У війні з Росією країни Балтії розуміють Україну, як ніхто інший. Не дарма в Естонії є День відновлення незалежності – 20 серпня, коли у 1991 році країна вийшла зі складу Радянського Союзу. Перебування в складі СРСР естонці називають не інакше як періодом окупації.
Шалена підтримка України в Естонії відчувається на кожному кроці. Український прапор висить поруч з естонським майже скрізь, де тільки може, жовто-блакитними кольорами підсвічують мости, урядові будівлі та цілі хмарочоси. Звільнення Херсона стало топ-новиною на місцевому телебаченні. І навіть п’яний як чіп естонець у барі, почувши, що ти з України, вже ніби рефлекторно питає: «Чим я можу вам допомогти?».
Від початку повномасштабного вторгнення Естонія прийняла вже понад 60 тисяч українських біженців. Для країни з населенням менше 1,5 млн це немала кількість. Проте естонці не скаржаться і від підтримки не відмовляються: навпаки, кажуть, що будуть приймати біженців стільки, скільки буде потрібно, до кінця.
Журналістка ZAXID.NET у межах спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку за підтримки посольства США у Києві та МЗС Естонії побувала в найбільших естонських містах – Таллінні, Тарту та Нарві, і дізналася, як тут зустрічають тих, хто рятується від війни в Україні.
Круїз для біженців
Наталія і Сергій не хотіли виїжджати з Нової Каховки до останнього, проте їх переконали діти, коли поруч з будинком упала ракета. Спершу поїхали в Крим до родичів, а звідти – через Росію в Естонію. Жартують, що то в них медовий місяць, але водночас у подружжя сльози на очах: у Новій Каховці лишилися старенькі батьки, зв’язку з якими немає.
У Таллінні Наталію з Сергієм поселили на круїзному лайнері Isabelle компанії Tallink. Раніше він виконував рейси між Стокгольмом та Ригою, а з квітня тут живуть українські біженці. Це одне з півтори сотні місць, які естонський уряд через тендери орендує для тимчасових прихистків. Переважно йдеться про готелі та бази відпочинку, а круїзний лайнер – єдиний у своєму роді.
За словами керівника відділу регуляції кризи департаменту соціального страхування Вадима Іванова, загалом із понад 60 тисяч українських біженців, які приїхали в Естонію, приблизно 21 тисячі забезпечили тимчасове проживання, решта знайшли житло самостійно. Зокрема, на лайнері, який вміщає 2100 осіб, зараз проживають близько 1600 людей, переважно старшого віку або жінки з дітьми. У пікові періоди, навесні та влітку, корабель був заселений повністю. Крім житла, біженцям надають триразове харчування, психологічну допомогу, також вони можуть зустрітися із соціальними працівниками.
«Передбачається, що в тимчасових прихистках люди проживають до 4 місяців. Це не означає, що потім людину виганяють на вулицю, проте насправді одиниці лишалися на державному проживанні довше. Департамент соціального страхування допомагає знайти роботу і, відповідно, власне довгострокове житло. Раніше на це потрібно було до півтора місяця, зараз – у середньому два з половиною, оскільки місць для оренди стало набагато менше. Україна в рази більша за Естонію, проте Естонія вирішила, що прийматиме українських біженців до кінця», – пояснює Вадим Іванов.
Власне, пошук постійного житла – це найбільший виклик для біженців. Як зазначає заступник мера Тарту Міхкель Леес, Естонія намагається зробити так, щоб ця проблема принаймні не лежала в площині грошей. Для біженців є державна допомога на початкові витрати на оренду – заставу, перший внесок, послуги маклера та плату за договір. Це одноразова виплата-відшкодування, яка становить максимум 1200 євро.
«У Тарту такі виплати отримали понад 600 родин. Якщо буде ще масовий наплив біженців, то може бути проблема з місцями для дітей у садках та школах, проте в Тарту вже розглядають можливість відкриття додаткових класів. Прийом біженців стає все складнішим, проте влада розуміє, що треба буде якось напружитися і постаратися надати допомогу», – говорить Міхкель Леес.
Школа свободи і пам’яті
Усі діти в Естонії зобов’язані вчитися в школі, і для українських біженців є кілька варіантів. Дехто навчається в звичайних школах, де для біженців можуть бути організовані окремі класи, дехто – в російськомовних школах. Проте в Таллінні держава вирішила відкрити спеціальну школу для українських біженців – «Школу свободи». Її створили в рекордні строки – за 4 місяці – в офісній будівлі, яка пустувала останні кілька років. Тут досі тривають ремонти в позанавчальний час.
«Школа створювалася як простір свободи – тієї цінності, у якій естонці з українцями солідарні. Звідси і назва. Ми хотіли, щоб учні відчували, що тут цінують ту боротьбу, яку зараз веде український народ», – пояснює менеджер з комунікацій навчального закладу та вчитель Владислав Рушин.
У школі навчаються майже 600 дітей 7-12 класів з усіх регіонів України і працюють 84 співробітники, третина з яких – українці. Як розповідає Владислав Рушин, усе, в тому числі навчальна програма та розпорядок школи, розроблялося з нуля. Для засновників школи було важливо, щоб діти почувалися тут комфортно та безпечно, щоб вони в процесі навчання ставали повноцінними членами естонського суспільства, але при цьому зберегли знання української мови та культури.
«Ніхто з дітей не знає, на скільки часу вони сюди приїхали, коли зможуть і чи зможуть взагалі повернутися додому, тому що дім багатьох з них фізично знищено. Тому ми зобов’язані дати таку освіту, яка дозволить дітям, якщо вони захочуть, продовжити тут освіту та реалізацію себе. Водночас ми сподіваємося, що більшість сімей все ж скоро зможуть повернутися додому, і їхнє повернення в українське суспільство та систему освіти має бути безболісним», – пояснює освітянин і зазначає, що з Міносвіти України погоджено, що навчання «Школі свободи» зарахується при поверненні в Україну.
60% навчання відбувається естонською мовою за методом мовного занурення, тобто одночасно діти вчать і мову, і предмети. Так вчать переважно творчі предмети, суспільствознавство, окремо інтенсивно вивчається естонська мова – уроки 5 разів на тиждень. Українською мовою викладають більш технічні, точні науки, зокрема, математику, біологію, фізику. Деякі предмети вивчаються одночасно на двох мовах. Після 9 та 12 класу учні отримають такі ж свідоцтва, як отримують учні інших естонських шкіл.
«Українці змінили профіль біженця в Європі»
На початку вторгнення більшість біженців приїжджали через західний кордон: естонські волонтери закупляли самі автобуси, щоб їхати і забирати біженців у Польщі. Зараз – частіше з Росії, адже це єдиний спосіб виїхати з окупованих територій. На кордоні встановлені інформаційні пункти, де біженцям пояснюють їхні можливості, як зареєструватися, куди звертатися. Звідти людей скеровують до місць тимчасового проживання, якщо їм потрібне житло.
У пункті пропуску Нарви українських біженців зустрічає Наталія, яка так само з родиною в травні через Росію приїхала в Естонію. Вона допомагає заповнювати анкети для перетину кордону та отримання тимчасового захисту. Тут вважають, що українцям буде психологічно легше спілкуватися зі своїми співвітчизники, ніж зі «страшними» прикордонниками.
«Важливо – не брехати, бо якщо ми бачимо, що історія, розказана нам, не відповідає дійсності, ми навряд пропустимо таку людину. Ми тут не для того, щоб когось піймати, а для того, щоб допомогти. У нас навіть є кімната для відпочинку: коли ми бачимо, що людина в дорозі вже дуже давно, то пропонуємо тут поспати», – розповідає начальник пункту пропуску в Нарві Марек Лійва.
Після клопотання про надання тимчасового захисту українці отримують ті ж самі права, що й жителі Естонії, – наприклад, право тут вчитися, працювати та отримувати медичну страховку, а також права на різні соціальні виплати та допомогу по безробіттю. Обов’язково біженці мають пройти одноденні курси з адаптації, а для продовження тимчасового захисту та полегшення працевлаштування необхідно вчити естонську мову. Такі курси забезпечує біржа праці, деякі організації, також естонську вивчають діти в школах.
Для полегшення перебування українців в Естонії в Тарту та Таллінні відкрили центри для біженців. В інфоцентрі Тарту, який запрацював кілька тижнів тому, є представники різних міських структур, які допомагають отримати необхідні послуги в одному місці. У першу чергу – отримати особистий код (відповідник українського ІПН), зареєструвати місце проживання, оформити картку для проїзду в громадському транспорті та виплати на проживання, отримати інформацію, що ще потрібно зробити. Крім того, можна записатися на безкоштовні курси естонської мови, курси з адаптації та отримати психологічну допомогу.
У центрі для біженців у Таллінні, який працює ще з весни, більш широкий спектр послуг: тут також можна отримати юридичну допомогу, консультації з питань працевлаштування, освіти, для хворих на ВІЛ/СНІД.
«Для нас важливо не просто видати гроші, а зрозуміти, у чому ще є потреба людини, і допомогти їй стати самостійною. Гроші – тільки інструмент. Якщо людина приходить до нас сім місяців поспіль і не шукає роботу, то, можливо, у неї депресія і їй потрібна допомога психолога або вона має інші проблеми зі здоров’ям», – пояснює керівниця центру Кайса Упрус-Талі.
За словами Міхкеля Лееса, в Естонії є брак робочої сили, тому українці можуть знайти роботу без значних проблем, особливо – якщо мають вищу освіту. Основна перепона тут – знання мови.
«Дуже багато людей можуть знайти роботу, але це залежить від того, чи готовий, наприклад, лікар спочатку працювати продавцем у магазині і вивчити естонську мову настільки, щоб працювати далі в лікарні. Роботодавці можуть отримати певні пільги чи заохочення від держави, якщо братимуть біженців, проте загалом немає такої тенденції, що українців на роботу брати не хочуть. Тут скоріше виникає питання, чи відпочивають українці взагалі», – говорить Кайса Упрус-Талі.
Вадим Іванов у свою чергу зазначає, що українці змінили профіль біженця в Європі: їхній рівень освіти, працездатність та бажання працювати дуже високі. Тим часом Наталія та Сергій з Нової Каховки ніби у підтвердження цих слів на другий день перебування в Таллінні кажуть, що їхнє завдання №1 зараз – знайти роботу.
За словами Кайси Упрус-Талі, якщо діти та їхні батьки досить швидко адаптовуються до ситуації, то людям похилого віку, 70-90 років, найважче допомогти. Серед перших біженців з Маріуполя було багато таких.
«Вони просто сиділи і дивилися перед собою. І ти розумієш, що вони не хочуть тут бути, вони не розуміють, чому вони тут і коли це все закінчиться. І тебе переповнює ненависть до цього терориста, що примусив їх виїхати з рідного дому, який вони, скоріше за все, більше не побачать, – каже вона. – Що ти можеш пояснити цим людям? Що вони зробили такого, що опинилися в березні в Естонії? Вони просто хочуть додому».