Історія зі зґвалтуванням 13-річної дитини, якого не було, закінчується. Починалася вона ганебно, а закінчується сумно. Брудна пропагандистська хвиля винесла її на сам верх світової політики, сколихнула мутну й запліснявілу емігрантську воду в Німеччині і звично для Росії розтеклася отрутою в мізках споживачів пропагандистського продукту.
Після того, як спала напруга і вже навіть найбільш недовірливі переконалися, що не було ні викрадення, ні тридцятигодинного зґвалтування, варто розглянути цей інцидент з холодним розумом. Але для цього спочатку трохи історії.
Коротка історія проблеми
Коли я переглядав новини на російському «Первом канале», мене вразив свіжий сюжет з Німеччини про зґвалтування 13-річної дівчинки. Те, що Європейський Союз став у російському медійному просторі на другому місці після України і Туреччини найбільшим ворогом Росії, має своє пояснення. Зміна акцентів з українців-турків-американців на європейців не випадкова. Вона збіглася в часі з британськими оприлюдненнями матеріалів у справі Алєксандра Літвінєнка та звинуваченнях у причетності до його вбивства президента Росії Владіміра Путіна, а також поява фільму ВВС про його багатомільярдні статки. Тут уже переключити увагу на щось інше було марною справою. Залишалося тільки роздути якийсь скандал в Європі – або навколо навали біженців та неспроможності державних мужів, наприклад, Німеччини впоратися з нею, або показати «гнилизну» та моральне падіння європейців. У випадку зі зґвалтуванням дівчинки Лізи перепліталося одне з другим.
Російські медіа вже давно присвячують левову частку своєї інформації проблемі біженців у Європі. Вони практично від самого початку напливу нелегальних мігрантів надавали проблемі детального інформаційного супроводу. А коли явище досягло масштабів стихійного лиха, почали сіяти паніку і демонструвати неспроможність європейських урядів впоратися з цим. Росіяни сиділи у телевізійних студіях і потирали руки з єхидними посмішками і з думкою: «а тепер що ви на це, наші європейські ліберали, скажете»?
Переглядаючи російські новинні програми, політичні ток-шоу та слухаючи державних мужів, було важко відігнати навʼязливу думку про причетність Росії до цього новітнього мусульманського «виходу» з Близького Сходу. Паралельно російська пропагандистська машина працювала з ультраправим та ультралівим сектором європейської політики. Мало того, що багато з них Росія підтримувала фінансово, то ще й піарила німецьку Pegida (вкрай ворожу до біженців силу) та рекламувала буквально кожен крок неонацистської Національно-демократичної партії (НПД). Але найбільш слухняними споживачами цих брудних помиїв були колишні «співвітчизники», які давно переселилися до Німеччини, не інтегрувалися в тамтешнє суспільство і зберегли прямий звʼязок із батьківщиною через російське телебачення і російськомовні соціальні мережі.
Частина цієї досить великої групи німецьких громадян (за приблизними підрахунками, до 6 млн осіб), яка не опанувала достатньо німецьку мову, не робила ніяких зусиль, щоб ближче ознайомитися з місцевою культурою, політикою, законами прирекла себе на постійне отримання отруйної дози від російських ЗМІ. І тут виникає парадокс: всі ці люди емігрували до Німеччини як певні «неросійські» категорії – етнічні німці та євреї. Але треба визнати, що Німеччині не вдалося інтегрувати цих колишніх громадян у німецьке суспільство. Значна частина цих переселенців уже в другому поколінні досить непогано чується на своїй новій батьківщині, але старше і середнє покоління не змогло розірвати ментального зв’язку зі старою батьківщиною – СРСР. І тут про них стара батьківщина «потурбувалася».
У липні 2010 р. Державна дума РФ прийняла закон «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом», яким фактично перетворила потенційно всіх російськомовних на свою п’яту колону. Ніхто при цьому не збирався питати думки тих, хто, на переконання російських депутатів, підпадав під категорію «співвітчизників». І хоча ця категорія якось важко вписується в юридичну термінологію, росіяни рішенням Думи надали собі таке право втручатися у внутрішню політику держав, де проживають російськомовні громадяни. А далі було створено «Фонд поддержки и защиты прав соотечественников, проживающих за рубежом», який став механізмом такого прямого втручання.
В Німеччині російські «німці» створили свої товариства і «конвенти», які не просто жили життям іншої держави, але й перебували на прямому зв’язку з колишньою батьківщиною. До чого це привело? І щоб знайти відповідь на це запитання, знову повертаємося до «випадку Лізи».
Історія бідної Лізи
Тут свідомо опущені лапки для того, щоб не уподібнитися нашим відомим публічним інтелектуалам, яких поважають і з захопленням читають українці. Мені подобається більшість текстів Віталія Портнікова, але тут він виступив у ролі звичайного пропагандиста, який за рівнем цинізму не поступається російським «метрам». У колонці на Радіо Свобода «"Наша Ліза" збрехала Лаврову. А Лавров – світу» Портніков ставить в один ряд 13-річну дитину і досвідчених політиків-маніпуляторів. Він пише так, що складається враження, ніби Ліза є добровільною співучасницею цієї інформаційної кампанії дорослих людей. Ніби вона щось публічно заявляла, а тим більше давала згоду на оприлюднення своєї історії публічно.
До того ж, дитина є дитина. Все, що вона сказала батькам, поліції та родичам треба було ретельно перевірити і… захистити дитину. Цього, на жаль, у пострадянській культурі нема. Виховані на піонерах-героях та історіях про Павліка Морозова, пострадянські покручі не бачать у дітях дітей. Вони живуть у своєму вигаданому світі боротьби «нашого» добра з «їхнім» злом та ще й під гаслом «всьо для фронта – всьо для побєди!» Так, цинічних пропагандистів з «Первого канала» та телеканалу «Звезда» доля дитини не цікавить. Їм після видуманих історій з «розіпʼятим» хлопчиком нічого втрачати. А от чого Віталій Портніков пішов з ними «рука-об-руку», мені незрозуміло.
Для того, щоб пояснити, що ж насправді сталося в січневому Берліні, потрібно коротко переказати всю історію Лізи. 11 січня батьки російськомовної школярки Лізи забили на сполох, що дівчинка пішла до школи і не повернулася. Поки батьки звернулися в поліцію, то родичі вже встигли поширити інформацію в «Однокласниках». Тут увага: роль цієї російської соцмережі в цій історії важко переоцінити. Саме в «Однокласниках» з’явилася інформація про те, що Ліза повернулася, але її нібито викрали біженці і 30 годин ґвалтували. Перша хвиля обурення і ненависті акумулювалася саме в «Однокласниках». Через цю соціальну мережу і було скликано перший мітинг, на який прийшло до 400 людей.
І тут найбільш об’єктивну картинку подій дав по гарячих слідах відомий російський сценарист Дмітрій Вачєдін. Прочитавши в інтернеті про випадок Лізи і про те, що в спальному російськомовному районі Берліна Марцан збирається стихійний мітинг, Дмітрій вирушив туди. Його репортаж у Фейсбуці був однією з перших адекватних розповідей про події. По-перше, тому що Дмітрій – сам виходець з Росії і добре знається на настроях та способі мислення переселенців, а також є досить вразливим на виверти російської пропаганди. По-друге, він давно живе в Берліні, прекрасно володіє німецькою й достатньо інтегрований у німецьке суспільство. Саме тому його репортаж вартує на довільний переказ тут.
Отже, Вачєдін написав, що дівчинка насправді існує, їй 13 років. Вона дійсно пропадала з дому, а потім на якомусь етапі розповіла про викрадення і зґвалтування арабами. Тьотя, яка давала інтерв’ю російському каналу, – справжня. Дядько, вірогідно, також. Сім’я живе у так званому російському гетто Берліна. Сім’я – закорінена в систему родичів-колег-друзів, які й підняли шум. Всі користуються сайтом «Однокласники», де й підняли шум і через який організували мітинг. Ці люди «поважають Путіна», переживають за «донбаських дітей». Їх спокійно можна назвати «ватою», або типовими мешканцями «спального району». Після розмови з дівчинкою поліція відразу заявила, що ні викрадення, ні зґвалтування не було. Але «російська вулиця» поліції не вірить. «Російська вулиця» вважає, що поліція вмовила дівчинку не подавати заяву про зґвалтування, щоб не нагнітати ситуацію навколо арабських біженців.
Тепер трохи про цей шматок репортажу. З написаного явно вимальовується, що російськомовне населення Німеччини постійно перебуває в полоні російської пропаганди – байдуже, чи це телебачення, чи соціальні мережі. Вони ведуть гетоїзований, замкнутий спосіб життя. Їхній спосіб мислення лишився законсервованим на рівні радянського та пострадянського. Вони за традицією вірять у те, що влада здатна приховувати злочин, поліція – тиснути на підозрюваного або постраждалого заради отримання «потрібних» для якоїсь великої справи показів. Як виявилося, вони не здатні зрозуміти гуманність принципів німецького суспільства, коли поліція подає тільки висновок, який заперечує факт злочину, не вдаючись у деталі і не оприлюднюючи пікантні факти про нещасну дитину.
До речі, поліція до останнього трималася і, не зважаючи на справжню істерію російських брехливих і цинічних медіа та штучно організованих пізніше мітингів, не розповідала публічно справжньої історії дівчинки Лізи. А в пострадянських людей така позиція викликала ще більше обурення. Вони кричали, що поліція покриває злочинців, що зростає страх за безпеку дітей. Страх перед напливом біженців і їм, котрі роками живуть на «соціалці», доведеться ділитися своїм пирогом з новоприбулими.
Дмітрій Вачєдін далі описує, що на мітинг прийшло до 400 людей, 80% з яких були російськомовними, а решту становили «кремезні» німці. Тут є прямий натяк на німецьких неонацистів, що в подальшому підтвердили спільні мітинги «російських» німців, членів НПД та прихильників Pegida. Організації мітингу не було, але працювали чотири російські знімальні групи. Кореспонденти бачили розгубленість мітингувальників і розмовляли з ними як з дітьми. В якийсь момент на підвищення піднявся якийсь чоловік на імʼя Артур і сказав: «Ми люди прості, хочемо, щоб нас почули, прийшли, тому що боїмося за наших дітей, а якщо з нами “по-плохому”, то і ми будемо “по-плохому”». Нічого це нам не нагадує? «Почуйте Донбас! Захистіть нас від української хунти і фашистів!», – реакція населення Донбасу на революційні події в Києві. І закінчувалася ця «реакція» закликом «Путін, вводі войска!»
А далі пан Вачєдін пише, що коли б на мітингу був запис у добровольчі дружини, записалося б кілька сотень людей. Якщо б хтось пішов громити гуртожитки для біженців, знайшлися б люди і для цього. І далі варто дати цитату в оригіналі: «Ближайшая аналогия – начало "русской весны" в небольшом городке на востоке Украины. С Lifenews, но без Стрелкова». І «Я там слышал: "Мы двадцать лет жили в мире и покое, но вот появились ОНИ". І як висновок: «Спальный район предоставлен сам себе и впадает в расистский угар. "Первый канал" вдруг вспомнил о земляках и ласково поощряет агрессию». Із процитованого випливає, що технології російської пропаганди залишаються сталими, але дуже часто за черговим «бунтом» може не бути прямої інспірації, але проглядатися відлагоджений механізм інструменталізації конфлікту.
Бої зубрів на тлі історії маленької Лізи
Після багаторазового показу російськими каналами сюжету про ґвалтування дітей в Німеччині за справу взявся німецький адвокат із міста Констанц – Мартін Лютле. Він поскаржився в прокуратуру на російського журналіста Івана Благого за те, що його «сюжети, знятті в дусі російської пропаганди, служать для розпалювання міжнародної ворожнечі». І хоча діяльність російських каналів в Німеччині не підпадає під місцеву юрисдикцію, Лютле вважає, що можна притягти до відповідальності Івана Благого, який проживає на території цієї країни. Цікавим виглядає фінал цієї історії, бо, за німецьким законодавством, пану Благому світить ув’язнення до п’яти років.
Проте справа з російським кореспондентом та історія про дівчинку Лізу дали досить цікаві результати. Російські медіа відразу відреагували, що в Німеччині практикують переслідування журналістів і утискають свободу слова, а в німецьких повідомленнях ЗМІ все частіше стало появлятися щодо російських колег слово Lügenpresse – брехлива преса. Російський RenTV, відомий своїми низькопробними і аморальними сюжетами, цього разу переплюнув самого себе. Навіть тоді, коли вже було добре відомо, що нічого подібного в Берліні не трапилося, у всіх новинах каналу мусолився факт «группового изнасилования русской девочки» і повідомлялися тільки йому відомі пікантні подробиці: «Один из беженцев радостно отметил, что девочка была девственницей».
Після брутальних заяв міністра закордонних справ РФ Лаврова про те, що в Німеччині ґвалтують «русскіх дєвочєк» та знущальних побажань німецькому урядові якнайшвидше впоратися з напливом біженців, нарешті заговорив його «росієлюбний» німецький колега. Вальтер Штайнмаєр не тільки обурився словами Лаврова, але й категорично запротестував проти російського втручання у внутрішні справи його країни. Ледь не вперше він заговорив про російську пропаганду та брехливу пресу. Та й в німецьких медіа нарешті піднялася хвиля викривальних публікацій про російську пропаганду.
Німецька Huffingtonpost 25 січня опублікувала статтю з промовистою назвою «Мільйони для медій – так маніпулює Кремль німцями», де прямо описала основні механізми російської пропаганди. Наприклад, інформуючи про мітинги в Берліні, російські канали цілком відверто допускають, що поліція може покривати злочини, і тут їхня позиція стовідсотково збігається із баченням проблеми Pegida. Про те, що російські медіа часто вдаються до відвертих фальсифікацій. Наприклад, російське RenTV, повідомляючи про новорічні події в Кьольні, дала нарізку картинок із Каїра, які трапилися кількома роками раніше. Видання згадало більшість методик інформаційних технологій, і це не тільки телебачення, але й інтернет-тролінг, оплачуваний російською державою. І загалом, робить висновок видання, більшість програм російського телебачення побудовані так, ніби хочуть викликати погроми в Німеччині.
Frankfurter allgemeine Zeitung також опублікувала велику статтю про випадок з дівчинкою Лізою, яку назвала «Liebesgrüße aus Moskau (Дорогий(любий) привіт з Москви)». Варто зазначити, що це одна з найбільш виважених статей на згадану тему в німецькій пресі. У ній, зокрема, йдеться про те, що історія зі «зґвалтуванням» та подальший мітинговий резонанс є творінням кремлівських медіа, які не лінуються підливати оливи у конфлікт навколо німецької міграційної політики. На відміну від російських та деяких українських видань, FAZ пояснює тимчасове мовчання берлінської поліції не намаганнями приховати злочин, а турботою про права дитини. І ще кілька важливих міркувань у статті варті уваги. Газета звертає увагу, що повідомлення про «зґвалтування» російські канали робили, покликаючись на якийсь «новий порядок, який тепер панує в Німеччині». Всі ці повідомлення йдуть вперемішку з відео зі Швеції, де нібито молодий турок зґвалтував і вбив дівчину. І ні словом про те, що цей матеріал з 2009 року.
Відома німецька газета нарешті наважилася назвати речі своїми іменами і відкрито написала про те, що Росія після погіршення внутрішньої економічної ситуації вже кілька років галасує про занепад Європи і кінець «старого світу». Але випадок Лізи виявився першою спробою втручання у внутрішню німецьку політику. Були задіяні не тільки медіа, але різного роду товариства російських німців. Лідер одного з них – Міжнародного конвенту російських німців, веб-сторінка якого зареєстрована за промовистою адресою «genosse.su», постійно стверджував в інтерв’ю, що поліція залякала дівчинку і матір, керуючись ідеєю політичної коректності. Крім того, повідомляючи про мітинг, організований разом з НПД в Марцані, російський «Первый канал» паралельно давав у біжучій стрічці вислів якогось учасника: «Сподіваємося, щось проти цього вдіють росіяни, бо, вірогідно, німці для цього не мають яєць».
У схожому стилі працювали й інші російські канали. Сумнозвісний канал «Звезда» розповів, що на мітингу в Берліні, організованому неонацистською НПД разом з «Конвентом», пролунав заклик створити громадські дружини для охорони школярок. Але найбільш промовистим, який умістив у собі всю суть цієї інформаційної диверсії є, опублікований газетою Bild інтернет-заклик такого собі Віталія Шимановского. Попри його величину все ж варто подати цитати повністю: «Внимание! Это война! Изнасилована 13-летняя девочка в Берлине. Продажная власть и её верные псы полицаи всячески пытаются замылить этот факт. Пресса молчит уже неделю. В воскресенье 24.01.2016 с 14.00 -16.00 выходите всё русскоязычное население на главные площади или к ратхаузам всех населённых пунктов в Германии, все вместе от мала до велика, в одно и тоже время. Те, кто игнорирует, пусть считают это изнасилование на своей совести. Это первый мирный предупредительный протест властям. Мы стоим на самом последнем рубеже, если мы не сплотимся, и не отстоим Германию, то нас передавят как крыс, каждого по своим норам».
У цьому заклику «прекрасно» все – і зміст, і форма. Так і хочеться вигукнути «Дєди воєвалі!», але не той випадок. Виявилося, що родина дівчинки Лізи давно симпатизує ультраправим в Німеччині. Невипадковим також виглядає симбіоз та спільність дій товариств російських німців та німецьких неонацистів. До всього, німецька політика провела обшуки у чільних провідників неонацистів і виявила, що їхній найбільший інтернет-ресурс зареєстрований в Росії. Пазли гарненько уклалися в досить чітку картину.
Зрозуміло, що до створення «Берлінської народної республіки» не дійде. І хоча російські підбріхувачі стоять перед Бундестагом із плакатами-зверненнями до Путіна утворити російсько-німецький союз, нічого в росіян не вийде. Єдине, на що вони можуть сподіватися, це розбудити неспокій та ворожнечу в певних вразливих сегментах німецького суспільства і налаштувати ці категорії проти чинного уряду та особисто пані Меркель. Але німецьке суспільство схаменулося. Воно й не думало, що Росія може замахнутися на саму Німеччину. Без злорадства, але з певною гіркотою скажу про те, як важко було витримувати українцям брудні й брутальні технології Росії проти України. Як непосильно важко було відчувати не те що відсутність підтримки з боку тієї ж Німеччини, а навіть брак бажання розібратися у брехливих наклепах.
Що ж, випадок Лізи з Берліна всім стане уроком. Випадок, коли 13-річна дівчинка через проблеми в школі вирішила сховатися від батьків у свого 19-річного друга (який, до речі, виявився турком) і у нього переночувати. Подальші фантазії дівчинки – це не її розбещена уява, це практика, яку вона винесла з дому. З дому, де батьки не соромилися поливати брудом біженців, арабів, турків. Просто дівчинка Ліза нашвидкуруч придумала сценарій виправдання перед батьками, використовуючи матеріал щоденних родинних розмов. І попри все вона тільки дитина.
І зовсім інакшим має бути наше ставлення до тих виродків, хто інтсрументалізував цю історії для інформаційної війни. А це родичі дівчинки, гетоїзовані російські німці, російські журналісти та політичне керівництво Росії. І в компанії з ними німецькі расисти та неонацисти.
PS. Ви спитаєте: який ще ефект, окрім того, що німці нарешті «прозріли», дала нам ця історія? На самому початку розкручування випадку Лізи я прочитав на сторінці в ФБ міркування одного полковника СБУ. Він писав: «Как же надо так европецам промыть мозги? Сами себя и угробили. Или кто то в Европе берет на себя роль локомотива или всем пиз...ц... Обезьяны просто приехали в Европу, нагнули всю цивилиацию, службы безопасности и армию без единого выстрела. Театр абсурда и трагедии в одном лице. Или кто то пытается уничтожить немецкий генетически код путем расселения этого сброда. Всем ясно что только немцы в Европе в состоянии быстро самоорганизоваться. Эта проблема уже давно перешла границы Германии. Норвегия, Швеция, Дания, Великобритания... И где эта вся еб….я национальная интллигенция? Какова ее там роль? Защищать права гоммосексуалистов? По моему они на финишной прямой... Лет 50... и остануться только картинки».
Коментарі зайві. Залишаються тільки питання. І одне з них – чого ми дивуємося тому, що наші східні регіони так легко впали жертвою російської пропаганди, якщо навіть не всі офіцери СБУ встояли?