28 листопада у Клубі шанувальників Галичини відбулась зустріч, присвячена художнику Михайлові Морозу, від дня народження якого цього літа виповнилось 110 років. Розповіла про митця директор художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові, заслужений діяч мистецтв України, мистецтвознавець Любов Волошин.
Михайло Мороз – художник, увагу до якого критики, у першу чергу, привертають згадкою, що він - улюблений і найбільш талановитий учень Олекси Новаківського. Це правда, але згаданий факт – лише невелика частина портрету автора. Михайло Мороз належав до покоління яскравих талантів, які цікаво розпочинали свій творчий шлях у Галичині, але були змушені перервати його через Другу світову війну і радянську окупацію, продовжуючи працю вже як політичні емігранти та поширюючи українську культуру по різних кутах вільного світу.
Михайло Мороз працював у США впродовж 40 років, показавши себе одним із провідних художників української діаспори; високо оцінений критиками не лише з середовища емігрантів, а й фахівцями американських, канадських, французьких видань. Його запрошували на виставки у інших країнах, роботи митця прикрашали офіси президента США, канцлера Баварії, прем’єр-міністра Канади. В Українському музеї у Римі є кімната, повністю присвячена творчості Михайла Мороза.
Він був художником на рідкість шляхетної і патріотичної постави, при кожній нагоді демонстрував свою причетність до української нації та культури. І виявляв це не тільки у словах, а й в особливостях своєї малярської мови, що зберігала тяглість української мистецької традиції у просторі Західного світу. В той же час у радянській Україні ім’я Михайла Мороза було викреслено з історії мистецтва, не згадувалось у підручниках, а його роботи у музейних збірках знищили.
Михайло Мороз народився 7 липня 1904 року в селі Пліхів, що на Тернопільщині. Походив із селянської родини, де більшість його братів мали музичний хист, а батько був засновником місцевої читальні «Просвіти». П’ятнадцятирічним юнаком Михайло Мороз брав участь у визвольних боях в лавах УГА, де був поранений.
Закінчивши гімназію в Бережанах та у Львові, він вступає в червні 1923 року до школи Олекси Новаківського, де розпочинається важливий період його становлення як художника. Школа, після долучення її четвертим факультетом до системи Українського Таємного Університету, якраз тоді вступала у період найбільшого розквіту. Деканом було призначено Олексу Новаківського, а викладачами стали особистості, що мали поважний академічний вишкіл і авторитет, у тому числі митрополит Андрей Шептицький, який впродовж двох років викладав учням історію світового мистецтва. Рисунок, основний предмет навчання, вів особисто Олекса Новаківський, який щодня під час коректи аналізував роботи учнів. Його помічником був талановитий митець, очільник художньої горстки Пресової квартири Українських Січових Стрільців, Осип Курилас. Школу часто відвідували шанувальники таланту Олекси Новаківського, серед них були адвокати, лікарі, мистецькі критики, які неодноразово купували роботи, щоб матеріально підтримати учнів і школу.
В умовах активного творчого життя школи Михайло Мороз швидко зростав творчо, став одним із найбільш здібних вихованців Новаківського. Маючи лагідний характер, молодий художник уважно і вдячно прислухався до порад свого вчителя, поєднувала їх також близькість творчого темпераменту, нахил до динамічної експресії, мазка і тонке відчуття кольору та пластичної форми. Михайло Мороз багато перейняв у Олекси Новаківського, передусім культуру композиційної побудови твору та майстерність кольорової гармонізації образу, але він не став епігоном свого вчителя. Продовживши традиції Новаківського – експресіоністичні та імпресіоністичні тенденції у його малярстві, він розвинув їх у власній малярській мові.
Великою подією у житті школи були щорічні виїзди учнів на літні пленерні студії до села Космач на Гуцульщині. Фінансував ці студії великий меценат української культури митрополит Андрей Шептицький. Карпатське село Космач, розташоване у мальовничій місцевості глибоко в горах вздовж річки Пістиньки, зберегло старовинний уклад життя та прадавні традиції народного мистецтва, мелосу, ремесел, інструментальної музики, які викликали захоплення мистецької молоді. Учні щодня вставали до сходу сонця, йшли в гори, щоб замалювати довколишні краєвиди, брали також жваву участь у громадському житті села – співали в хорі, створювали драмгуртки, грали у сільському театрі, привозили селянам літературу з міста. З 1925 такі пленерні виїзди школи стали регулярними, а космацькі мотиви – улюбленими у творчості учнів та вчителя. Щороку після подорожей до Космача учні Новаківського привозили до Львова свої твори, показували їх Митрополитові та організовували виставки в Академічному домі, які мали великий резонанс серед галицької громадськості та у пресі. У 1928 році чергова виставка школи здобула настільки значний розголос і привернула увагу рецензентів, що зазнала нападу польської шовіністичної молоді, яка потрощила всі експонати.
Учні Мистецької школи разом із професором Олексою Новаківським у Космачі, 1927 рік. Сидять (зліва направо) - С. Гебус, О. Новаківський, М. Карп’юк, стоять - С. Луцик, М. Мороз, С. Смольський, Б. Бобинський
У Космачі Михайло Мороз зустрів свою любов і подругу всього життя - Ірину Гаврищук, доньку місцевого ґазди, тоді ученицю української дівочої гімназії оо. Василіан у Львові.
Космач із його горами, плаями, водоспадами, гуками і дзюркотливими потічками на десятки років став однією з основних тем у творчості Михайла Мороза. Його раннє малярство пленерно-експресіоністичне, нерідко забарвлене тонкою ліричною настроєвістю.
Як кращий учень Мистецької школи Михайло Мороз в 1928 році отримав стипендію Митрополита Андрея Шептицького на творче стажування у Парижі. Здобув ґрунтовний вишкіл у професорів Академії Жульєна та Національної Академії Мистецтв. У Парижі Михайло Мороз жив у одному ательє із товаришем по школі Святославом Гординським, разом вони копіювали у Луврі, бігали по майстернях сучасних французьких митців і на виставки, контактували з українськими художниками «Паризької групи». Також разом їздили влітку на північ Франції в Нормандію, над протоку Ла-Манш, де Мороз відкрив для себе другу, після космацьких гір, пристрасть у своєму малярстві – морську стихію. Свої морські пейзажі з Ла-Маншу Мороз в 1929 році вислав до Львова на третю виставку учнів школи Новаківського в Академічному Домі. Михайло Драган, авторитетний у Львові критик, писав тоді у своїй рецензії на цю виставку: «Мороз – це маляр широкого розмаху, дрібниці посвячує цілости. Його олійні студії моря і заходів сонця – це не натуралістичні дрібничкові репродукції природи, його мета – загальне вражіння. Він оперує широким, нервовим та рішучим мазком пензля і в той спосіб ставить нам перед очі ту стихійну силу моря, яку в інший спосіб трудно передати».
В 1930 році художник повертається до Львова, де з головою поринає у вир виставкового і мистецького життя. Не вивищуючись над іншими, Михайло Мороз береться до напруженої роботи і долучається до розмаїтих проектів школи Олекси Новаківського, в тому числі й до пересувних виставок – великого поступу у просвітницькій діяльності українських митців. Перша з цих виставок відбулась 1930 року в Коломиї, а згодом й у Станіславові, Бережанах, Підгайцях, Перемишлі, Тернополі та інших маленьких містечках Галичини. У цей же період Михайло Мороз стаєчленом Українського Товариства Прихильників Мистецтва (УТПМ), яке влаштувало у Львові три масштабні виставки галицького малярства. Михайло Мороз здобув у цих проектах великий успіх.
У 1931 році разом із Олексою Новаківським і Григорієм Смольським молодий митець вирушив у двотижневу подорож Італією. Відвідини Флоренції, Риму та Венеції справили велике враження на художників. Повернувшись до Львова, Михайло Мороз в 1932 році бере участь у другій виставці УТПМ як член молодіжної творчої групи «Руб». Мистецтвознавець Микола Голубець писав у своєму відгуку на цю подію: «Мороз тепер - грізний суперник свого вчителя Олекси Новаківського». Це було перебільшенням, бо хоч в обох було багато спільного, все ж Михайло Мороз створив свою неповторну творчу манеру в малярстві.
По смерті вчителя у 1935 році Михайло Мороз, на запрошення Андрея Шептицького, розпочав працю як офіційний портретист при Митрополичій капітулі. Оселившись на Святоюрській горі, не раз під час церковної служби прислуговував Митрополитові. Близьке спілкування із Митрополитом мало значний вплив на формування світогляду Михайла Мороза та на його розуміння мети своєї творчої праці як служіння та вияв любові: «Мистецтво – то є світ, подарований мені Господом Богом, бо малярство – то моя молитва, якою молюсь за свою землю. Все, що я роблю, роблю для своєї України і свого народу», - писав митець вже наприкінці свого життя.
Часи німецької, а потім радянської окупації Михайло Мороз пережив у Космачі. При «перших совітах» надсилав свої роботи до Києва та Москви, хоча знав, що ставлення до нього дуже насторожене. Згодом у роки німецької окупації виставляв десятки своїх космацьких творів на виставки новоорганізованої тоді Спілки праці Українських Образотворчих Мистецтв (СУОМ) у Львові. Далі мешкав у Космачі, тут одружився у 1941 році та став батьком сина Ігоря.
У 1944 році, отримавши таємну інформацію про майбутній арешт НКВД, художник із сім’єю втікає через гори за кордон.
Спершу він із сім’єю опиняється в Словаччині, згодом чотири роки проводить у таборі для переміщених осіб в Західній Німеччині - у Баварії. Там Михайло Мороз, який ще за часів життя у Львові брав уроки вокальної майстерності, не раз заробляв на прожиття співом у еміграційному хорі та малярством. У цей час створив колоритні пейзажі Альпів, наддунайських місцевостей. Впадає в очі широке просторове дихання цих напоєних світлом баварських краєвидів.
У Німеччині Михайло Мороз - у рядах українських митців-емігрантів, які утверджували на Заході українську культурну присутність. Він стає членом організованої в 1947 році в Мюнхені «Української Спілки Образотворчих Мистців» (УСОМ) та експонентом її виставок у Мюнхені та Регенсбурзі.
У 1949 році Михайло Мороз із сім’єю вирушає пароплавом у США, де розпочинається найдовший, сорокарічний, американський період його творчості. Тут він знову стає активним учасником культурно-мистецького життя української діаспори, членом нью-йоркської групи Об’єднання Митців-Українців Америки (ОМУА). 1960-70 роки – період найбільшого розквіту його таланту. Він організовує п’ять персональних виставок – у Сполучених Штатах, Канаді, Франції, усюди збираючи схвальні відгуки критики. Художник багато подорожує по Європі, п’ять разів відвідує Італію, де тісно співпрацює з Йосифом Сліпим, портретує його, виконує дві мозаїки для храму св. Софії в Римі та безліч сонячних італійських пейзажів.
На американському континенті у творчості Михайла Мороза з’являються нові теми - пейзажі Гантеру, улюбленого місця поселення українських емігрантів, мотиви Кетскільських гір та узбережжя Атлантичного океану, пейзажі Колорадо. Скрізь він шукає пейзажних мотивів, які б нагадували йому краєвиди рідної України. У той час остаточно викристалізовується зрілий малярський почерк Мороза – посилюються експресіоністичні тенденції. Він залюбки малює мастихіном, моделюючи форми природи цілим каскадом відкритих, дзвінких, насичених у кольорі мазків. Їх динаміка і ритм ніби оголюють сховані у природі її первісні рушійні сили.
Американська критика писала, що «його краєвиди наче порізані грізними скибами». Дуже влучно охарактеризував пізній почерк художника мистецтвознавець Святослав Гординський, відзначаючи в його пейзажах «<…> несамовиту силу малярської передачі природи. Він тепер не малює, а просто атакує полотно масивними, пастозними навалами фарб. І вже не природу малює, а ту колосальну вітальну силу, яка движе тими природними формами». Високо оцінював пізню творчість Михайла Мороза геніальний український скульптор Олександр Архипенко, був вражений його глибоким чуттям пластичних форм у просторі.
Мистецтвознавець Дарія Даревич зауважує, що Михайло Мороз у своєму пізньому малярстві рухався в руслі абстрактного експресіонізму, який на той час домінував в Америці, таким чином вписуючи українське мистецтво у світовий контекст.
Життєвий шлях Михайла Мороза звершився 27 вересня 1992 року в його оселі на острові Стейтен-Айленд під Нью-Йорком. Похований митець на українському цвинтарі в Баунд-Бруку. Його мистецький спадок вдова передала Українському музею у Нью-Йорку.
За матеріалами зустрічі підготувала Юлія Корицька-Голуб