Михайло Драй-Хмара – один із представників «розстріляного відродження», памʼять про якого намагалися знищити разом із ним самим. Він був блискучим науковцем-славістом, поліглотом й талановитим поетом-неокласиком. Знав 19 мов, перекладав Данте й закликав творити культуру, орієнтовану на європейську традицію.
Але радянська влада не терпіла інтелектуальної свободи. Його заслали на Колиму працювати на шахтах та рудниках. Там він і загинув у 49 років, пожертвувавши собою заради порятунку життя молодої людини. Велику частину його творчої спадщини, як і його самого, знищила каральна система. Згадуємо видатного українця в день його смерті.
Козацьке прізвище на німецький лад
Уродженець Черкащини походив з козацького роду Драй. Прізвище, очевидно, утворили від дієслова «драти». Батько Панас Драй був заможним селянином у Малих Канівцях, писарем і допомагав селянам вирішувати юридичні справи. Мама теж походила із заможного козацького роду Брагинців. Але вона рано померла, залишивши Михайлика чотирирічним сиротою.
Батько розумів, що має дати добру освіту здібному синові. Тож юнак закінчив школу у Золотоноші, гімназію у Черкасах, а тоді вступив до престижної приватної Колегії Павла Ґалаґана в Києві. Після цього – на історично-філологічний факультет Київського університету. За його надзвичайні знання Михайла Драя залишили працювати на кафедрі і відправили вивчати слов’янські мови та архіви за кордоном.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
У Першу світову він поїхав у Петербург як професорський стипендіат. Парадоксально, але саме в столиці імперії Михайло остаточно прийняв українську ідентичність. Проте в той час там панували антинімецькі настрої. Козацьке прізвище Драй звучало дуже по-німецьки (числівник drei перекладається як «три»), тому науковець додав до нього другу українську частину – Хмара.
Михайло любив спорт: він займався ковзанярством, волейболом, крокетом, тенісом, легко перепливав Дніпро, багато мандрував пішки.
«Гарно збудована постать людини, вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу. У всьому відчувався артистичний смак, навіть мав краватку вишивану стильним українським взірцем», – описувала зовнішність батька донька Оксана за спогадами його сучасників.
Кілька фактів про доброту і людяність Михайла Драй-Хмари, про які розповіла дочка:
коли був студентом, допоміг і своїй сестрі Марусі здобути вищу освіту;
вдома у нього завжди жили знайомі або родичі, яким треба було допомогти;
під час голоду, коли українські селяни вмирали на вулицях Києва, він підібрав розпухлу від голоду 15-річну сироту і дав їй притулок;
коли Максима Рильського заарештували, Драй-Хмара допомагав його родині, а потім передав йому свою посаду в Інституті лінгвістичної освіти, коли той вийшов з в’язниці.
19 мов і неокласична поезія
У розпал більшовицької революції та початку національно-визвольних змагань в Україні 1917 року подружжя Драй-Хмар повернулося з Петербурга до Києва. Влада УНР перенесла Київський університет до Камʼянця-Подільського, куди на запрошення ректора Івана Огієнка поїхав викладати і професор Михайло Драй-Хмара. Саме там поет почав писати українською і сформував свою першу збірку «Молода весна» (1922), яку так і не видав через брак паперу.
Літературознавець Олексій Сінченко зазначає, що з наступом більшовиків професура емігрувала на Захід, Драй-Хмару теж запрошували працювати в Прагу, але він відмовився і повернувся в Київ. Там він, окрім викладання в кількох вишах, займався наукою – очолював слов’янський відділ в Інституті мовознавства при Академії наук. Разом з академіком Агатангелом Кримським Драй-Хмара досліджував історію української наукової мови.
Михайло Драй-Хмара знав 19 мов (словʼянські, європейські, давньогрецьку, латину, санскрит), багато перекладав, зокрема «Божественну комедію» Данте.
«У Києві починається його діяльність, повʼязана з угрупованням неокласиків (Микола Зеров, Максим Рильський, Освальд Бургардт, Павло Филипович). Воно фактично гуртувало київських професорів, які отримали ще дореволюційну освіту, розумілися на культурі і прагнули витворити культурний міф України, займаючись перекладами й орієнтуючи культуру на високі зразки західноєвропейського мистецтва. На той час це був виклик, тому що пролетарське мистецтво й ідеологія навпаки все західне сприймало як буржуазне», – розповідає Олексій Сінченко.
Єдину збірку, видану за життя поета, – «Проростень», надрукували 1926 року у Києві. Його колега-неокласик Максим Рильський відгукувався про Драй-Хмару як «співця споглядання»: «Під “золотосонячною куделею” Драй-Хмари, під обточеністю його вірша, вишуканістю рим… під усим тим “неокласицизмом” чується подих живої людини. Це не трагічний оптимізм, це щось суцільне, якась, може, “чорноземна сила”… Радість пізнавання та іменування, радість спостереження і втілення».
Репресії через лебедів
Сонет «Лебідь» виявився фатальним для Драй-Хмари. У поезії є така строфа: «О гроно пʼятірне нездоланих співців, крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю і зневіри», де під «гроном пʼятірним» мається на увазі 5 поетів-неокласиків. Проте совєтська влада побачила у вірші заклик до боротьби проти неї і 1933-го увʼязнила поета.
Через брак доказів його швидко відпустили. Донька поета Оксана Ашер згадувала, що НКВС пропонував Драй-Хмарі співпрацю, але він категорично відмовився. Проте наслідки відразу були відчутні. Його не поновили в університеті, блискучий науковець не міг знайти роботи навіть у початковій школі. Два роки він перебивався випадковими підробітками, продав з дому все, що можна було, проте присвятив цей час творчості.
У 1935 році він завершив другу збірку віршів «Сонячні марші», яку так і не опублікували через арешт. Йому знову «шили» контрреволюційну діяльність, проте він єдиний із неокласиків не визнав своєї провини і не робив наклепів на товаришів. Натомість вони піддалися тортурам. У листі до дружини Драй-Хмара писав: «Мене звинуватили на підставі показань Зерова, Филиповича, Марка Вороного та Сергія Козуба, які зізналися у приналежності до к.-р. терористичної організації. … Ця брехня пояснюється бажанням покращити своє становище, отримати ближчий табір і вигідніше місце у цьому таборі».
Поета заслали на 5 років на Колиму, а потім вже в таборі додали ще 10 років ув’язнення за участь в антирадянській організації та антирадянську пропаганду. Дружину разом з донькою Оксаною вислали у Башкирію, а книжки й рукописи, серед яких незакінчений переклад Данте, вилучили і знищили.
Віддав своє життя за студента
Поета постійно переводили по таборах і скеровували на найскладніші роботи: у забої шахти, по пояс у крижаній воді промивати золотий пісок, возити важкі вантажі. Він не мав теплого одягу, білизни, грошей, посилки до нього не доходили. Колись фізично сильний чоловік став знесиленим, його спухлі ноги підкошувалися, тоді його підвішували догори ногами і знову гнали в копальню.
«Не спав протягом трьох тижнів, тому що не мав ні місця, ні постелі, а було зимно в неопаленому наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто потрясав дірявою покрівлею й підлизував нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившись на підлозі. Сидів я на харчуванні swietego Antoniego, одержуючи його один раз на добу (400 г хліба, 50 г риби й черпак так званої баланди), а тому силував свою уяву змалювати собі стіл, заставлений смачними й улюбленими жареними й солодкими стравами», – писав він у листі до рідних за рік до смерті у 1938 році.
У ті часи табори були переповнені. Тому щоб знайти місце для нових політично засуджених, карателі вибірково вбивали знесилених вʼязнів. Про смерть Михайла Драй-Хмари є спогад очевидця Михайла Добровольського. Коли вʼязні працювали на вулиці, їх вишикували шеренгою і почали стріляти у кожного пʼятого.
«Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Камʼянці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щопʼятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя… Щойно кат наблизився до чергової пʼятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: “Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє”… З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі… Все відбулося блискавично… Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв», – писав Михайло Добровольський про події квітня 1939 року.
Офіційно влада повідомила дружині Михайла Драй-Хмари, що її чоловік помер 19 січня 1939 року від «ослаблення серцевої діяльності». Вдові з дитиною вдалося емігрувати до США.
Поета реабілітували у 1989 році. Михайла Драй-Хмару вважають найкращим славістом та дослідником життя і творчості Лесі Українки свого часу, неокласиком із найбільш яскравим науковим доробком.