Кілька днів тому Львівська національна опера з виставою «Богема» взяла участь у найочікуванішій події музичного року в Італії, присвяченій творчості легендарного композитора Джакомо Пуччіні – 68-му Міжнародному фестивалі його імені в Торре дель Лаго.
Варто відразу ж зазначити, що в осяжному минулому це перший виступ українського театру у цьому престижному заході.
От про це і говоритимемо з музичним керівником Львівської національної опери Іваном Чередніченком. Також – про вшанування у Львові пам'яті патронеси театру – Соломії Крушельницької, у якої цього вересня ювілей – 150 років від дня народження, а ще – про найближчі прем’єри, відкритий доступ до електронної бібліотеки української музики і, звичайно ж, про російську класику, бо опери і балети на музику російських композиторів роками були у репертуарі театру, а тепер з відомих і зрозумілих усім причин вилучені.
Але почнімо все ж з фестивалю Джакомо Пуччіні в Італії.
Ця подія була знаковою для вас?
Насправді ця історія, ці перемовини тривали з початку війни. Загалом планувався великий тур Італією, у тому числі йшлося і про участь у фестивалі Пуччіні з «Богемою».
Переговори (двосторонні і тристоронні) були надскладні через позицію імпресаріо (не називатиму його прізвища). Львівська опера не захотіла ризикувати. Тому було прийнято рішення відмовитися від туру, натомість укласти двосторонній контракт з Торре дель Лаго.
Подія відбулася, і вона справді є для нас знаковою, тому що це, як кажуть у світі, фестиваль класу А.
Як сприйняла ваш виступ публіка?
Прекрасно! Крім того, виставу схвалили музичні критики в Італії. І насправді це приємно, бо з моїм приходом до Львівської опери ми приділяли багато уваги італійській вимові.
Про що ідеться?
Італійська та французька вокальні мови дуже сильно відрізняються від розмовних. Можна прекрасно говорити італійською мовою, але не вміти нею співати. І навпаки: можна не володіти італійською мовою, але прекрасно зберігати фонетику при співі.
Тому мені дуже приємно, що італійська критика похвалила нас за італійську мову. Так, вони вказали на те, що в наших чоловіків-солістів є трошки гортанних звуків, що в італійській музиці не сприймається, але загалом все добре.
Насправді отак? Ні пів міліметра праворуч-ліворуч?
В Італії дуже консервативна публіка по відношенню до своєї класики. Ця публіка може запросто загукати, засвистіти, якщо їм щось не подобається. Тому говорю: трохи мали ми побоювання перед поїздкою до Торре дель Лаго. Бо для італійської публіки не має значення ні прізвище виконавця, ні навіть слава театру. До речі, нещодавно була прикра історія з Пласідо Домінго. Він був не в голосі і публіка його засвистала.
Глядачі, часом, не тримали партитур?
Я не бачив, бо стояв до зали спиною. Але це також – нормальна практика в Італії, де дуже прискіпливі і публіка, і критика. Тому отримати там хорошу критику досить складно.
Фестиваль у Торре дель Лаго – щорічний. Чи можна сказати, що після вашого успішного виступу там отримаєте запрошення й на наступні?
Звичайно, ми хотіли б мати дружні і тривали стосунки з дирекцією і колективом Міжнародного фестивалю Джакомо Пуччіні. І ми вже запросили його директора Альберто Веронезі на святкування ювілею Соломії Крушельницької диригувати гала-концертом, і він з радістю погодився.
Ще минулого року планувалося пишне святкування уродин Соломії Крушельницької. На жаль, більшість заходів скасовано. Що відбудеться? Чи згадували у Торре дель Лаго Соломію Крушельницьку?
Так, бо присвятили наш виступ 150-річчю Крушельницької. Вони добре про неї знають. Вона ж жила у Віареджо, неподалік Торре дель Лаго. Звичайно, всі знають про те, що вона врятувала прем’єру «Мадам Баттерфляй», що вона була у прекрасних відносинах з Джакомо Пуччіні. Щодо історії з «Мадам Баттерфляй». У мене є книга «Листи Джакомо Пуччіні», і з листів Пуччіні виглядає, що після провалу першої прем’єри, коли вже композитор переробив оперу, скоротив її, переоркестрував, вокалісти відмовлялися у ній співати, до кого б Пуччіні не звертався. А Соломія Крушельницька підтримала Пуччіні, і він, звичайно, був дуже їй за це вдячний. І він навіть на очікував на той результат, який вона продемонструвала на сцені.
Повертаючись до ювілейних заходів у Львівській опері. Ви ж, напевно, робитимете їх разом із Музеєм Соломії Крушельницької?
Так. У нашому фойє планується виставка до 150-річчя Соломії Крушельницької і гранд-концерт 23 вересня за участю найкращих співаків і співачок, які представляють українське оперне мистецтво на світових сценах. І на ньому звучатимуть твори від перших, що вона заспівала в театрі, до знакових прем’єр. Ще раз нагадаю, що диригуватиме Альберто Веронезі, якого ми спеціально запросили до участі у ювілейних заходах на честь Крушельницької. Також у програмі – балет Мирослава Скорика «Повернення Баттерфляй» (24 вересня). І, звичайно, опера Пуччіні «Мадам Баттерфляй» (17 вересня та 25 вересня).
І ще у нас планується спільний захід з Музеєм Крушельницької та ЮНЕСКО, і я маю надію, що він відбудеться. Йдеться про виставку в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. Ми скеруємо туди кількох солістів, які супроводжуватимуть виставку. Знаємо, що в репертуарі Крушельницької були українські пісні, солоспіви, які вона виконувала майже в кожному концерті. Тому хочемо презентувати програму саме з камерного репертуару Соломії Крушельницької.
Прошу назвати прем’єрні постановки, що вже є в роботі Львівської опери.
Працюємо над постановкою за мотивами Гоголя опери «Страшна помста» Євгена Станковича. Прем'єра – 25-26 листопада. Диригуватиме Володимир Сіренко. Очікуємо на репетиціях і Євгена Станковича. Наші солісти вже розбирають матеріал, готуються до мізансценічних репетицій. Приїде й постановочна група з Німеччини, яка працювала над Бортнянським (опери «Сокіл» та «Алкід»). Готуємося й до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди. Це буде балет «Пізнай себе».
Здається мені, що ваш генеральний директор Василь Вовкун вже опрацьовував цей матеріал.
Так. Років, напевно, із 20 тому. Щодо теперішнього проекту, то він планується ближче до дня народження Сковороди. Не розкриватиму всіх таємниць. Якщо коротко, то там закладена дилогія існування Сковороди у нашому суспільстві. Це не буде балет з оркестром в оркестровій ямі. Музику пише композитор Тетяна Хорошун, і це буде експериментальна музика – електронна і суміщена з хоровими монодіями.
На початку війни було оголошено про те, що з вашої, пане Чередніченко, ініціативи, створено електронну бібліотеку творів українських композиторів Stand with Ukraine. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.
Маю зазначити, що і у львівському Органному залі є така бібліотека, і Міністерство культури запускає аналогічний проект.
Щодо нашої бібліотеки, то ми передусім думали про збереження нотного архіву – перенесли партитури з третього поверху у сховище. Відразу ж подумали про те, що ноти потрібно перевести в електронний формат, тому що надійшло багато запитів на цю музику. Перш за все, до мене.
Суть цього проекту, передусім, – надання музикантам з-за кордону можливості бодай просто ознайомитися з матеріалом. У нас представлені твори Лятошинського, Ревуцького, Березовського, Веделя, Лисенка, Зубицького, Станковича, Фроляк, Родіна, Небесного, Козаренка, Шведа, Кривопуста, Ланюка, Сегіна, Шевченка, Польової та інших.
На час війни ця бібліотека – відкрита. Вже після війни думатимемо про дотримання авторських прав.
Деякі з прізвищ, вами названих, відомі і популярні у світі. А як щодо інших?
На мою думку, українська музика – досить популярна у світі. І була популярною до війни. Просто так ставалося, що це широко не висвітлювалося в пресі. А якщо нема широкого висвітлення в пресі, то про це мало хто знає.
А чому так?
У нас інформаційна структура висвітлення того, що відбувається, з одного боку, – дивна, а з другого – логічна. В чому причина? В ментальності. Не говорю про всіх українців – говорю про композиторів. Композитори – досить скромні люди. Я свідомо про це говорю, бо почав досліджувати це питання. Багато українських імен і звучали, і звучать в Європі. Наша композиторська школа досить затребувана у світі. Звичайно, що зараз є більше уваги.
Я за час війни п’ять разів виїжджав на гастролі саме з українською музикою. Грав у Німеччині та Польщі Мирослава Скорика і Євгена Станковича, грав Юрія Шевченка та Ганну Гаврилець, також – Олега Ківу.
Щось найближчим часом з виїздів планується?
Ми були у Ряшеві з українською музикою. Це був камерний оркестр із солістами. Зараз вони захотіли запросити симфонічний оркестр. І просять нас саме про українську програму. А далі – побачимо.
Ведемо переговори з кількома відомими імпресаріо фестивалів, які також хочуть чути українську музику. Збільшується цікавість до української культури загалом. Всі тепер знають про Україну. І я дуже сподіваюся на те, що та цікавість залишиться. Бо культура наша – самобутня, і у світі тільки тепер дізнаються, що російська імперська машина знищувала все, що в нас тут було, щоб не дай Бог воно ніде не проявлялося! А воно самобутньо собі розвивалося – навіть в таких страшних умовах. І це цікаво зараз європейському глядачеві.
Донедавна Львівська опера мала в репертуарі балет «Лебедине озеро» Петра Чайковського, який з великим успіхом показували. Те саме – «Лускунчик». Зараз зняли ці вистави з репертуару. Знаю, що готували до показу балет «Шехеразада» Миколи Римського-Корсакова. Скасували покази. Так само і з балетами на музику Ігоря Стравінського.
Звичайно, вся російська музика не є на часі.
Хтось каже, що Чайковський чи, приміром, Рахманінов чи Шостакович не знали Путіна. То до чого тут вони?
Справді, ні до чого. Але є одне але, і воно – дуже суттєве.
Російська пропагандистська машина упродовж багатьох років використовувала російську культуру (яка відбулася сама по собі, бо були геніальні люди, які писали прекрасну музику) для відбілювання своєї репутації в світі. І навіть зараз лунають такі наративи: «Як ми можемо не співпрацювати з Росією, якщо вона має таку культуру?!».
А хтось думає про те, що всі фестивалі – це колосальні кошти? Майже кожен великий фестиваль несе в собі частку російських нафтових чи газових доларів. Майже кожна наглядова рада при великому театрі несе в собі частку російського фінансування. Дуже багато агенцій (імпресаріо) несуть частку фінансування з Росії. Тобто це – імперіалістична, загарбницька позиція і щодо культури. І це ж стосується не лише музики – і кіновиробництва, і театральної сфери, і художників.
Тому якщо культура стає інструментом знищення іншої культури, то про що можна говорити? Поки ця культура не перестане бути таким інструментом, ми не можемо собі дозволити виконувати російську класику.
Та й душа просто не сприймає цієї музики. Це – моя позиція. Знаю, що такої позиції дотримується й багато інших музикантів.
Поставлю питання інакше. Вистави російських класиків з репертуару знято. Є чим поповнювати репертуар?
Це, до речі, також один із наративів, які часто звучать: «Що людям будемо показувати?».
Відповім так: у Цезаря Пуньї понад 90 балетів, в Адольфа Адана – безліч прекрасної і ще не відкритої музики. Список можна продовжувати.
Я трохи не про це зараз. Я про воєнний стан, коли велика скрута з фінансуванням. А всі ваші поставки – це дуже великі кошти.
Відповім так: навіть якщо нічого не ставити, все одно репертуарні театри мають у своєму багажі досить велику кількість вистав, які можуть замінити російський репертуар. Дамо більше «Жізель», дамо «Баядерку». Не даватимемо «Іоланту», будемо показувати «Травіату», «Турандот» чи «Ріголетто».
Принагідно запитаю: звернула увагу на те, що останнім часом дуже активно практикуєте концерти «Гала-опера» і «Гала-балет»… Це також вихід з положення? Чи ні?
Гала-концерт – це дуже зручна форма для театру. І поясню, чому. Коли почався карантин і карантинні норми не давали можливості театру взагалі показувати вистави, й виникли оті форми гала-концертів.
І ще такий момент. У репертуарних театрах йде повторення, як шарманка, певних вистав. А гала-концерти дають можливість солістам у досить швидкий час відчути свіжість від музики, тобто не просто заспівати партію, яку ти виконував вже 50 чи 100 разів, а щось нове вивчити.
Але ж є певна категорія глядача, який хоче подивитися виставу від початку до кінця. Тобто попит на ті концерти є?
Так. З нашої серії гала-концертів майже всі дуже добре продаються. Особливо, якщо це – музика Моцарта, Верді, Пуччіні.
Крім того, варто брати до уваги, що інколи глядачеві хочеться побачити найкраще з певних вистав. Тому, я вважаю, це досить хороша форма як для театру, так і для глядача.
Довідка: Іван Чередніченко закінчив із відзнакою факультет оперно-симфонічного диригування Національної музичної академії України імені Чайковського (клас народного артиста України професора А. Власенка). Був учасником багатьох конкурсів диригентів. Працював диригентом Академічного симфонічного оркестру Дніпровської філармонії, за час роботи у якій підготував понад 100 концертних програм. У червні 2016-го був запрошений до Баварської державної опери диригентом на постановку світової прем’єри опери Г. Берхайде «MAUERSCHAU» («Споглядання муру»). У 2016-2019 рр. – диригент Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. У листопаді 2019 року переміг у конкурсі на посаду керівника музичної частини Львівської національної опери. У 2020-му – диригент-постановник опери «Турандот» Джакомо Пуччіні, що була поставлена вперше в історії театру, а також Святкового концерту до 120-річчя Львівської національної опери. Ініціював перше виконання оркестром Львівської національної опери й знакових симфонічних творів – Симфонії №2 «Воскресіння» Густава Малера (2021), Симфонії №3 Бориса Лятошинського (2022).
Фото Львівської національної опери