Філософія діалогу зробила Бубера одним із найвпливовіших представників гуманізму XX сторіччя… Лауреат літературної Нобелівської премії Герман Гессе назвав Бубера "одним з небагатьох мудрих людей на планеті".
Те що Мартін Бубер не народився у Львові, є чистою випадковістю. Він мусив народитися у Львові, як і більшість його предків. Тут були найглибші корені його родини – як мінімум три покоління Буберів народилися і померли у Львові. Більшість посідали видне місце в житті єврейської громади міста і були відомі далеко за його межами ще до народження Мартіна 1878 року. Любов до знань і талант мислителів передавалися від покоління до покоління в цій львівській сім'ї.
Прадід Мартіна – рабин Ісаак Абрам Бубер, який народився і помер у Львові, вивчав філософію і Талмуд.
Дід Мартіна Соломон Бубер теж провів все життя у Львові та досягнув тут великого впливу. Соломон, що вважав себе "поляком іудейської віри", а не євреєм, займав стільки суспільних позицій у Львові, що їх важко перерахувати: почесний член міської профспілки, віце-президент кухні для бідних, інспектор національних банків міста, керівник благодійних фундацій, керівник львівської єврейської конгрегації впродовж чверті століття. Соломон, проте, залишився в пам'яті світової теології як впливовий мислитель єврейської філософії і тлумач Талмуду.
Бубер знав близько 12 мов, багато з яких він вивчив у Львові. Це різнобарв’я львівських мов, за визнанням Бубера, привело його до захоплення доскональним перекладом...
Батько Мартіна – Карл Бубер також народився і помер у Львові. Карл, агроном за фахом, на відміну від більшості Буберів, не прославився. Розуміючи це, Карл на старості років жартував, що він буде відомим тільки як син Соломона Бубера і батько Мартіна Бубера. Відомо, що ці три покоління Буберів були поховані у Львові. Але де їхні могили – ніхто не знає.
Доля відірвала Мартіна від Львова. Але це було місто, де він виріс, закінчив школу, де під керівництвом діда відбулося його становлення як одного з найзначніших і впливових філософів-теологів ХХ сторіччя. Львів був містом, де залишилася вся його сім'я і куди він повертався раз по раз. Бубер повернувся до Львова 1930-го, щоб побачитися з батьком. Через рік Бубер зі сім'єю приїхав до Львова на похорон мачухи. Враховуючи, що практично вся родина Буберів проживала у Львові, швидше за все він тут бував значно частіше. Востаннє Бубер повернувся до Львова 1935-го, вже коли в Німеччині панував нацизм, на похорон батька.
Як ми вже сказали, Мартін народився 1878 року – волею випадку – у Відні. Його батьки саме розлучалися. Матір перебувала у Відні і після пологів зникла безвісти. Мартін опинився на руках батька. Згодом трирічного сина батько відправив до Львова, до діда і бабусі. Соломон і Адель стали не тільки батьками для Мартіна, але і його першими вчителями. Адель Бубер також мала глибоке коріння на Львівщині, її батько володів паперовою фабрикою в Сасові біля Золочева.
Львів'янин Мартін у Львові у 4-річному віці.
Де стояв будинок Буберів –невідомо. Сам Мартін розповідав про будинок з великими дерев'яними сходами зовні, що вели до самого даху. Саме у цьому львівському дворі у розмові зі старшою дітворою Мартін вперше дізнався, що його мати не повернеться. Ця розмова мала величезний відбиток на його філософію, засновану на діалозі. "Я гадаю, - згадував Мартін багато років опісля, - все, що я дізнався у житті про щирий діалог, мало свій початок в ту годину, на тому львівському балконі".
До десятирічного віку Мартін навчався вдома з Адель і приватними вчителями. Його освіта від початку мала ухил на гуманітарні предмети, іноземні мови. Мартін, який навчився говорити вже у Львові, згадував, що львівська атмосфера того часу вражала тим, що всі сусіди балакали різними мовами - від ідиш до української, від польської до німецької. Бубер знав близько 12 мов, багато з яких він вивчив у Львові. Це різнобарв’я львівських мов, за визнанням Бубера, привело його до захоплення доскональним перекладом – не просто буквальним, ні, а перекладом, що є справжньою інтерпретацією, яка точно доносить сенс написаного іншою мовою. Тут заклалася основа однієї з наймонументальнішої праці Бубера – перекладу Старого Заповіту з івриту на німецьку мову, який практично всі вважають найкращим.
Львів. Буберу 7 років
У десятирічному віці Мартіна віддали до Гімназії Франца Йосифа, однієї з кращих львівських гімназій. Щоденника з оцінками з неї досі експонують у його архіві в Єрусалимі. Мартін згадував, що викладання в гімназії проводили головно польською мовою. Він зазначив, що якби залишився у Відні, вся його освіта і можливе сприйняття життя обернулися б по-іншому. Львів того часу (а також уроки діда) дали йому різноманітність голосів, мов, людей, яких він би не знайшов у Відні.
Бубер був дуже низького росту. З молодих років обличчя Бубера покривала борода – нею він приховував вроджену ваду обличчя.
У Відні початку 20 сторіччя Бубер став одним з піонерів сучасного сіонізму. Проте його розбіжності з Герцлем були глибокі. Для Бубера сучасний націоналізм - єврейский, або якийсь інший - означав поклоніння ідолам. "Домінантна догма цього сторіччя, - писав Бубер про єврейський націоналізм 1920 року, - це догма суверенної держави, яка виводить кожну державу в ранг власного господаря і судді, яка належить тільки сама собі і відповідальна тільки перед собою. Справжній ренесанс не виник винятково з національних тенденцій, а з щирих спроб дотягнутися до людського змісту".
Після Першої світової війни Мартін осів у Німеччині, де отримав заповітну посаду професора філософії Франкфуртського університету. Живучи у Німеччині, Бубер встановив дружні взаємини з Альбертом Айнштайном. Відносини продовжувалися кілька десятиріч, під час яких двоє друзів обмінювалися листами і неодноразово зустрічалися. Якось один студент запитав у Бубера, чи знає той формулу корисного життя. Бубер пригадав прогулянку з Айнштайном по Unter den Linden в Берліні, коли він спитав його: "Що ти шукаєш у своїй роботі?", на що Айнштайн відповів: "Уяви обличчя космосу. Я хочу покрити це обличчя прозорим папером і намалювати координати всього Всесвіту. Єдине, чого мені не вистачає - формули". Бубер усміхнувся: "Ти мислиш, як математик. Ти забагато хочеш." Закінчивши цю розповідь, Мартін сказав студентові: "Хочеш формули? Все, що людина може зробити в цьому світі, - це боротися, щоб просунутися хоч би на один сантиметр у правильному напрямі. І якщо цей напрям буде успішним, то людина вже зробила дуже багато. Я бажаю тобі успіху".
Живучи у Німеччині, Бубер встановив дружні взаємини з Альбертом Айнштайном. Відносини продовжувалися кілька десятиріч, під час яких двоє друзів обмінювалися листами і неодноразово зустрічалися.
Відносини Бубера з Махатмою Ганді були більш нерівні. Два мислителя безмежно поважали один одного, але з кінця 30-х їхня полеміка про майбутнє Палестини й Індії вихлюпнулася на сторінки світових газет у вигляді кількох відкритих листів один до одного.
У 1923-му Бубер публікує свою найвідомішу філософську працю - "Я і ти" (Ich und Du). Суть "Я і ти" у діалозі. Через щирий діалог одне з одним люди ведуть діалог з Богом. В корені діалогу лежить факт, що кожен учасник справді розглядає інших в їхній справжній і приватній суті й ставиться до них з наміром налагодження живих взаємин. Водночас основна суть життя монологу полягає не обов'язково у відвертанні від інших, а радше у віддзеркаленні, рефлексії, опиранні на самого себе. Ця рефлексія - не егоїзм, а відмова утвердження іншій особі в її суті й унікальності, дозволяючи цій іншій особі існувати тільки як власному віддзеркаленню, тільки як частині самого себе. Через цю відмову суть реальності починає розчинятися.
"Я і ти" - праця не тільки філософська, але і глибоко релігійна. "Любов до Бога не буде справжньою, поки ти не полюбиш собі подібного". У "Я і Ти", Бубер ввів у філософську розмову поняття двох кардинально різних відносин: "Я-Ти" і "Я-Воно" (якщо хтось хоче переконати партнера на першому побаченні в своїй блискучій інтелектуальності, кращої концепції не знайти). У цій концепції Бубер кинув виклик фройдівському наголосу на персональному егоїзмі, коли концепція відносин "Я-Ти" втілює сприйняття діалогу як предмету, коли спілкування нагадує ставлення людини до стільця або будинку. Хоча такі відносини потрібні в житті також, людська суть буття втілюється в життя тільки коли "Я" зустрічає "Ти" - тобто справжній діалог, в якому люди сприймають один одного унікальними. "Якщо ти хочеш вірити - люби", - писав Бубер.
Ще до приходу Гітлера до влади Бубер із сім'єю осів в німецькому містечку Геппенгаймі. Нині в будинку Бубера розміщена штаб-квартира міжнародного консула християнсько-єврейських відносин.
На початку 30-х Бубер почав переклад Старого Заповіту німецькою - проект, який тривав майже 25 років. Сьогодні одна з вулиць Берліна носить ім'я Мартіна Бубера. Ще кілька шкіл в Німеччині так само названі ім'ям Бубера.
Кілька тижнів після приходу Гітлера до влади офіцер СА з'явився в будинку Бубера, віддав йому нацистський салют і оголосив про бойкот всіх єврейських підприємств у місті. Завданням офіцера було вивісити таблички на єврейських будинках. "Герр професор, - сказав офіцер, - ми маємо різні таблички - "Єврейський підприємець", "Єврейський адвокат", "Єврейський лікар" - але жодна до вас не підходить. Що б ви хотіли бачити на своєму вікні, герр професор?". Бубер пробурмотів, що йому все одно. Офіцер побачив тисячі книг в бібліотеці Бубера, мовчки витягнув порожню табличку і написав: "Єврейський книгознавець".
Це був тільки початок. СА періодично обшукувало будинок Бубера. Незабаром він втратив професорську посаду у Франкфуртському університеті. Попри це Бубер залишався в Німеччині до 1938 року, а тоді виїхав до Палестини.
Шести років при нацистському режимі Бубер відігравав роль одного з найбільш гучних і впливових голосів швидко зникаючого єврейського населення Німеччини. Коли євреїв виключили зі всіх німецьких шкіл, Бубер став основним організатором єврейських шкіл для дітей і дорослих. У найтемніші для німецького єврейства часи Бубер розглядав збереженні духовності і освіти як спротив режимові. У жовтні 1934-го Мартін виголосив промову "Влада духу" у Берлінській філармонії, де кинув виклик нацизму, кажучи про релігійний дух, здатний конкурувати з нижчими, примітивнішими силами, які зараз здаються непереможними. Власті заборонили всі публічні виступи Бубера після цієї промови.
Шести років при нацистському режимі Бубер відігравав роль одного з найбільш гучних і впливових голосів швидко зникаючого єврейського населення Німеччини.
Вплив Бубера на німецьке суспільство був іронічно відображений під час Нюрнберзького процесу, коли один з підсудних нацистів, Альфред Розенберг, намагався цитувати роботу Бубера на свій захист.
Глибокий зв'язок між Бубером і Німеччиною не порушився навіть після його вимушеного виїзду з Німеччини і Голокосту. У 1953 Бубер повернувся до Німеччини, аби прийняти німецьку премію миру. У перші роки після війни Бубер сумнівався у бажанні здійснити візит до Німеччини. Проте на початку 50-х він переконався в потребі примирення. Його промова "Щирий діалог і можливості Миру", на якій була присутня політична еліта ФРН, включно з Президентом і Канцлером, викликала фурор в Німеччині, що відроджувалася з післявоєнного попелу (буквального і морального). Бубер не приховував розчарування своїми колишніми співгромадянами, нагадавши їм жахи Освенціма і Треблінки, а також німецьку відповідальності за ці злочини. Але Бубер твердо дивився в майбутнє: "Я також бачу німців і чую голоси тих, які відмовилися виконувати накази і були убиті, або тих, хто дізнався, що відбувається в їхній країні й засудив ці злочини, або тих, які були не в силах нічого зробити і наклали на себе руки. Я бачу цих людей прямо перед собою, і особливий, інтимний зв'язок сполучає нас. Пошана і любов до цих німців заповнює моє серце". Значення цієї промови, проголошеної євреєм для пригнобленої окуттями сорому Німеччини 1953-го переоцінити неможливо. Промова дала Німеччині надію і звільнення від зовсім недавнього минулого. Бубер повторив промову в багатьох містах Німеччини від Франкфурта до Гамбурга, і хвиля небаченого ентузіазму німців окриляла старого філософа. Не дивно, що в опитуванні серед німецьких студентів про найбільші духовні фігури нашого часу, проведеному 1960 року, Бубер розділив третє місце з Римським Папою Іваном ХХІІІ.
Для Бубера протилежні поняття любов-ненависть, порядок-свобода, добро-зло залишалися непримиренними; він відкидав можливість компромісу між ними. Проте людина не може вибрати одне або інше; людина також не може прикидатися, що різкої суперечності між цими поняттями не існує. Все, що людина може зробити - визнати, що боротьба між поняттями неминуча.
в опитуванні серед німецьких студентів про найбільш духовні фігури нашого часу, проведеному 1960 року, Бубер розділив третє місце з Римським Папою Іваном ХХІІІ.
"Якщо виходити з логічних концепцій правди, - говорив Бубер, - тільки одна з цих протилежностей може бути правдою. Проте в реальному житті людини ці поняття нероздільні. Я іноді ілюструю цю позицію як "вузький гірський хребет". Цим я хочу продемонструвати, що я не спираюся на широку долину цінностей, яка дає абсолютну оцінку і все розставляє по полицях, а на вузький і скелястий хребет поміж двома величезними прірвами, на якому з упевненістю можна тільки стверджувати про зустріч, яка залишиться таємницею".
"Віруюча людина, – продовжував Бубер, – повинна йти цим вузьким хребтом, уникаючи проваль самовпевненості і самозаперечення". Мартін любив цитувати хасидську оповідь: "Кожен повинен мати дві кишені, кожну з яких використовувати за потребою. У правій кишені повинні бути слова: "Світ був створений для мене", в лівій - "Я - порох і попіл".
Філософія діалогу зробила Бубера одним із найвпливовіших представників гуманізму XX сторіччя. Його неприйняття використання релігії для розділення людей було відкритим: "Люди в Біблії такі ж грішники, як і ми. Але є один гріх, якого вони не зробили, верховний гріх: вони не дозволили собі укласти Бога в закритий простір, в релігію, в якій життя поділене на приватне життя моральності і публічне життя, де всі засоби йдуть на руйнування людського існування". Від самого приїзду до Палестини Бубер став головним проповідником співіснування з арабами: "Ідея, що відродження народу може бути досягнуте насильством, помилкова. Насильство веде не до звільнення, а до повторного занепаду і повторного рабства".
Філософія Бубера ґрунтувалася на роботах Ніцше, Достоєвського, а також містицизмі хасидської гілки іудаїзму. Лауреат літературної Нобелівської премії, німецько-швейцарський новеліст Герман Гессе назвав Бубера "одним з небагатьох мудрих людей на планеті".
У 1956-му під час візиту Бубера до Нью-Йорка журнал «Time» назвав його сучасним єврейським патріархом, одним з провідних мислителів ХХ сторіччя.
Портрет М.Бубера роботи видатного американського художника Енді Ворхола
Бубер був категоричним супротивником страти, що привело його до широко відомого конфлікту з Бен Ґуріоном, коли Бубер наполягав, що смертний вирок нацистові Адольфу Айхману, винесений ізраїльським судом, потрібно замінити довічним ув'язненням. По-перше, Бубер вважав, що Айхман має з'явитися перед міжнародним трибуналом, а не перед ізраїльським судом, вважаючи, що жертви Голокосту не можуть одночасно бути й суддями. По-друге, Бубер вважав, що заповідь "не вбий" поширюється й на державу, а не тільки на людину. "Смертне покарання не зменшує злочину. Навпаки, все це вимотує людську душу. Вбивство породжує вбивство".
В кінці 1950-х у відповідь на запитання про те, як світ виглядатиме за 20 років, Бубер пророчо сказав, що Холодна війна, може, і закінчитися, але справжній мир залежатиме від того, чи буде він результатом лише припинення Холодної війни, чи справжнім співіснуванням.
Генеральний Секретар ООН Даґ Гаммаршьольд вважав себе учнем Бубера. Вони постійно переписувалися, окрім того, Гаммаршьольд бачився з Бубером кожного разу під час відвідин Єрусалиму. У 1959-му Гаммаршьольд, який узявся перекласти "Я і ти" шведською мовою, підтримав кандидатуру Бубера на Нобелівську премію миру. Бубера також підтримало багато арабських політиків і мислителів, а ще – один з найвизначніших американських християнських теологів-філософів ХХ сторіччя Рейнгольд Нібур, який назвав Бубера "найвидатнішим єврейським філософом нашого часу".
Справді, багато відомих християнських теологів від Ніколая Бердяєва до Пола Тіліча і Жака Марітена писали про вагомий вплив Бубера на їхні праці. Бубера вважають одним з піонерів ери взаєморозуміння між християнством та юдаїзмом. Папа Римський Іван Павло II неодноразово звертав увагу у промовах, що його світогляд склався, серед інших, під впливом учень Мартіна Бубера.
Справді, багато відомих християнських теологів від Ніколая Бердяєва до Пола Тіліча і Жака Марітена писали про вагомий вплив Бубера на їхні праці.
Релігія для Бубера була досвідом, а не догмою. Бубер сумнівався, що людина має чітко підпорядковуватися канонічним законам або якимсь надприродним планам свого існування. Натомість Бубер підкреслював індивідуальну відповідальність кожного. Він часто любив розповідати історію старого і побожного рабина Сусі, який був переляканий смертю, що наближається. Його друзі не розуміли цих страхів: "Що? Ти хвилюєшся, що Всевишній звинуватить тебе за те, що ти не був Мойсеєм?". "Ні, - відповідав рабин, - я боюся, Він мене звинуватить в тому, що я не був Сусі". Бубер відкидав існування призначеної долі й підкреслював, що кожен може виправити своє існування на краще.
"Бог хоче, щоб людина втілила його волю як людина і з рисами, властивими людям, - вважав Бубер. – Існують три принципи людського життя: принцип думки, принцип мови і принцип дії. Джерело всіх конфліктів між мною і людьми в тому, що я не говорю те, що маю на увазі і я не роблю те, що я говорю".
У 1949 і 1958 Бубера номінували на Нобелівську премію миру і в галузі літератури. Попри номінації Нобелівська премія Мартіну Буберу не дісталася. Він отримав інші нагороди, зокрема одну з найпрестижніших інтелектуальних європейських нагород – Премією Еразмуса 1963 року, за значний внесок в європейську культуру. Серед інших лауреатів цієї нагороди у різні роки були: Марк Шагал, Чарлі Чаплін, Вацлав Ґавел.
У своєму рішенні комітет Премії відзначив, що Бубер " незвичайними талантами збагачував духовне життя Європи протягом півстоліття."
Бубер приймає Erasmus Prize. Зліва - голландська королева, справа - голландський принц, в центрі - внучка Бубера.
"Молодь, - писав Бубер, - це вічний шанс для людського щастя, шанс щастя, який вічно пропонує молодість і вічно сама ж порушує". Бубер, професор Франкфуртського і Єрусалимського університетів, залишив широкий слід в освіті. "Освіта, гідна своєї назви, є, по суті, освітою характеру" - фраза Бубера, нині широко відома у світі. Водночас Мартін вважав, що "старість може бути славною, якщо ти не розівчився, як починати".
Після смерті Бубера 1965 року ізраїльський кнесет скликав спеціальну сесію. Діячі від німецького канцлера Конрада Аденауера до Держсекретаря США Діна Раска, надіслали свої співчуття. Новина про смерть Бубера була опублікована на першій сторінці газети «New York Times», яка назвала Бубера "одним з великих мислителів століття". Вона писала, що "людство втратило одного з великих синів, єврейство втратило найвидатнішого сина, Ізраїль втратив своє сумління".
А що втратили ми, львів'яни? Мабуть, нічого особливого. Хіба, як завжди, пам'ять.