З 5 по 7 жовтня у Львові вперше відбудеться Фестиваль сценографії й сценічного костюма - «Lviv Quadriennale of Scenography. Preview». До Львова приїдуть сценографи та художники з костюмів з України, Польщі, Австрії, Угорщини та Німеччини.
Організатори фестивалю ось уже скоро два роки разом з однодумцями займаються єдиною в Україні Львівською галереєю сценографії, де регулярно відбуваються виставки театральних художників.
Фестиваль має стати першою спробою привернути увагу до сценографії, вивести театрального художника з-за лаштунків на світло та просто має поєднати надзвичайно цікаві проекти.
«Львівська Галерея сценографії покаже вам магію тих, хто народжує сценічний простір і перетворює задуми режисерів і драматургів на костюми й декорації, світло і навіть медіа-анімацію із 3D-ефектами», - говорять організатори.
Євген Лисик. Ескіз декорації до балету «Сотворення світу», 1986 рік.
Повну програму фестивалю можна побачити тут. Докладніше про «Lviv Quadriennale of Scenography. Preview» ми попросили розповісти його натхненників, рушіїв та реалізаторів Юлію Філяк та Олега Онещака.
Чому цей проект називається «прев'ю»?
Юлія Філяк: Цьогорічний проект – пробний. У такому масштабі щось подібне вперше відбувається в Україні. Тому ми хочемо подивитись, наскільки воно вийде добре, наскільки людям буде цікаво.
Згодом ми б хотіли, щоб такий фестиваль відбувався раз у чотири роки. Тож ми би стартували як квадрієнале наступного року як великий міжнародний фестиваль за чотирма напрямками.
Юлія Філяк: Коли ми задумували цей проект, йшлося про платформу по обміну досвідом
Зараз буде фестиваль сценографії та сценічного костюма, але ми плануємо додати ще світло та архітектуру.
З яких основних частин складатиметься цьогорічний фестиваль?
Олег Онещак: Фестиваль складатиметься із чотирьох основних блоків. Важливим та цікавим для нас проектом є робота чотирьох сценографів у приміщені колишньої фабрики на FESTrepublic. Вони робитимуть чотири простори на тему ідентифікації (тема ідентифікації є фокусною темою квадрієнале, - ред.) Вони працюватимуть до 4 жовтня. А тоді у ці простори ми запросимо театри.
Це буде театр Lalish Theaterlabor з Відня, буде театр Курбаса з «Марком Проклятим», буде Наталка Половинка та її театр «Слово і голос». Четвертим проектом буде вистава-перформенс німецької художниці Петра-Марія Вірз, яка сама створюватиме і простір, і виставу.
Олег Онещак: Загалом має відбутися повна імпровізація. Стрибок без страховки
Ідея полягає в тому, що художники роблять простір, потім в нього приїздять театри з готовими виставами, але без сценографії. Вони заходять у цей простір та намагатимуться в ньому існувати. Таким чином сценографи трансформують уже усталені режисерські роботи.
Чи бачили художники вистави?
О.О.: Ні. Але ми бачили. І вистави, і роботи художників. Тобто ми розуміємо, що вони працюють приблизно в одному ключі. Загалом має відбутися повна імпровізація. Стрибок без страховки. Ми не знаємо, ніхто не знає, що з того вийде.
Ю.Ф.: У нас був задум показати сценографа під зовсім іншим кутом зору. Адже всі звикли, що сценограф - це людина, яка працює на замовлення режисера десь в у своїй комірчині. Ми намагаємося поставити його на чільне місце.
О.О.: Але те, що творитимуть художники, не є інсталяцією, адже також долучається драматургія, режисура тощо.
Ю.Ф: Ми не хочемо зробити сценографа головним, ми скоріше хочемо підкреслити його важливість, вивести з-за лаштунків. Цікаво було і подивитись, і показати, як одна і та ж вистава одного і того ж режисера міняється в залежності від сценографії.
«Марко Проклятий» у театрі Курбаса. Сценографія Наталки Шимін
О.О.: Також ми усвідомили, що є велика проблема з комунікацією. Сподіваємося, що наш фестиваль хоч трошки це поправить. А в ідеалі ми бачимо фестиваль таким чином, щоб до Львова приїздило багато сценографів, щоб місто перетворювалось на великий театральний майданчик і щоб було змагання не художників, а міст.
Для мене найкращою нагородою за перемогу на фестивалі була б не якась статуетка чи гроші, а можливість перебувати наприклад протягом місяця у відомому європейському театрі.
Які ще напрямки запропонує глядачам «Lviv Quadriennale of Scenography. Preview»?
О.О.: Також буде класична виставкова частина. Буде невелика виставка Євгена Лисика, яка триватиме у церкві Івана Хрестителя і мені подобається що вона буде саме там, вона завдяки місцю набуває з одного боку камерного, з другого сакрального характеру. Відкриття ми хотіли би поєднати із виконанням ірмосів.
Виставка Олександра Білозуба в Галереї сценографії
Також у Галереї сценографії буде виставка Олександра Білозуба. Свої роботи покажуть Петра-Марія Вірз (Німеччина), а також Володимир Карашевський, Павло Друганов, Володимир Стецькович, Олексій Хорошко, Олег Татарінов з України. Відкриється виставка Тадея та Михайла Риндзаків.
Як буде представлений сценічний костюм?
О.О.: Ми хотіли би показати його не традиційно. Буде інсталяція Поліни Веллер яка після Львова ці костюми повезе до Парижа. Богдан Поліщук влаштує показ в Органному залі у супроводі органу, флейти та скрипки. Під час показу звучатимуть уривки з поеми Григорія Чубая «Відшукування причетного» та музичні варіації на тему сюїти «Впольована пристрасть» Володимира Сіренка.
Також Дарія Зав'ялова та Оля Гнатюк представлять проект «Клітка». Вони влаштують перфоративний показ костюмів. Музичний супровід готується спеціально для фестивалю Марією Копитчак та Юрієм Йосифовичем. Також ми запросимо музиканта з ніком Тіло вахтера, який грає на чотирьох ганґах.
Є якісь аналоги такого фестивалю?
О.О.: Так. Є празька Квадрієнале сценографії. Звичайно, в них під час фестивалю відбувається набагато більше подій та учасників і між собою змагаються країни. Це неймовірна можливість побачити найсучасніші напрямки сценографії в одному місці. Також там кожна країна має свій павільйон як на Венеційському бієнале і ми плануємо наступного року їхати туди зі своїм павільйоном. Є трієнале сценографії у Тбілісі.
Чому такий фестиваль має бути у Львові?
О.О.: Мені здається, прийшов час, коли ми не просто потребуємо чогось нового. Ми насамперед потребуємо високої якості. Я мрію привезти до Львова найкращі театри світу, щоб львів'яни бачили, як це відбувається наживо. Я не знаю, чи це покращить ситуацію у львівському театрі. Можливо, ні. Але важливо, щоб можливість бачити була. Хотілося б робити те, що ми робимо дуже добре, а не так просто, щоб був у Львові ще один якийсь фестиваль.
Ю.Ф.: Загалом коли ми задумували цей проект йшлося не так про фестиваль, як про платформу. Насамперед для обміну досвідом у середині України. Адже дуже часто театри з різних регіонів нічого не знають один про одного. Мені здається що такий обмін дасть можливість розвиватись, експериментувати, не боятися пробувати щось нове, дасть поштовх для цього. Є відчуття що настав час коли це дуже потрібно.
О.О.: Я хочу бачити багато різного. Слава Богу, що десь у майстерні зберігаються твори геніального Євгена Лисика. Прекрасно, що його донька, Ганна Лисик, їх так дбайливо зберігає. Але я хочу їх бачити. Зараз мало хто має змогу їх побачити, навіть не всі знають що у Львові жив та працював такий видатний художник.
Але я не хочу, щоб утворився якийсь такий музей Лисика в поганенькій хатинці, щоб вкрутити лампочку, розвісити роботи й вважати справу зробленою. Ні. Це надзвичайно масштабна постать, яка потребує такого ж масштабного підходу.
Бачити твори такого рівня – значна частина освіти. Розкажіть, будь ласка, про освітній блок вашого фестивалю.
Ю.Ф.: Так, у нас буде освітній блок, він складатиметься з двох частин. Ми говоритимемо із театрознавцями про класичну та сучасну сценографію.
Друга дискусія розвернута до людей, які хочуть інвестувати в культуру. Ми організовуємо панельну дискусію, під час якої говоритимемо, чому це варто робити. Хочемо запросити людей з різних кіл: і з боку влади, і з боку бізнесу, і з боку культури, та поговорити про те, що приносить людям інвестуванню в культуру. Чому вони це роблять? Що можна робити, щоби ситуація покращилась? Що потрібно зробити, щоб бізнес мав бажання долучатися до культури? Такі зустрічі й такі розмови необхідні. Самостійно кожна галузь мало що може зробити, потрібно об'єднати зусилля. Мені здається, що тему сучасних Медічі потрібно піднімати, але слухати при цьому важливо обидві сторони. Бо недостатньо просто мати ідею, прийти з неї і сказати: профінансуйте нас, бо ми такі класні. Потрібно навчитися слухати іншу сторону. І ми хочемо почати цей діалог.
Погоджуюсь, що в театрі необхідні зміни. Але чому ви вирішили почати саме зі сценографії?
О.О.: Тяжко відповісти на це питання. Однозначно не тому, що це тренд. Насамперед нам йдеться про формування середовища, про платформу для діалогу. Чому сценографія? Не знаю, але для мене завжди візуальне враження було найсильнішим.
Сценографія завжди живилась від сусідніх видів мистецтва, коли видатні художники, такі, наприклад, як Пікассо, приходили в театр. Зараз так само відбувається? Те, що в сценографію приходять представники актуального мистецтва міняє її?
О.О.: Звичайно. У Львові ми можемо говорити про Олексія Хорошка, про Володю Стецьковича, про Влодка Кауфмана. Вони не є за професією сценографами, але роблять в театрі прекрасні роботи, привносять щось нове і цікаве.
Мені здається що і їм театр дає поживу, адже драматургія всім її дає. І режисерам, і акторам, і звичайно сценографам.
Галерея сценографії існує майже два роки. Яким є головне надбання за цей час?
Ю.Ф.: Я думаю, що саме те, що вона сформувалась в Галерею сценографії і є нашим головним надбанням за цей час. Ми починали як громадська організація, як дитячий центр сучасного мистецтва. Олег вів дитячі театральні гуртки. Потім з'явилось приміщення.
Чому саме сценографія? Знаєте, коли на щось з'являється попит, то все довкола починає складатися як пазл. На відкриття дитячого центру ми зробили виставку Богдана Поліщука з його дружиною Оленою. Людям стало цікаво, люди почали приходити.
«Благодарний Еродій» у театрі Курбаса. Сценографія Богдана Поліщука
Потім ми зробили ще одну виставку. Потім ще одну, і ще. Довкола галереї з'явилось коло зацікавлених людей, вона сформувалась як структура. І я вважаю це нашим головним надбанням.
Тепер ми робимо фестиваль. Тобто ми перейшли на наступний рівень. Тепер ми можемо не тільки щось показати, але щось створити. Для мене це величезний крок угору.
О.О.: Погоджуюсь. Хотів би ще додати, що головне - це особистості, які сюди приїздили протягом часу нашого існування. Я намагаюсь монтувати виставки разом з художниками і таке спілкування не замінить ніяке навчання. Ми спробуємо запустити театральний кінозал, будемо показувати вистави.
Матеріального ми мало що надбали, але приємно констатувати, що місто відкрилося до нас, до ідей та пропозицій. Також фестиваль проходитиме за підтримки Львівської міської ради та Українського культурного фонду.
Фото: Катерина Сліпченко, театр Курбаса, Галерея сценографії.