Вимушений переїзд через війну швидко змінює звичний ритм життя родини. Те, що раніше було простим і зрозумілим, у новому місті потребує часу на адаптацію. Побут, школа, нове оточення – усе складається в один період змін. Саме такий період трапився у житті Ольги, яка у серпні переїхала до Луцька разом із доньками.
У період адаптації родина звернулася по підтримку – її супроводом зайнялася команда Центру підтримки сім’ї. Їхнє завдання – допомогти людям пройти складний період адаптації та відчути поруч надійну опору. «Головне, щоб людина зрозуміла: вона не сама й може покладатися на фахівців», – пояснюють у Центрі.
Переїзд, який змінив усе
У серпні цього року Ольга приїхала до Луцька з двома доньками – 11-річною Ксенією та 7-річною Улянкою. У місті жив батько дівчаток, колишній чоловік Ольги. Родина залишила тимчасово окупований Шахтарськ, де три роки жила у родичів, постійно сподіваючись, що бойові дії незабаром завершаться. Але врешті стало зрозуміло: чекати більше не можна.
«Мені здавалося, що домовитися з собою про цей крок буде легше, але було неймовірно страшно, – пригадує Ольга. – Дівчатка були без батька, а я боялася всього: дороги, кордону, нового міста, школи. Я була дуже виснажена і фізично, і емоційно. Навіть розмовляти часом було важко».
Переїзд ускладнився ще й супутніми станами: у Ольги стався сильний запальний процес, через який їй було важко навіть приймати їжу. «Тиждень їла через трубочку. Мене лікували», – розповідає вона.
Після такого виснажливого шляху родина потребувала не лише житла чи юридичного оформлення на новому місці, а передусім – людей, які зрозуміють і приймуть, поруч. Саме в цей момент і розпочалася співпраця з фахівцями Центру соціальних послуг.
Перший контакт: коли поруч з’являється підтримка
По приїзду до сім’ї приїхала мультидисциплінарна команда мультидисциплінарна команда: фахівчиня з соціальної роботи, психологиня та спеціалістка служби у справах дітей.
«Ми поговорили з Ольгою, разом визначили, які потреби є першочерговими, та розробили план допомоги і уклали договір», – розповідає Вікторія, фахівчиня з соціальної роботи, яка працює в Центрі підтримки сім'ї.
Для Ольги ця зустріч стала першим моментом полегшення: «Уперше за довгий час я відчула, що хтось мене слухає. Не квапить, не каже бути сильнішою – просто слухає і пояснює, з чого почати».
Далі почалася щоденна робота, яка поступово давала результат. Фахівці/-чині допомогли налагодити комунікацію зі школою, де тепер навчаються Ксенія та Уляна, організували психологічну підтримку для родини, подбали про речі першої необхідності. Разом із фахівцями/-чинями Ольга оформила статус ВПО, необхідні виплати й документи.
Окремо команда консультувала щодо реєстрації місця проживання, закордонних паспортів та інших юридичних питань. Для матері ці питання були вкрай важливими.
«Я навіть рот відкрити не могла через нерви, – каже Ольга. – Але в Центрі ніхто не дивився на мене як на проблему. Вони просто були поруч, підтримували мене й скеровували».
Нові сили та нове життя
Одним із важливих елементів підтримки для Ольги стали ресурсні зустрічі з іншими жінками, що теж були змушені переїжджати з дому через активні бойові дії. Це невеликі групи, де жінки говорять про свої переживання, вчаться заспокоювати себе, виконують вправи, які допомагають відновити сили.
«У нас було 8 чи 9 жінок. Усі з різними історіями, але дуже схожими почуттями. Ми сміялися, іноді плакали, і це давало сили рухатися далі», – згадує Ольга.
Фахівці/-чині кажуть, що такі зустрічі зменшують рівень тривожності, допомагають подолати відчуття самотності і повертають жінкам ресурс, необхідний для щоденних рішень.
Дівчатка швидко влилися в навчання: знайшли друзів, долучилися до гуртків та шкільних подій. Психолог Центру кілька разів консультував із молодшою донькою, допомагаючи їй адаптуватися, а старша отримала підтримку від шкільного соціального педагога.
«Я найбільше боялася, що їх не приймуть. Але з перших днів вони поверталися зі школи щасливими. Це було для мене знаком, що ми нарешті в безпечному місці», – каже Ольга.
Коли гострий стрес минув, Ольга знову відчула в собі енергію. Вона повернулася до бігу, приєдналася до місцевої спортивної спільноти, почала цікавитися можливостями навчання й працевлаштування.
«Я вперше змогла спокійно сказати, що мені потрібно. Це прості слова, але для мене – величезна перемога», – ділиться жінка.
У Центрі підтримують її прагнення: допомагають розглянути професійні варіанти та знайти заняття, яке принесе не лише дохід, а й задоволення.
Попри тривогу за рідних, які залишилися на окупованій території, Ольга з доньками відчуває, що в Луцьку вони змогли знайти те, що довго втрачали – спокій і відчуття дому. Жінка підсумовує: «Мені тут часто кажуть: ми раді, що ви з нами. І ці прості слова змінюють усе. Діти поруч із батьком, нас підтримує громада. Ми нарешті на своєму місці».
Шлях родини Ольги продовжується: вони вийшли з кризового стану, адаптувалися у новому середовищі й відчули себе частиною громади. Це стало можливим завдяки щоденній, послідовній роботі фахівців з соціальної роботи, які підтримували сім’ю на кожному етапі. Попереду – новий розділ: пошук роботи, подальша стабілізація та зміцнення свого місця у громаді.
Історії таких родин переконливо доводять, що соціальний супровід є важливою складовою відновлення після вимушеного переїзду. Він не лише допомагає впоратися з документами чи побутовими завданнями, а й створює для людей безпечний простір, де можна відновитися, отримати підтримку й поступово повернути відчуття контролю та стабільності. Саме така підтримка дає можливість сім’ям будувати нове життя там, де вони відчувають себе на своєму місці.
Матеріал створено в межах проєкту, який реалізується Львівським центром соціальних послуг «Джерело» та ЮНІСЕФ за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW в рамках національної програми ЮНІСЕФ «Кращий догляд для кожної дитини».