньому немає нічого правильного, очікуваного та респектабельного. Назвали його Квентіном на честь героя серіалу, а не класичного роману Вальтера Скотта, таким чином, можливо, запрограмувавши його подальшу кіношну долю. Першим продюсером молодого кіномана Тарантіно була людина на прізвище Бендер. Щоправда Лоуренс, а не Остап. Саме йому ми завдячуємо тим, що «Скажені пси» не стали аматорським відео, а призвели у свою чергу до появи «Кримінального чтива». Воно не лише принесло своєму авторові «Золоту пальмову гілку», відразу вписавши Квентіна в історію кіно, воно і саме кіно змусило уже ніколи не було таким, як колись.
Для кожного великого режисера насправді головним досягненням є несхожість ні на кого іншого. Таратніно цю свою унікальність побудував як раз на використанні чужих здобутків. І то далеко не найкращих.
Головним досягненням Тарантіно є віртуозна гра з поп-культурою, жонглювання жанрами, зміна їх сенсів, вміння насміхатися з найбільш табуйованих тем. От тепер, у «…вісімці», він і до американської демократії добрався.
Декларуючи себе малоосвіченою людиною (мабуть, знову лукавить) та неприхильником авторського кіно (в тому сенсі, який вкладають у це визначення європейці), будучи американцем та великим шанувальником фільмів класу В, він довів традиційне жанрове кіно до такого абсурду, що воно уже не могло не стати авторським.
Він наситив попсові жанри такою кількістю кіноманських аллюзій, що його фільми можна читати як підручник з історії кіно.
Кадри з «Мерзенної вісімки»
P.S. Гуманізм у «Мерзенній вісімці» також отримає на горіхи.