Восени колись затишні вулиці частини європейських міст стали ареною масових заворушень та актів вандалізму. Фото і відео спалених автівок, пограбованих магазинів, спаплюжених історичних будівель і монументів миттєво розлетілися світовим інформаційним простором. Європа, яка намагалася готуватися до зовнішніх загроз, виявилася певною мірою беззахисною перед внутрішніми небезпеками.
А все розпочиналося нібито безневинно. У Франції, яка має давні традиції соціальних протестів, школярі разом з педагогами вирішили вимагати поліпшення умов навчання, зменшення навантаження і більшої рівності. Але дуже швидко ці акції набули насильницького відтінку. Розпочалися блокування й підпали шкіл, напади на поліцейських і педагогів. До протесту долучилися профспілки, які стали вимагати підвищення заробітних плат, покращення умов праці та зупинки скорочень у соцсфері. А серед головних агітаторів, які виголошували радикальні гасла, були помічені депутати від крайньо лівої «Нескореної Франції».
Французький уряд опинився у складній ситуації і діяв не зовсім вдало. Влада спочатку сприйняла вересневі шкільні страйки як «типові підліткові акції» і прогледіла момент, коли до них приєдналися радикальні угруповання та кримінальні елементи, що згодом призвело до погромів мерій, поліцейських дільниць та магазинів. Страх бути звинуваченим у репресіях суттєво обмежував відповідь уряду Себастьяна Лекорню. Тому він балансував між діалогом, частковими поступками та силовими заходами. Цим активно користувалися радикали, підвищуючи градус напруги. Унаслідок цього, коли 17 жовтня на вулиці вийшли сотні тисяч осіб, частина з яких згодом вдалася до мародерства «в ім’я відновлення соціальної справедливості», влада виявилася неготовою до масштабів таких антисоціальних дій.
Незадоволення рівнем життя і соціальні вимоги протестувальників можна зрозуміти. Але яким чином можна поліпшити якість освітніх послуг, підпалюючи ліцеї, а подекуди нападаючи на педагогів? Протестувати проти високих цін і за підвищення зарплат – нормальне явище. Але намагатися розв’язати ці проблеми експропріацією, вандалізмом і грабежами – неприпустимо. Здається, учасники заворушень, багато з яких мають міграційне походження, не відчувають жодного зв'язку з державою, яка їх прихистила. Зневага до французьких національних символів і використання прапорів Палестини свідчить про ціннісно-культурний розрив, який утворився в суспільстві та є побічним наслідком помилкової міграційної політики.
Оперативні, достовірні і найважливіші новини тут Додайте ZAXID.NET у вибрані в GoogleНіхто не заперечує існування соціальної несправедливості та відчутне зростання вартості життя, яке є наслідком світових потрясінь останніх років. Проте є сумніви, що молоді люди, які влаштували заворушення на вулицях Франції, дістали б кращу освіту, соціальні гарантії, роботу і можливості для самореалізації у країнах, звідки прибули їхні батьки. Неспроможність бути вдячними за блага, які пропонує П’ята республіка для своїх громадян, незалежно від їх етнічного походження – одна з причин агресивної поведінки натовпу 17 жовтня.
Але засмучує не лише це. Найбільше насторожує розгубленість та інертність французів, які в умовах слабкої і несвоєчасної реакції сил правопорядку виявилися безсилими покласти край діям мародерів. Тому ми побачили відео, де одна людина намагається зупинити натовп бунтівників у масках та врятувати магазин від пограбування. А ще історичну будівлю мерії в Ліможі, яка згоріла не лише через дії агресивних вандалів, а й тому, що не знайшлося достатньо людей, готових захистити цей витвір архітектурного мистецтва, котрий пережив дві світові війни.
Не тільки Франція цієї осені зіткнулася з проявами вандалізму й мародерства. Схожі дії агресивно налаштованого натовпу, який вийшов вимагати покращення рівня життя, мали місце в Італії та Бельгії. Також масові мітинги із соціально-економічними лозунгами відбулися в Португалії, Ірландії, Греції та Албанії. Але там вони не переросли в насильство й сутички. Однак показовою є відмінна реакція на деструктивні дії мітингувальників французької та італійської влади.
Події в Мілані, хоча й у значно меншому масштабі, нагадували заворушення в Парижі, Марселі та Ліможі. Але якщо президент Франції Емманюель Макрон і його уряд довгий час демонстрували терплячість і поблажливість до порушників громадського порядку і лише після 17 жовтня наважалися на більш жорстку реакцію, прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні діяла значно швидше й рішучіше. Вона не витрачала часу, щоб «зрозуміти справедливий гнів» людей, які вирішили громити магазини, атакувати поліцію і займатися вандалізмом, а наказала направити до Мілану 500 військовиків. Паралельно з цим уряд схвалив терміновий декрет про громадську безпеку й боротьбу з неповнолітньою злочинністю. Цей акт вводить новий склад злочину – «насильницька участь у публічній демонстрації». Покарання за нього передбачає до п’яти років ув’язнення та штраф до 20 тисяч євро. Також посилено відповідальність неповнолітніх, а батьки нестимуть фінансову відповідальність за збитки, завдані дітьми. Мелоні пояснила свою позицію так: «Руйнувати і красти – це не протест, а злочин. Тому відповідь держави має бути твердою».
Заворушення, які прокотилися Європою восени, не є суто соціальною проблемою. Вони показали: існують сили, зацікавлені підірвати внутрішню стабільність Старого світу. Ці сили вороже налаштовані до західної цивілізації та прагнуть її ослаблення. Вони розуміють слабкі місця Європи. І розглядають надмірну толерантність європейських суспільств, їхню мультикультурність, схильність відчувати провину за минуле як можливість просувати власну повістку, яка не має нічого спільного із західними цінностями.
Росія теж сподівається отримати бонуси від активізації європейських ліворадикалів і їхніх попутників. Хоча на акціях переважали соціальні лозунги, в Італії протестувальники також вимагали від уряду Мелоні скоротити видатки на оборону й безпеку та спрямувати гроші на соціальну сферу. Раніше в Німеччині старшокласники протестували проти обов'язкової військової служби, мілітаризації освіти й заморожування соціальних програм на користь закупівлі озброєнь. Демонстранти вигукували гасла «Росія нам не ворог» і використовували радянську символіку. Для Кремля вигідно, щоб подібні настрої поширювалися, збурюючи суспільство. Слабка, надміру толерантна, позбавлена мілітарної потуги Європа, яка не може впоратися з внутрішніми мародерами й ліворадикалами, ризикує впасти жертвою власної безпорадності.