Такого годі було уявити ще місяць тому. Світ знову прискореними темпами почав котитися у прірву глобального протистояння. Де й поділися надії початку 1990-х. Російське керівництво неначе з ланцюга зірвалося. Після сваволі й геноциду в Чечні, метастази кегебістської параної протягли свої щупальці за кордони «суверенної демократії».
Тепер режим Путіна показово, з садистичним задоволенням шматує малесеньку Грузію. З якою неймовірною насолодою «простые русские парни» підривають її мости, потяги, порядкують на дорогах. Причому все це робиться навмисно видовищно.
За лаштунками приховався головний кремлівський ляльковод - Володимир Путін. Впивається своєю всемогутністю. Нарешті він з полегшенням і вже остаточно скинув маску та кпить із західних ідіотів від політики. І «друга Джорджа», і «подруги Ангели», які так і не зрозуміли, з ким насправді мають справу. За своїми кегебістськими поняттями він їх таки переграв. Вони наївно гадали, що годованець КГБ може змінитися. Тільки «друг Герхард» зрозумів, у чому істинна мудрість - тому й треться коло підполковничого чобота, ганьблячи всю німецьку демократію.
На сцені пнеться твердим баском зачитувати тексти смішний російський президент Дмитро Медвєдєв. Телекадри не можуть приховати натуги та злоби російських солдатів та офіцерів. Їм те вочевидь в задоволення - компенсація за роки, коли не могли чинити такого на шостій частині земної кулі.
Складається враження, що ти опинився у якихось 1930-роках. Що не було уроків від аншлюсу Австрії, повзучої анексії Чехословаччини. А потім провокації щодо Польщі, коли переодягнені в польську форму нацисти «захопили» радіостанцію у німецькому Гляйвіці, нинішньому Глівіце. Звісно, те «нахабство» польських «провокаторів» не могло не закінчитися «принуждением к миру». Польщу розшматували. А далі пішло-поїхало. Одна потвора почала жерти іншу.
У Кремлі щось белькочуть про те, що співжиття осетинів - яких у Грузії є всього 150 тис. і 100 тис. з них живуть на вільних від російських військ територіях - та грузинів неможливе. Звідки вони це взяли? Народи Кавказу жили на цій землі тисячі років: і в мирі, і в конфліктах. Однак знаходили порозуміння. Вичерпається і цей конфлікт. Однак перед людьми на Кавказі постане завдання побудови миру, мостів через ущелини, які поміж них задля своїх ущербних цілей риє режим Путіна. Сьогодні вони йдуть на поводу зграї своїх бандюганів та московських правителів, для яких їхні долі, як і доля російських людей, завжди були «щепками». Натомість грузинам вже сьогодні слід думати про майбутній мир. Парадоксально, але це було б мудро.
Це має стати відповіддю Путіну і суспільству, яке плекає його режим. Під холодним путінським сонцем вже набрали ваги «грона гніву» ущемленої російської ментальності. Звірячий оскал російських військових тому свідоцтво. Але «звільнені» абхази та осетини в очах російських скінхедів та бойовиків руху «Мы» тільки поповнять лави «чурок» та «зверей» - всіх тих «лиц кавказской национальности», яких за людей націоналістичний плебс у Росії не вважає і мочить, де тільки зловить. До речі - автора свого часу теж «еще при юном Путине» взяли від білі рученьки в московському аеропорту «как лицо кавказской национальности» з усім, що з цього витікало. Після чого я довго вдивлявся в дзеркало, шукаючи ці кавказькі риси. Врятував тільки український закордонний паспорт та білет на літак, куплений у Франкфурті. Але урок був корисним. Я зрозумів, хто насправді я є. А тому від своїх «кавказьких» рис не відмовляюся. Ще тоді я зрозумів, що в очах російської гебні всі ми хоч трохи грузини.
Грузини ж - великий, відкритий і щедрий народ, який майже не здатен на методичну ненависть, яку демонструють теперішні правителі Росії. Він ще вірить у практично безсилу західну демократію та хоч якусь справедливість. І може має рацію. Попри те, що демократичний світ очевидно пробуксовує - так схопив його за горло маленький підполковник КГБ.
Зараз час протверезіти. Далі відволікатися на дурниці з вмовляннями немає жодного сенсу. Переконувати можна тих, хто сумнівається - а Путін не має сумнівів. Він холоднокровно робить свою справу: так, як підказує йому його кегебістська ментальність. З окопу холодної війни цей чоловічок ніколи не вилазив. А тому з ним та його клікою потрібно розмовляти адекватно. А адекватно означає адекватно, а не чистоплюйствувати у білих рукавичках. А то всі ці європи нагадують того єврея з галицької байки, який нахвалявся, як він «надавав» збую, якого зустрів на лісовій дорозі: збуй мене довбнею «геп», а я його капелюхом «міх-мах, міх-мах», він мене «геп», а я його «міх-мах, міх-мах»...