Впродовж останніх чотирьох років колишній керівник київської будівельної компанії Дмитро Огньов займається фермерством неподалік Дрогобича, на Львівщині. Фермер вирішив зайняти унікальну для України нішу — вирощувати племінних овець. За зразок він брав ферми сімейного типу у Австрії та Німеччині.
За цей час Дмитро зумів відкрити три овечі еко-ферми сімейного типу і накопичити найбільше поголів’я овець в Україні, однак досі не почав заробляти на цьому бізнесі. ZAXID.NET запитав у підприємця про особливості розведення скотарства в Україні, перепони у будівництві сучасного фермерства та якими б могли бути ферми в Україні.
Дмитро Огньов розпочав свій бізнес п’ять років тому. Він пригадує, що ідея створити еко-господарство виникла доволі спонтанно.
«Ми жили тоді у Києві. Одного дня з’ясувалось, що у нашого сина алергія на будь-які хімічні домішки. Київ — найбільш забруднене місто України, тому ми вирішили переїхати поближче до моря, до Одеси. Це допомогло тільки на деякий час, а потім алергія знову давала про себе знати. Якось ми гостювали у моїх батьків в Дрогобичі, несподівано ми зауважили, що алергія сина поступово проходить», — розповідає Дмитро Огоньов.
Після цього у підприємця, який керував будівельною компанією у Києві, виникла ідея переїхати до батьків, в Дрогобич. Тут вони із дружиною вирішили завести невеличке господарство, аби мати власні екологічно чисті продукти — яйця, молоко, м’ясо. Так згодом бажання завести невеличке господарство розрослось до ідеї побудувати власну ферму.
Про перші помилки та радянську спадщину
Він розповідає, що спочатку просто придивлявся до того, як вирощують овець. В Україні вівчарство майже занепало, тому переймати досвід із вирощування племінних овець довелось закордоном. Дмитро поставив собі за мету наростити значну кількість поголів’я в Україні.
«Овець я обрав з двох причин. По-перше, вони не вимагають особливого догляду і мають дуже корисне, дієтичне м’ясо. А по-друге, мені якось душа до них більше лежить. Якщо починати займатись новою справою, то потрібно навчатись у найкращих. Так ми вирішили поїхати до Європи, де вівчарство найбільше розвинуте — до Німеччини та Австрії», — розповідає фермер.
Спочатку для будівництва овечої ферми Дмитро вирішив переобладнати старі радянські корівники. Однак пізніше зрозумів, що вони занизькі для овець та незручні для прибирання. Тому наступні вівчарники він будував за європейським зразком — вищими та дерев’яними.
За його словами, зараз в Україні більшість фермерств наслідують радянську практику вирощування поголів’я, коли для невеликої кількості тварин використовують великі площі, не дбаючи водночас про комфорт тварин. Натомість у Європі ферми використовують порівняно невеликі площі, проте наближають тварин до якомога природніших умов проживання.
«Найголовніше, що треба було змінити — прибрати балки посеред кошари, оскільки вони заважали прибирати. Австрійські колеги розповіли нам, що висота вівчарні має бути 8-10 метрів. Тоді тварини почуваються комфортно, гарно їстимуть і даватимуть багато молока. Я зрозумів, що реконструювати корівники просто немає сенсу. Тому я прийняв рішення просто знести старі бетонні ангари та побудувати на їхньому місці нові», — розповідає Дмитро Огньов.
Нові кошари фермер будував із дерева та без стовпців посередині. У цьому, за словами Огньова, є кілька плюсів. Перший — приміщення утворює єдиний простір, який легше прибирати. Другий — дерев’яна основа кошари гарно регулює вологість повітря: коли на вулиці вогко дерево вбирає вологу, а у спеку — випаровує. А ще це дозволяє вівцям почуватись у більш природних умовах, порівняно із бетонними корівниками із металевими перекриттями.
«Згодом у нас виникла й інша, більш суттєва проблема. Через занепад вівчарства, в Україні залишилось мало фахових ветеринарів. У нас був випадок, коли майже половина поголів’я померла. Ніхто не міг пояснити в чому справа. Аж потім ветеринари з Австрії пояснили, що то були звичайні глисти. Тому основна наша мета зараз не тільки наростити поголів’я та розвинути вівчарство, а й навчити нових спеціалістів, які б не повторювали таких помилок», — підсумовує підприємець.
Про сімейне фермерство і здорову конкуренцію
Свій бізнес Дмитро розпочинав разом із дружиною. Спочатку подружжя купувало невеличкі поголів’я овець і давало собі раду самотужки. Впродовж чотирьох років Огньови відкрили три ферми із поголів’ям у три тисячі овець і пару сотень кіз. Зараз на всіх трьох фермерах працює 12 працівників — це, а словами Дмитра, переважно друзі сім’ї.
Фермер розповідає, що вважає сімейне господарство найкращим для розвитку фермерства в Україні, оскільки це якнайкраще стимулюватиме до виготовлення якісного товару та вирішуватиме проблему із працевлаштуванням людей.
«Це вирішить кілька ключових проблем: ефективне використання землі, ефективне використання фізичної праці і найголовніше: дасть високу якість продукції, що виготовляє сім’я. Фермер розумітиме, що від якості продукту, який він виготовляє, залежить його заробіток. Це єдина, як на мене, модель фермерства, яка дозволить перш за все покращити якість товару», — пояснює підприємець.
Крім того, на переконання Дмитра, фермери могли б утворити певну кооперацію у межах одного регіону, якби займались суміжною діяльністю.
«До прикладу, нам обтяжливо вирощувати корм для овець та кіз самотужки. Ми б з радістю його купували, якби мали гарантію якості. При правильному підході у кожному селі можна відкрити близько 20-25 ферм. Одні б вирощували зернові культури, інші б займались логістикою, треті вирощували скот, четверті — займались молочною продукцією», — ділиться міркуваннями Дмитро.
За його словами, фермери у одному регіоні не можуть бути конкурентами, оскільки на українському ринку є великий попит, однак немає достатньої пропозиції, яка б його задовольняла.
«Навіть якщо таких же фермерств в Україні відкриється п’ятсот, то ми все одно не станемо конкурентами. Більше того, було б краще якби вони відкрилися у одному районі. Це, по-перше, буде здорова конкуренція щодо якості товару, а по-друге, це буде можливість для потенційного покупця їхати в один район. Він знатиме, якщо на одній фермі не вистачить товару, то його можна легко докупити на сусідній», — пояснив Дмитро Огоньов.
Про допомогу з боку держави
Дмитро розповідає, що для відкриття невеличкої ферми на орієнтовно 300 голів потрібно близько 70 тисяч доларів. Ця сума частково передбачає будівництво та оренду землі для пасовищ.
Підприємець пояснює, така висока ціна через те, що в Україні майже не залишилось племінних овець. Тож тварин доводиться купувати закордоном. Окрім високої вартості самого поголів’я ще значну частину коштів доводиться витрачати на розмитнення тварин. Дмитро зазначає, що податки складають близько 20% від вартості тварини.
«Можна говорити про зниження податків, що суттєво знизить собівартість відкриття ферми. Однак є і інша сфера, де б держава могла допомогти фермерам-початківцям. Наприклад, для ведення довготривалого фермерства держава могла б дати фермеру угіддя. 30 гектарів у масштабах навіть одного району — невелика площа. Водночас це вже суттєвий вклад держави у розвиток фермерства», — розповів Дмитро.
Він додає, що сьогодні в розпорядженні держави є велика кількість лісу. На його думку, фермери могли б отримувати пиломатеріали для будівництва кошар як дотацію від держави. Таким чином держава зобов’язувала б до будівництва, не даючи при цьому грошей. Фермери могли б в такий спосіб зекономити до 30% витрат. Те ж саме стосується зернових культур. Держава могла б давати корми для фермерів дешевше або в розстрочку. Дмитро переконаний, такі кроки від держави значно покращать інвестиційний клімат.
Про франчайзинг сімейного фермерства
«Нам наразі не доводиться говорити про експорт продукції через те, що ринок України достатньо голодний. Спочатку потрібно наповнити внутрішній ринок, а тільки потім йти на зовнішній. Крім того, для експорту товару потрібно дуже велика його кількість, якої ми наразі постачати не можемо. Перш за все ми ставимо перед собою завдання дати якісний продукт в середині своєї держави», — зазначив фермер.
Тому підприємець планує продавати франшизу на модель свого останнього господарства у селі Залужани, де фермери живуть безпосередньо на господарстві. Це невеличке господарство розраховане на 600-700 голів.
«Як працює ця модель можна приїхати і подивитись. Ми готові поділитись тим досвідом, який здобули за ці роки і в подальшому допомагати у створені ферми. Зараз ми працюємо над розвитком франшизи», — пояснив Дмитро.
Усім охочим пропонують прожити на фермі разом із працівниками тиждень. Це зроблено для того, щоб майбутні фермери вникли у всі тонкощі догляду за вівцями.
За його словами, зараз вже є достатньо людей, котрі б хотіли перейняти новий для У країни досвід. Майже кожного тижня до Залужан приїжджають підприємці, котрі зацікавлені у купівлі франшизи «Меринос-Захід».
«Якщо вже хтось розпочав свою справу, то ми можемо допомогти адаптувати їхнє господарство до європейського рівня та допомогти, зважаючи на наш досвід. Наразі у Львівській області ми не бачимо фермерів, які б готові були працювати за нашою моделлю. Однак незабаром у Дрогобицькому районі почнуть будувати ще дві ферми сімейного типу, куди родини переїдуть з інших регіонів», — розповів Дмитро Огньов.