Баден-Баден – найбільший бальнеологічний курорт Західної Європи й історично найбільш популярний серед росіян. Саме тут зародилася мода на відпочинок «на водах». У XVIII-XIX столітті сюди часто приїжджала російська аристократія та культурні діячі, а тепер Баден-Баден користується популярністю серед російської еліти й олігархів.
17 березня з місцевого ресторану Rizzi звільнили без попередження бармена-українця Ігоря Голода за його відеозвернення щодо війни в Україні. Керівництво ресторану, у якому частими гостями є росіяни, звинуватило чоловіка в расизмі. Про цей скандал писали не тільки українські ЗМІ, а й німецькі видання, у тому числі Bild та Spiegel. Тепер родина Ігоря потерпає від цькування та погроз фізичною розправою і намагається судитися з рестораном, хоч і не має достатньо грошей на адвокатів.
ZAXID.NET поспілкувався з дружиною Ігоря Інною: чоловік у цей час мав допомагати шістьом родичам, які евакуювалися до Баден-Бадена, з оформленням документів та візитами до лікарні. Жінка досить часто спілкувалася російською по роботі, проте на пропозицію говорити російською, якщо їй так зручніше, відповіла категоричною відмовою: «Я більше ніколи не хочу говорити цією мовою». Вона розповіла про життя в Баден-Бадені до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, про рідних, які тікали з-під обстрілів, про емоції, які спонукали Ігоря записати те відео, а також що переживає їхня сім’я зараз.
***
Як і коли ви з родиною потрапили до Баден-Бадена?
Це було дуже важко, мої душа та серце – в Україні. Ми не тікали з чи від країни – це було емоційне рішення. Мою матір вбили – її збив автомобіль, але винна в аварії людина мала зв’язки, тому її не покарали. Вона навіть не вибачилася. Мені це дуже боліло, і чоловік хотів мене розрадити, щоб я переключилася. Так у лютому 2001 року ми опинилися в Німеччині.
Перші 12 років ми жили в містечку Шпаєр, але потім мені довелося шукати нову роботу. У Німеччині, якщо ти не займаєшся власним бізнесом, ти переїжджаєш під роботу. І чоловік знайшов собі в Баден-Бадені роботу бармена, яка йому до душі, він цим займається вже 30 років. Я теж знайшла тут роботу – кращу, ніж у мене була, тож ми переїхали.
Наскільки комфортно вам було жити в Баден-Бадені досі?
Ми любимо це місто, тут було багато хороших та яскравих моментів нашого життя, ми тут виростили дітей. У ресторані в Баден-Бадені мій чоловік був більш реалізований: у Шпаєрі йому було важче в спілкуванні, був мовний бар’єр, а тут є і українці, і росіяни. Ми не спілкувалися з ними близько, і коли трапився цей скандал, нас тут ніхто не підтримав. У нас є багато друзів в Україні, і, напевно, ми тут собі інших друзів не знайшли, бо таких людей, як ми маємо в Україні, тут немає.
Яка була комунікація з росіянами?
Я працюю в магазині (не хочу говорити його назву), у який приїжджають непрості люди, від прокурорів до олігархів. Після анексії Криму та вторгнення на Донбас, якщо росіяни чули мій акцент, досить часто вони намагалися мене принизити. Два місяці тому до нас приїхали троє чоловіків-росіян і дві жінки. Я не обслуговувала їх, а стояла на касі, проте відчувала, що буде конфлікт. Одна з жінок кидала мені речі і поводила себе досить виклично. Я поводилася стримано, відповідала коротко, щоб вона не мала, за що зачепитися, проте їй це вдалося. Після цього підбіг її чоловік і сказав мені: «Ты – украинское животное», – а решту його слів я навіть повторювати не хочу.
Я не з тих, хто піде в підсобку плакати. Я сказала йому, що ми в Європі і потрібно поводитися відповідно. Він хотів мене вдарити, погрожував мені розправою, але мій шеф продовжив обслуговувати цих людей. Я просила його припинити, бо мене це принижувало, викликала поліцію, але він не став на мій захист. Подібні ситуації траплялися не щодня, але траплялися.
Ви не задумувалися про переїзд?
Коли мене про це питають, я завжди кажу, що ці негативні моменти не переважували того, що мої діти тут були щасливими. Мій чоловік дуже багато часу проводить з родиною, ми такі дуже сімейні. Ми завжди були разом, і нам цього вистачало.
Це все не почалися з того відео – воно стало спусковим гачком. Після початку війни Ігор ходив на пробіжку з українським прапором, носив на краватці на роботу український значок. Це дратувало, приходили росіяни і казали: «Скоро будемо в Києві». Але ніхто не сказав йому на роботі: «Може, ти побудеш кілька тижнів вдома, бо тобі тяжко, бо твої рідні – під обстрілами, бо твоєму тестю розтрощили будинок біля Гостомеля і він сидить у підвалі?». Коли наші рідні евакуювалися сюди, він попросив у Facebook про допомогу – але ніхто не відгукнувся.
Це відео – це був емоційний зрив, але там немає нічого, що б порушувало закон. Кожен почув там тільки те, що хотів почути. Це було в дні, коли наші рідні евакуювалися з України, з ними три дні не було зв’язку. Його глуха мати їхала з запискою на вокзал, намагалася сісти в поїзд сама, бо дочка не могла її забрати. Ігор вибіг у місто і записав відео. Це був крик душі, це був його біль.
Як для вас почалася війна? Якими ці дні були для вас?
Це був дуже важкий момент для нас, як і для всіх українців. Для мене це другий найважчий момент у житті – після смерті матері. Ми були розгублені, налякані, дуже переживали за рідних і всіх, хто в Україні. Досі в нас були закриті акаунти в соцмережах, але ми їх відкрили, щоб повідомляти там про війну.
Ми ніколи не шукали публічності, я тримала соцмережі суто для спілкування з друзями та рідними з України. І коли ми дізнавалися від них про те, що відбувається в Україні… Ми намагалися їх всіх евакуювати – мого тата, сестру з дитиною, а також маму чоловіка і його сестру з дитиною. Вони всі їхали окремо, вони були під обстрілами, потім з ними не було зв’язку. І коли в цей момент до нас приходять росіяни і кажуть, що Гітлера не кликали, а Путіна – кликали… Ми просто вибухнули і сказали те, що сказали. І я ні про що не шкодую.
Я вважаю, що нема сенсу говорити, як зараз тут кажуть, що винен тільки Путін. Ні, винні 70% людей, які підтримують його на виборах. Це люди, яких я бачила на власні очі, я знаю, що вони говорили раніше, і зараз це вовки в овечих шкурах. Мені це болить, і я про це сказала, я нікого не ображала. Може, хтось образився: той, хто впізнав себе, хто підтримував цю агресію – починаючи з 2014 року. Коли мені кажуть, що мені за це заплатили і що я заможна… Але вся проблема тут у тому, що вони – заможні, а ми – ні. А до заможних тут інше ставлення.
Як виїжджали ваші рідні з України?
Мій батько з сестрою йшов 4 години до вокзалу пішки. Я не знаю, як їм це вдалося: батькові – 75 років, сестра хвора. Потім вони 7 годин не могли сісти на евакуаційний поїзд, бо чоловіків не хотіли брати. Врешті вони сіли і довго їхали до Львова, потім до кордону, 7-8 годин стояли на кордоні. Після цього вони добиралися до нас три дні і не виходили в цей час на зв’язок. І глуха мама Ігоря так само довго добиралася, і її дочка з дитиною.
У цей час в нас все кипіло, ми були розгублені, бо не знали, чи побачимо своїх батьків взагалі. Моя дочка приїхала зі Штутгарта і не знала, що робити зі мною, бо в мене була температура 34,4°С.
І саме в цей період ваш чоловік записав те відео, через яке його звільнили?
Так. Перед тим, коли рідні були під обстрілами, він записав інше відео. Він не був агресивним, не погрожував – просто попередив: думайте, якою мовою спілкуєтеся і що ви кажете, вам зараз ніхто не радий. Хіба це неправда? Але вони ж це роздули, хоча це було на наших соцмережах і ніде не згадувалася назва ресторану. І ті ж речі говорять багато блогерів та інші люди, але різниця в тому, що вони – в Україні, в Штутгарті чи в Берліні, а ми – в Баден-Бадені, і тут так казати не можна. Нам погрожують розправою, надсилають повідомлення: «Ви потрапили в російськомовне місто і не повинні тут так поводитися, ми поставимо вас на коліна, ви будете носити російський прапор».
Мій чоловік сказав, що в цих крематоріях, які привезли росіяни в Україну, вони і мають залишитися. І я не бачу тут проблеми. Вони ж їх привезли, щоб у Росії люди не знали, скільки насправді російських солдатів загинуло. Але тут перекрутили слова Ігоря так, ніби це він говорить про росіян тут, що їх треба тут палити, що це заклик до різні. Проте там такого немає.
Ігоря Голода та його родину цькують у соцмережах (скріншоти надані дружиною Інною)
Розкажіть трохи більше про свого чоловіка. Які були в нього стосунки на роботі – з колегами та клієнтами?
Його дуже любили, він був душею ресторану, він тут пропрацював 7 років. Він відчував себе реалізованим на цій роботі і дуже її любив. Бар тримався на ньому: у вихідні там було роботи на трьох, але він робив це сам і не нарікав. Йому було важко, але Ігор настільки професійний, настільки викликає довіру в людей… У нього були клієнти з різних країн, і він всім дарував хвилини радості. Дехто приходив у бар і питав: «Є Ігор? Немає? То я завтра зайду, коли він буде».
Ігор завжди жартував, він неконфліктний, і на нього ніколи не було нарікань чи скарг – ні усних, ні письмових. Зараз у ресторані кажуть, що скарги були, що він нібито навіть виганяв когось з ресторану, але це все неправда. Та зараз багато чого говорять, і про якісь ще відео, яких навіть не існує.
Що було після відео?
Керівник подзвонив Ігорю і сказав закрити соцмережі, а пізніше – що він має вибачитися. Ми сказали, що не будемо вибачатися, але напишемо пояснення. Ігор написав, що це був дуже важкий для нас час і що, можливо, своїм болем він зробив боляче комусь іншому. Йому сказали позначити в дописі ресторан, щоб помістити цей допис у соцмережах закладу. Тим часом ми дізналися, що під його фото на сторінці закладу почалося цькування. Раніше там було багато позитивних відгуків, а потім в один момент з’явилися понад 200 негативних коментарів від ботів – це була проплачена акція. Потім це підхопили вже інші люди. Так над нами знущалися три дні.
Коли Ігор написав пост, через хвилину на сторінці закладу з’явилося повідомлення про його звільнення. Вони написали, що прощаються з цим расистом – відразу повісили на нього цей ярлик. Вони також повісили це на двері ресторану і змусили співробітників опублікувати в себе в соцмережах. А наступного дня в сторіз вони запостили фото колеги Ігоря з російським прапором. Вони звільнили мого чоловіка так, що він не може претендувати на фінансову допомогу як безробітний наступні три місяці. І це в час, коли до нас приїхали 6 родичів, які ще не отримали допомогу від міста як біженці.
Цькування продовжувалося під постом про звільнення: ресторан не закривав коментарі, вони дозволили це робити. Нам писали, що будуть бойкотувати кожен заклад, де ми будемо працювати, а якщо ми не закриємо пельки, то покажуть, як ми маємо жити в цьому російському місті. Вони перші пішли у місцеву пресу, і моє керівництво дізналося про це все звідти. Вони приходили до мене на роботу, деякі кидалися на мою колегу, бо не знають, як я виглядаю. Я вже два тижні не виходжу в місто, бо не готова до цієї розправи.
Що відбулося після звільнення? Ви звернулися до адвокатів?
Ми подаємо в суд на ресторан, і перша наша вимога – це не гроші, як тут думають. Вони повинні відмити нашу репутацію. Вони могли закрити коментарі і не дозволяти цькування, вони могли не писати ці листи про расизм і не вішати їх на двері. Вони повинні вибачитися за це все офіційно, бо зробили помилку. І це для нас важливо. Так, нам буде зараз важко, бо чоловік лишився без роботи, а я – на лікарняному, тому отримаю менше. Але ми нічого поганого не зробили. Ми сказали правду, на яку маємо право, але вона багатьом не сподобалася. Може, хтось думає, що ми дурні. Ми не дурні. Ми емоційні, але не фальшиві. Ми не зрадники, ми не зрадили Україну, і це єдине відчуття, за яке я зараз тримаюся, щоб мати сили йти далі.
Я вже чула від деяких людей, що ми хайпуємо на війні. Це дуже образливо, бо ми не шукали цієї проблеми. Ми сказали те, що мали сказати. Я пишаюся тим, що маю в контактах багато українців, які відгукнулися зараз на наш біль. Ми маємо підтримку – це українські групи в Штутгарті, в Карлсруе, і міністр іноземних справ Дмитро Кулеба, і консульство, посольство. Це дуже важливо для нас, що вони почули нашу історію і відгукнулися, що вони телефонують і питають, як почувається мій чоловік.
І як він зараз почувається?
Він незгодний з цією ситуацією, він хоче нас захистити. Він не показує свій страх, але я бачу, як йому важко, наскільки він пригнічений. Він завжди був душею компанії, завжди жартував, був дуже позитивним. А зараз йому дуже важко.
***
Родина Ігоря Голода потребує допомоги для оплати послуг адвокатів, і страховка не покриває ці витрати повністю.
Кошти можна надіслати на рахунок PayPal: Igor Golod, krest70.ig@gmail.com