Замість камуфляжних шортів і чорної футболки з червоними молотами - елегантна сорочка, джинси і кросівки New Balance. Таким білоруса Сергія Міхалка, лідера гурту BRUTTO, у Львові ще не бачили. У переповненому клубі Picasso музикант представив нову акустичну програму під назвою «Вечірнє сонце», що отримала назву від однойменної пісні на слова Ліни Костенко.
В акустичний тур Сергій Міхалок взяв із собою двох колег з BRUTTO - гітаристів Павля Третяка (Ланістера) та Дениса Мельника (Лефта). У програмі – пісні різних періодів, написані Міхалком. Зокрема - і хіти «Ляписа Трубецкого». Мабуть, саме цим можна пояснити присутність у тісному залі Picasso людей різних поколінь - тих, хто прийшов на «Зорачки», «Африку», «Грай» до молоді, вихованої на Underdog та «Гарри».
«Шухер, граждане! На сцене психопат!» - цим добре відомим прихильникам «Ляписа...» віршем розпочав свій виступ Сергій Міхалок. І на мить здалося, що зараз почнеться стара-добра рок-н-рольна вечірка з дикими гітарними партіями і гучними барабанами. Але натомість музиканти виконали кавер на пісню «Зоопарк» гурту «Гражданская оборона». Дві акустичні гітари, незвично тихий Міхалок розтопили серця публіки, яка здалась без бою: кожна пісня виконувалася хором з шести сотень голосів.
Міхалок, який зазвичай не спілкується з публікою на концертах, був, як ніколи, відвертим. Розповіді між піснями про курйози на концертах, неймовірні знайомства, спогади з дитинства і юності, бувало, затягувались на десять хвилин. Концерт швидше нагадував вечірні посиденьки на кухні або розмови під гітару біля вогнища. Приглушене лампове світло додало атмосфері камерності та інтимності.
На концерті не прозвучало жодної прохідної пісні, програма вибудувана у хронологічній послідовності: від ранніх хітів «Ляписа» до творчості BRUTTO. Сергій Міхалок, здається, вже настільки добре знає свою аудиторію, що кожною новою піснею потрапляє просто в «десятку». Навколо своїх проектів створює шось набагато більше, ніж просто музичний колектив, - він формує цілу ідеологію. І ніде правди діти: йому це вдається. Новостворені BRUTTO, які є не настільки простими, як здаються, збирають найбільші зали в Україні. Гуртам з дворічною історією про таке залишаються лише мріяти.
Вражений теплим прийомом у Льові і ностальгічним виконанням своїх старих пісень, Міхалок не забуває дотримуватись дистанції між собою і публікою. Відкривається рівно настільки, наскілько це йому підказує серце. При цьому завжди залишає місце для несказаного.
Все ж публіка побачила іншого Сергія Міхалка. Того, який пританцьовує під реґі-мелодичну«Африку», натхненно виконує свою першу пісню, написану білоруською, - «Рамонкі», розповідає про своє народження у Дрезденській галереї, веселе дитинство у музичній школі та гру у духовому оркестрі, у якому отримав перший алкогольний досвід. В акустичний тур Сергій Міхалок відправився, як сам зізнається, без «бойових» товаришів і рок-н-рольної амуніції. Схоже, він приїхав з білим прапором.
5 цитат Сергія Міхалка:
1. «Свого часу переді мною постало запитання: що буде далі з групою «Ляпис Трубецкой»? Ми стали старими, запущеними поп-зірками, перебували на самому дні. Можна було влитися у веселу компанію подорожуючих стадіонами з програмою «Дискотека 90-х» або ж грати шансон. Мені шансон вдавався: я знаю, що таке бійки у барах, колись мав знайомих і серед кримінальних авторитетів. Знаю, як вони розмовляють, як поводяться. І навіть менеджмент «Ляписа...» бачив нас на головних тронах відpoджувачів бидло-шансону. В той же час мої друзі запросили нас взяти участь у трибют-концерті гурту «Гражданская оборона», від якої я фанатів ще з початку 90-х. Ми запиcали кавер, виступили. Потім прочитав інтерв’ю Єгора Лєтова (лідер гурту «Гражданская оборона»), у якому він розніс в пух і прах весь трибют, а похвалив лише мінську групу «Ляпис Трубецкой». Ці слова для мене мали велике значення, стали промінчиком світла серед тієї пітьми, в яку ми потрапили. Відразу після цього з’явився «Капитал» і почалась нова історія колективу».
2. «Моя мама працювала кухарем у військовому гарнізоні, де і познайомилася з татом, молодим офіцером. А народився я у німецькому Дрездені, якщо бути точним - у Дрезденській картинній галереї під полотном «Сікстинська мадонна». Батьки поїхали туди на екскурсію, і пологи відбулися прямо там, під картиною Рафаеля. Допомагали мені народитись на світ жінки, які знали все про європейське і світове миcтeцтво. Тому з першого свого дня я знав, що буду займатись творчістю».
3. «Пізніше ми з батьками переїхали у Славгород (місто в Алтайському краї Росії – Авт.), де провели 13 років. Була традиція, що у сім’ї військового мусить бути фортепіано, бажано чеське. Тому батьки змусили мене ходити у музичну школу. За два роки я зробив все для того, щоб мене з неї вигнали. Але випадково потрапив на репетицію духового оркестру, у який мене відразу взяли. Грав спершу на тенорі, а потім мені довірили тубу. Це великий, важкий інструмент. Ми з оркестром виходили на паради, і старші музиканти намастили мій великий мундштук спиртом, аби не примерзав. Мабуть, з цього і почалися мої алкогольні пригоди, а відтак – і любов до духових інструментів».
4. «Своїми піснями я нікого не прагну навчити. Для мене це просто можливість зафіксуватися свій емоційний стан у конкретний момент, а потім, через якийсь час, спробувати пригадати, яким я був раніше».
5. «У музичному колективі можуть бути абсолютно різні люди. Навіть більше, система протидій і якісь інтриги тільки допомагають співтворчості. Тому взаємний креатив і народження чогось нового можуть відбуватися і не в колі однодумців. У всіх групах, у яких я грав, було дуже багато внутрішнього бурління. Група Brutto - це теж циганська сім'я, ми всі дуже різні люди, але дотримуємося головного правила, яке повиннe панувати в будь-якому колективі, - взаємна повага і мир».