Черга в Книгарню «Є» на проспекті Свободи тягнеться аж до вулиці Дорошенка (і навіть починає на неї завертати). Перехожі здивовано оглядаються. Дехто перепитує: «А що тут відбувається? Якийсь письменник приїхав?»
Та ще нічого не відбувається, але скоро почнеться. 30 вересня, рівно о 20:00 стартує продаж українського перекладу восьмої книги про Гаррі Поттера — «Гаррі Поттер і прокляте дитя».
— Ми чекали дев’ять років! Чому ж так важко чекати ці 20 хвилин…, - сміється дівчина поруч.
Черга за книгами - це чарівно. Враховуючи, що нічого на вітрині книгарні не говорить про причину, чого ми тут всі зібрались. Ані афіші, ані оголошення. Прийшли ті, хто справді знав - ще й тому кількість людей вражає. У соцмережах пишуть: «Та навіщо стояти, вже всі прочитали англійською» або «Та в Ашані - жодних черг!». «Маґли», думаю я.
Перші покупці прийшли до книгарні ще десь о 19:00
Дві гріффіндорки у шкільних мантіях проскакують переді мною до свого товариша, який тримав їм чергу. У нього прапор Слизерину. У самій книгарні юна чарівниця розмахує чарівною паличкою. Але навіть їй не вдається прискорити час.
9 років тому вийшла остання книга серії, «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Потім були «Казки барда Бідла», «Квіддіч крізь віки», останні фільми, сайт Pottermore. Це все сталось пізніше. Але 9 років тому Джоан Ролінг пообіцяла більше не писати про Хлопчика, Який Вижив. Хлопчика, з яким ми виросли.
Як сказав у своєму інтерв’ю перекладач українського Гаррі Поттера Віктор Морозов: «Тепер я вірити Джоан Ролінг не буду». Хоча технічно вона й не збрехала. «Прокляте дитя» — це п’єса, і написана вона у співавторстві, і сам Гаррі там — персонаж другорядний. Але це все деталі. Для кількох десятків людей перед книгарнею ця книга — ніби ще один квиток на «Гоґвортс-Експрес». З якого вони, як дехто думав, вже виросли. Хоча насправді ніколи не виростали.
Ще хтось з перехожих наважився спитати, що ж тут відбувається перед книгарнею. Не чую самого питання, але відповідь з черги тішить:
— Та ви що, тут навіть люди в галстуках за «Гаррі Поттером» стоять!
Хтось нервує: раптом книжок на всіх не вистачить? Йому відповідають — які проблеми, є ж примножуючі чари. І справді. Думаю: ніколи б не назвала себе «поттероманкою», але при цьому заклинань я знаю не менше, ніж члени «Дамблдорової армії». Але чаклувати не довелось - А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА привезла не менше трьох ящиків книжок.
Як не дивно, але о цій порі до книгарні заходять й люди, що не цікавляться Гаррі Поттером. Черга пропускає їх, але кілька разів перепитує - точно за іншою книжкою? Один з хлопців виправдовується:
— Та я взагалі тільки за картою!
— Якою, Мародерів?!
Годинник на ратуші починає бити – восьма година. Білява гриффіндорка починає відраховувати, за нею підхоплюють інші: «Десять! Дев’ять! Вісім!...» З останнім ударом починають аплодувати.
Український переклад має таку саму обкладинку, що й оригінальна книга
Крізь скло бачимо перших власників нової книги. Черга починає хвилюватись і трохи заздрити. Виявляється, найважчим є навіть не саме очікування початку - а той відрізок часу, що відділяє тебе від першого проданого примірника. Дочекатись, взяти до рук, розгорнути.
Мені 24 роки і я досі не знаю, на який факультет Гоґвортса мене б відправив Сортувальний Капелюх (і на який би я взагалі хотіла). Мені 24, і відповідь на це питання досі мене хвилює.
«Урочисто присягаю не затівати нічого доброго»
P.S. Шкодую, що не засікла, скільки часу пішло на читання. Щось близько трьох годин. Найбільше за все боялась пошкодувати. Не пошкодувала.
фото: Мирослав Пархомик, ZAXID.NET