Тільки в одній львівській кам’яниці перетиналися біографії кількох поколінь наших славних земляків, які представляли зовсім різні напрями діяльності, але досягли неабияких вершин кожен у своїй сфері.
Манкурт не намагається зробити з себе всезнаючого лектора, який проповідує незвичайні відкриття молодим слухачам. Зовсім ні. Безумовно, і в самому Львові, і за його межами є безліч ерудованих фахівців, які могли б більш професійно і вправно викласти нам біографії знаменитостей та події минулого. Відверто зізнаюся, що після кожної публікації я не знаю теми наступної, з таким самим подивом, як і певна частина наших читачів, перечитую чужі статті й книги, дивуюся: Боже, так оце все відбувалося отуточки, так я ж чудово знаю це місце! Все життя! Тільки не думав, що саме тут жив або працював черговий видатний львів΄янин, ім΄я якого відоме далеко за межами нашого міста, і всі про нього знають, а я чомусь не дуже…
Не можу кожного разу робити іронічних врізок у текст для поодиноких недоброзичливих польських читачів або поодиноких недоброзичливих українських. І не хочу. Бо є набагато більше українців і неукраїнців, які присилають та несуть тексти, фотографії, надають консультації і поради. Сьогоднішній текст був би неможливий без допомоги пана О.Введенського і консультацій з шан. І.Котлобулатовою. Деякі люди з тих чи інших міркувань категорично заперечують навіть проти згадування їхніх імен, але більшість таких, як я сам – читають і радіють, що стають трохи мудрішими і щось дізнаються про Львів, який щиро любимо ми всі.
Добре вивчені фахівцями родина Піллерів, художник Карел Ауер, хімік та фармацевт Теодор Торосевич однозначно заслуговують окремих публікацій для широкого загалу, але так сталося, що діяльність кожного з них була щільно пов΄язана з одним сьогодні малопомітним будинком на вулиці Личаківській. Напевно, тисячі разів я проходив біля нього пішки та проїжджав "двійкою", не звертаючи уваги. Та й багато хто з вас так само. Кам΄яниця № 3 на вул. Личаківській зараз є звичайним львівським будинком і не кидається в очі. Хоча будинок справді знаменитий і в середині ХІХ ст. він був одним із найпомітніших у місті.
Його спорудження нерозривно пов’язане з друкарським закладом Піллерів, свого часу – найпотужнішим друкарським підприємством Львова. Відзначаючи імператорські привілеї, надані друкарні, на балконі був розташований державний австрійський герб, а на фасаді – довгий напис із назвою фірми: P. Piller'sche Buch-& Steindruckerey.
Можливо, саме у цьому будинку була створена перша галицька профспілкова організація – каса взаємодопомоги друкарів. Вже 1796 р. у кам’яниці на цьому місці, на Личаківській, 18 (тепер №3) містилася друкарня Йозефа Піллера, сина Антона, першого з Піллерів, який з’явився у Львові 1772 р.
Окрім того, майже 200 років на першому поверсі працює аптека, засновником і першим власником якої був Теодор Торосевич, якому ми зобов’язані відкриттям та дослідженнями наших чудових мінеральних вод і знаменитим Трускавцем. Тобто тільки в одній львівській кам’яниці перетиналися біографії кількох поколінь наших славних земляків, які представляли зовсім різні напрямки діяльності, але досягли неабияких вершин кожен у своїй сфері. Зібраний з кусків текст вийшов строкатим, втім його об’єднує міська топографія: Львів, вулиця Личаківська, всім знайомий будинок під номером три.
Для матеріалу використані фрагменти статей «Львівські періодичні видання до кінця XVIII ст.» Галини Русинської-Ґєртих та Юрія Смирнова «Теодор Торосевич - аптекар, хімік і вчений (1789-1876)». Мова оригіналів - польська.
Взагалі перші газети з’явилися у Львові ще у XVII столітті, а регулярну періодику започаткувала над Полтвою родина Піллерів, яка прибула до австрійського Львова 1772 року і, сміливо можна говорити, заклала основи сучасного львівського друкарства, включно з газетним друком. Компанію заснував Антон Піллер. Власне йому довірила австрійска влада (1773 р.) функцію привілейованого губернського типографа і університетського друкаря. Все ж таки він був довіреним працівником віденської урядової друкарні Йоганна Томаса фон Траттнера (найбільш відомого друкаря Австро-Угорської монархії) і, отже, найкращим кандидатом на цю посаду. Час для відкриття закладу, що діяв на зразок західних фірм, був дуже доречним.
Заповзятливий Піллер з розмахом почав свою кар'єру. Відразу ж після організації друкарні (в більшій частині імпортованої з Відня) розпочав торгівлю книжками і взяв в оренду або придбав у власність паперову фабрику, розташовану у с.Шкло Яворівського повіту біля Львова. Він відразу ж став значущою фігурою над Полтвою, і перебуваючий у ті часи у Львові Йозеф Август Шультес – професор ботаніки і редактор літературного видання під назвою "Annales der oestereichischen Literatur und Kunst", назвав його "галицьким Траттнером у повному сенсі цього слова". Піллер забезпечив собі панування над застарілими та непродуктивними місцевими друкарськими пресами, а прибутки, які він одержував під час роботи на австрійський уряд, що утворювався, дозволили йому швидко розширити свій бізнес і заволодіти галицьким видавничим ринком.
Завдяки навичкам, набутим у Траттнера, технічному обладнання, фінансовим ресурсам і чіткій організації роботи, було створено підприємство, відкрите для всіх технічних і технологічних інновацій, забезпечене гарним обладнанням, багатим набором шрифтів, декоративних матеріалів та ілюстрацій, що мало потенціал стати основним видавничим закладом а також осередком друку преси. Після смерті Антона (у 1780), друкарня розвивалася під керівництвом його вдови вдова Юзефи (1780-1787 роки), синів Томаша (1787-1796 роки), Юзефа Яна (1790-1824 роки) та наступних спадкоємців. Нащадки Антона примножили професійні досягнення батька.
Велику роль у розвитку періодики Львова зіграла дружина Антона – Юзефа Піллер, яка після смерті засновника взяла на себе друкарню і магазин свинцю (у 1787) під назвою "Вдова Юзефа Піллерова. Ces[arsko] Król[ewska] Gubern[ialna] typogr[afka]", "Друкарка вищого уряду країни", або "Піллерівський друк". Поруч з чоловіком вона опанувала мистецтво друку настільки добре, що їй вдалося протягом перших трьох років вести друкарню самій, а з 1783 року допомагав їй у цьому син Томаш. Спочатку Юзефа Піллер продовжувала попередню продукцію, але з часом розширила асортимент виданням літературних творів, в основному романів, драм, поезій, а також періодичними виданнями, все більш і більш популярними в останній чверті вісімнадцятого століття.
В описуваний час знаменитого львівського графіка Кароля Ауера ще не було на білому світі, хоча саме творча співдружність Ауера з друкарнею Піллера стала видатним явищем у мистецькому житті міста.
Карел (Карл, Кароль) Ауер народився у Празі 1818 року. Після навчання у Віденській академії мистецтв молодий чеський художник приїхав до Львова (тоді Лемберга). На запрошення Петера Піллера у 1830-х роках він працює у літографічному закладі при друкарні відомого видавця. Літографія була тоді в Європі найдоступнішим і, відповідно, найпопулярнішим джерелом візуальної інформації.
Українська Вікіпедія повідомляє:
Вже від початку 1840-х років сторінки «Львів'янина» прикрасили виконані Ауером літографічні портрети Болєслава Хороброго та Адама Чайковського, а в друкарні Петра Піллера вийшли портрети Казімежа Ягеллончика, графа Олександра Фредра, митрополита Атаназія Шептицького, генерала Дверницького та інших достойних громадян Австро-Угорської імперії, переважно польського походження (Т. Ленартовича, В. Залєського, М. Гриневецького, М. Куземського).
Там же, у Піллера, побачили світ і його види львівської Ратуші, монастиря і костела Бенедиктинок, львівської Стрільниці — садиби львівського Куркового братства, ярмарку під Св. Юрою, Піскової гори з рештками Високого Замку, змальовані автором з вежі ратуші, та інших ключових в структурі міста споруд.
Наприкінці першої половини 19 століття Ауер зробив підбірку літографій із виглядами галицьких сіл і містечок для альбому «Збірка найпрекрасніших околиць в Галичині».
Як писав Олег Введенський, Галичина стала для Ауера другою Батьківщиною тоді, коли мистецька ніша галицьких краєвидів привертала увагу чисельної групи митців. У 1837-1838 рр. майстерня Піллера видала в окремих зошитах літографії Ауера під назвою "Галичина у малюнках". Ця серія є своєрідною візуальною енциклопедією архітектурних пам’яток.
Особливо вирізняються види Львова, побудовані на чіткому лінійному ритмі та скрупульозному рисунку. Вони репрезентують локальні особливості, театральні та життєві дійства давніх часів. На сьогоднішній день твори Ауера є одним з найцінніших візуальних свідчень про габсбурзький Львів.
А зараз різко змінимо тему і дамо обширний фрагмент перекладу статті Галини Русинської-Ґєртих.
Одним з найбільш видних представників Галицької фармації в першій половині дев'ятнадцятого століття був Теодор Торосевич. Він був не тільки вченим-хіміком і фармацевтом-практиком, але і винахідником, піонером у дослідженні мінеральних вод з Галичини, організатором перших курортів в Галичині, а також письменником. Його наукові праці були опубліковані в спеціалізованих журналах у Львові, Відні, Кракові, Варшаві та Берліні. Вільно володів кількома європейськими мовами. Публікував популярні і науково-популярні статті у газетах. Така діяльність була незвичною і для замкненого кола нечисленних аптекарів Львова, і не менш відірваного від реального життя професорів згерманізованого Львівського університету. Тоді лекції читали там тільки німецькою мовою.
Торосевич Теодор народився 7 вересня 1789 року у Станіславі, у польській родині вірменського походження. Вона осіла в цьому місті з моменту його заснування. Серед його предків були купці і ремісники, члени міської ради. 17 липня 1805 року Торосевич закінчив середню школу, яка тоді давала глибокі знання і забезпечувала високий рівень освіти. Того ж року він почав практику у Львові. У системі освіти, яку використовували в Австрійській імперії, це була стандартна форма професійної підготовки, яка тривала 5-15 років. Тільки після відповідної практики кандидати мали можливість доступу до вищої освітньої установи (університету). Практичні знання в аптеці Т. Торосевич набував у Львові до 1811, потім вступив на перший курс Віденського університету. Завершив навчання через чотири роки 31 липня 1815. Він отримав диплом на медико-хірургічному відділенні, де також вивчали фармацевтику. З університетським дипломом повернувся до Львова з рішучим наміром відкрити власну аптеку. Відповідно до існуючих правил, подав документи до галицького Губернаторства і одержав дозвіл. Тоді у Львові працювало вісім приватних аптек, більшість з яких належали німцям (австрійцям), або людям з інших провінцій Австрії. Вони намагалися перешкодити вступу до своєї закритої корпорації поляків та русинів – місцевих мешканців родом з Галичини. Хоча Торосевич закінчив університет у Відні і мав дозвіл на відкриття аптеки, протягом трьох років він мав виборювати це право.
Тільки 1 квітня 1819 року розпочала діяти аптека під назвою "Під римським імператором Титом" на вул. Личаківській, 3, де працює досі. Як писав біограф Торосевичa, "постійні судові процеси, пов'язані з відкриттям аптеки, вимагали значних витрат, перевищили його майнові можливості і руйнували його здоров’я". Відтоді Т. Торосевич постійно відчував напади хвороби і фізичну слабкість, мав проблеми зі слухом. Всупереч цьому досить швидко організував він у своїй аптеці хімічну лабораторію, був відомий в місті як один з найкращих хіміків. Він був членом різних державних комісій. У числі інших був членом комісії, яка проводила іспити підприємців, котрі хочуть організувати виробництво алкогольної продукції. Через проблеми зі здоров'ям аптекар відмовився від пропонованої йому посади професора хімії на Хірургічному факультеті Львівської медичної академії, і становища експерта в комітеті розгляду кандидатів на посаду молодих працівників в аптеках Львова.
Цікаво, що для своєї аптеки Теодор Торосевич вибрав досить незвичну назву для Львова. Про Веспасіана він написав дисертацію: «Характеристики та характер римського імператора Тита Веспасіана». У процесі написання цієї роботи формувалося його власне життєве кредо та світосприймання. Це вони розвинули в ньому ті риси, які зробили його патріотом, людиною, яка всю свою енергію і знання передавала на благо свого народу і кожної людини.
У 1837 році врятував життя людині, що отруїлася миш'яком. За допомогою власних методів лікування. Ще за два роки таким же чином врятував життя людини, яка отруїлася пасліном – вовчою ягодою. Свою методологію Торосевич опублікував у науковій статті під назвою "Оксид заліза як протиотрута від миш'яку". Ця стаття була опублікована в німецькій науковій пресі і в щорічнику Краківського університету та у Львові в "Газеті Львовскей" - по-польськи.
На основі численних експериментів у власній лабораторії 1836 року Торосевич дійшов до висновку, що лікарські препарати постійно захищені від розкладання під дією сонячних променів (світла) за умови, що вони знаходяться в скляних банках червоного, жовтого і чорного кольору. Того ж року він опублікував у щорічнику Краківського університету дослідження з цього питання, а в 1837-1838 роках – в австрійських і німецьких наукових виданнях. Вже в 1836 році відкриття його було застосовано на практиці в аптеках Львова та Галичини, а пізніше – в Австрії. Посуд з червоного і жовтого (чорне скло не було практично у використанні) розпочали виробляти скляні гути в Галичині, а потім у Чехії та Австрії.
Найголовніші, ґрунтовні дослідження всього свого життя Торосевич проводить на мінеральних водах. Його справжньою пристрастю було вивчення властивостей мінеральних джерел Галичини. Об’їхав всю Східну і Західну Галичину і Буковину, виконував хімічний аналіз сотень джерел, перевіряв достовірність інформації про нові джерела, чи то в малодоступних місцях в Карпатах, чи на околиці міста. Наприклад, під час прогулянки на Вульці (наразі біля вул. Сахарова), фармацевт звернув увагу на червоний осад джерела води, яка текла з двору будинку з числом L-225. Хімічний аналіз показав, що за властивостями ця вода схожа на знамениту мінеральну воду курорту Криниця.
Був ентузіастом організації перших сучасних курортів, включаючи Шкло, Моршин, Трускавець.
Перший хімічний аналіз води Торосевич провів 1827 року. За власні кошти та з власної ініціативи дослідив сірчану воду Великого Любеня. Вже 1828 року оголосив результати свого дослідження німецькою мовою у Відні, повідомляє газета "Wiener Zeitung". Позитивні відгуки на це видання з’явилися в німецьких фармацевтичних виданнях, а також у видавництві бібліотеки Оссолінських та на шпальтах "Газети Львовскей". Польською мовою стаття Торосевичa передрукована "Кур'єром Варшавським". Отже, нічого дивного, що джерела Великого Любеня стали популярними, а кілька років по тому там відкрито бальнеологічний курорт.
У роках 1835-1836 Торосевич вперше зацікавився властивостями мінеральної води в Трускавці. Протягом багатьох років послідовно досліджував і вивчив всі фізико-хімічні трускавецьких джерел і озокериту. На цю тему опубліковані статті в пресі Німеччини, Австрії та у Львові. Перші наукові статті, присвячені трускавецьким водам, були опубліковані 1836 року в наукових журналах Кракова і Відня. Про властивості озокериту в Трускавці писав 1837 року. У 1842-1843 роки описано хімічний склад двох інших трускавецьких джерел. Таким чином, протягом п’яти років були розглянуті та описано властивості п’яти трускавецьких джерел мінеральної води.
25 квітня 1869 року Аптекарське Товариство Галичини у Львові організувало святкування п'ятдесятиріччя створення аптеки "Під римським імператором Титом". Заслуги Т. Toросевича у розвитку аптек у Львові, у вивчення мінеральних вод Галичини та інші його наукові роботи також оцінили Комітет фармацевтів Львова, вчені Львівського університету, представники уряду, керівники медичних установ Львова і Галичини.
Визнанням заслуг Т.Торосевича було обрання його почесним і дійсним членом 15 галицьких та закордонних товариств лікарських, фармацевтичних і наукових, зокрема Галицького Аптекарського товариства у Львові.
Він також був членом Імператорського Королівського медичного товариства у Відні, наукового товариства Ягеллонського університету в Кракові, фармацевтичного товариство в Мюнхені, Товариства культури і досліджень краю в Буковини, Товариства лікарів Галичини. Львівське фармацевтичне товариство поставило його бюст у залі свого будинку за адресою вул. Св. Миколая, 15.
Теодор Торосевич помер 2 березня 1876 у м. Львові, у 87 років. Журнал Львівського Товариства фармацевтів опублікував некролог, у якому зазначалося, що відомий вчений протягом 57 років керував аптекою у Львові, але його найбільшим досягненням було вивчення мінеральних вод Галичини і участь у створенні оздоровчого закладу в Івоничі. Завдяки йому мінеральні води у наш час популярні серед громадськості.
У Трускавці до 150 річчя курорту було встановлено меморіальну дошку з барельєфом Торосевича на фасаді Бювету №1.
Я попросив товариша, він зробив пару фотографій, зокрема з люб΄язної згоди господарів – в інтер΄єрі знаменитої аптеки з портретом Теодора Торосевича.
А про друкарню Піллерів львів΄яни можуть згадувати кожного дня, купляючи газети, ба більше, навіть читаючи їх в Інтернеті – початки у Львові закладали саме Піллери.
Отакі три різні історії з одного львівського будинку.