Мешканець села Трудовач на Золочівщині вже півстоліття розшукує унікальні артефакти у рідному селі. І навіть відкрив власний музей, випросивши під нього у родини половину будинку. У музеї Віктора Іванюка умістилася уся історія рідного краю від найдавніших часів.
Ще малим хлопцем він досліджував поля довкола рідного села. Там було колись поселення кам’яного віку і нерідко траплялися старовинні сокири, серпи. В часи колгоспів поля орали плугами і культиватором і всі речі опинялися на поверхні ― лише приходь та збирай.
Поступово у його колекції з’явилися експонати від найдавніших часів ― знаряддя праці та зброя часів кам’яного, бронзового віку, прикраси та зброя часів Київської Русі, козаччини і часів австрійської імперії.
Зараз вже з легкістю може розгледіти цінний артефакт у звичайній для ненатренованого ока каменюці. Для цього перегортає гори літератури, а ще радиться з колегами-колекціонерами. Щось знаходив, щось купував, щось віддавали небайдужі. У його колекції є унікальні речі, як от хрестики з часів хрещення Русі. Є у колекції великі хрести, яким понад тисячу років. Це так звані мощівники, в яких зберігаються мощі святих.
Колекціонер намагається зберегти не лише давні артефакти. Іноді доводиться рятувати ужиткові речі, якими користувались наші діди.
«Я побачив, що люди нищать то все, на вогонь кидають. Я подумав: треба рятувати. Молодь росте і вона ніколи такого бачити не буде», ― розповідає Віктор Іванюк.
Досі із сумом згадує, як не встиг викупити у бабусі з сусіднього села цінні книги, які їй залишились по смерті чоловіка. Жінка просто спалила усі раритети в печі. Віктор Іванюк розповідає: не раз знаходились охочі викупити його колекцію. Та розлучатися з нею не хоче. Вона для нього має більшу цінність, аніж гроші.
Допомагає дідусеві в його музейній справі онук Назар. Саме йому пан Віктор хоче передати колись свою безцінну спадщину.