4 березня народився ще один знаковий український композитор – автор музики до державного гімну України – Михайло Вербицький. ZAXID.NET розповідає основні моменти його біографії та цікаві факти про композитора. Адже, крім відомих речей, він був ще й гітаристом-віртуозом, театралом, священиком та громадським діячем, а також автором ще одного гімну.
Михайло Вербицький народився цього дня понад два століття тому – у 1815 році. Його рідне село називалося Яворник Руський, це територія Надсяння (Польща), де віддавна проживає багато українців. У Михайла Вербицького рано помер батько. Тож його виховував далекий родич – перемишльський єпископ Іван Снігурський. Там же Михайло закінчив гімназію та музичну школу при греко-католицькому храмі, співав у кафедральному хорі.
«Школа у Перемишлі стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – описував навчання у спогадах Михайло Вербицький. — Виявилося, що існує в Європі, крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта — українська».
Михайло Вербицький жив у Перемишлі і був тісно повʼязаний з культурно-театральним життям міста. Він написав музику до понад 20 театральних вистав. Коли у Львові створили театр «Руська Бесіда», композитор почав працювати у жанрі співогри, написав для нього одну з найпопулярніших своїх п’єс – побутову мелодраму «Підгіряни» та інші.
Вербицький написав музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим». Цей твір Головна Руська Рада визначила гімном Галичини під час «Весни народів» 1848-1849 років.
Українці Перемишля дуже пишаються тим фактом, що саме у їхньому місті вперше публічно виконали пісню, що згодом стала гімном незалежної України.
На нинішній площі Незалежності у центрі Перемишля раніше був готель «Під провидінням». Поки українці Перемишля ще не збудували свого народного дому, часто винаймали актову залу цього будинку для святкових заходів. Власне у Перемишлі найперше почали проводити Шевченкові вечори, невдовзі після його смерті. Якось 158 років тому Михайлові Вербицькому показали вірш «Ще не вмерла Україна», який помилково приписували перу Шевченка. Хтозна, чи зацікавився би композитор ним, якби тоді сказали, що автором вірша є невідомий поет Павло Чубинський. Вербицький написав музику, і пісня вперше прозвучала зі сцени саме цього готелю «Під провидінням». Це відбулося під час Шевченківського вечора 10 березня 1865 року. Лише через 125 років ця знакова для українців пісня стала найголовнішою державною мелодією.
Український інститут національної пам’яті пише, що Михайло Вербицький також віртуозно грав на гітарі і саме він запровадив моду на гітарну музику на Галичині.
Вербицький створив хорову композицію до «Заповіту» Тараса Шевченка (1868) і написав повну літургію для мішаного хору. Про нього львівський композитор Станіслав Людкевич писав, що Вербицький найбільший після Бортнянського «духовний хоровий композитор, творець хорового стилю в Галичині». А його увертюри, в які він майстерно вплітав народні пісенні і танкові мотиви, можна вважати першою талановитою спробою української симфонічної музики в Україні.
Закінчивши духовну семінарію у Львові, Вербицький висвятився на священика. Служив настоятелем церков у селах Залужжя і Завадів Яворівського району (там віднайшли реєстрову церковну книгу, записану почерком Вербицького), а також у Стрілках на Самбірщині, де планують створити інтерактивний музичний парк імені о. Михайла Вербицького.
Останні 14 років свого життя прослужив парохом у селі Млини на тодішній Яворівщині, а нині – Ярославський повіт Польщі. Наприкінці життя Михайло Вербицький займався педагогічною діяльністю. Його учнями були отці-композитори Віктор Матюк та Порфирій Бажанський.
Помер у 55 років 7 грудня 1870 року, похований у прикордонному селі Млини на території Польщі. Вже традиційною є виконання гімну на могилі Вербицького кожним українцем, що навідується вшанувати його пам’ять.