Кожне місто має свої невидимі межі, райони, території, відмінності між якими склалися історично і про них знають хіба що місцеві мешканці. Щоб спростувати стереотипи про Рясне, доцентка кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки ЛНУ імені Івана Франка Анастасія Баукова прочитала лекцію про минуле цього району. Лекторка зазначає, що самі львів’яни дуже мало знають про Рясне і його роль в історії міста. Анастасія Баукова називає Рясне порталом, з якого для більшості нових мешканців повоєнного Львова починався Львів. Зустріч з Анастасією Бауковою організувало Українське фотографічне товариство у Львівському палаці мистецтв. ZAXID.NET законспектував основні тези лекції.
Реліктові кордони
Історія Рясного починається в той сам період, що й історія Львова, каже Анастасія Баукова. Назва зустрічається з XV століття, але до кінця не зрозуміло, від чого вона походить. Етимологія назви походить з польської мови і пов’язана з топонімом Rzęsna. Як і більшість районів Львова, цей мікрорайон є колишнім селом, яке згодом приєднали до міста, – Рясна Польська. На карті 1937 року є і Рясна-Руська, Рясна-Польська, Підрясне і інші населені пункти, хутори, які мали в своїй своїй назві прив’язку до слова Rzęsna.
Говорячи про Рясне як культурний феномен в історії Львова, лекторка охоплює ширшу територію – райони Кам’янку, Баторівку, Рясне-1 і 2, а також села Рясну-Руську і Підрясне. Це єдиний район Львова, який можна описати з точки зору математики.
«Це традиція радянської культури, коли робили один мікрорайон, а потім наступні. Таке більше практикували в східніших регіонах, наприклад, у центральній Україні. У нас немає жодного району, який би ділився на один і два. Але Рясне можна винести за дужки», – каже лекторка.
Рясне – це територія подвійних адрес. Старожили пам’ятають, що колись Рясне це була суцільна вулиця Шевченка. Досі на будинках можна побачити стару адресу – Шевченка, 442, і нову – Величковського, 16.
«Наприклад, вулиця Фанерна, яка теж має свою давню історію, є важливою для сучасної культури і промисловості Львова, тепер носить ім’я не менш знакової особи для тої самої промисловості України – Івана Фещенка-Чопівського [інженера-металурга, який був професором Української таємної політехніки у Львові – ред.]», – розповідає доцентка ЛНУ.
Рясне можна вивчати на основі різноманітних фігур і придорожних хрестів. Наприклад, тут є статуї Святого Христофора, фігури Матері Божої, пам’ятний хрест 1935 року біля церкви Петра і Павла, який встановили на пам’ять про спокуту людства. Є пам’ятний хрест, встановлений з нагоди 400-ліття Берестейської унії, хрест на честь скасування панщини в Галичини в 1848 році.
«Ці хрести і каплички формують ментальну карту міста і вказують нам, як організовувалися шляхи і дороги мешканців Рясного, якого ми вже ніколи не будемо знати. Воно не знайшло свого відображення на жодній фотографії. Тобто це є Рясне до початку урбанізаційних процесів», – наголошує лекторка.
Тому на Рясному мають значення реліктові кордони – ті, які були колись давно, але вже не існують на жодній карті світу. Втім, на Рясному вони дуже видимі і зрозумілі.
Бої за Львів
Рясне відігравало дуже важливу функцію в обороні Львова. Його ландшафт став основою військового форту ще в австрійські часи. Цей укріпрайон був настільки вдало вибраний, що використовувався і під час Першої, і під час Другої світової війни, а також в післявоєнний період. На Рясному-2 є залишки цього австрійського форту.
Під час двох світових воєн Рясне стало кордоном, на його теренах відбувалися бойові дії. У 1915 році відбулася велика битва, яка сприяла відходу російських військ від Львова. А у вересні 1939 року важкі бої на теренах Рясного призвели до поразки польських військ перед наступом німецьких сил.
Також ряснянці брали участь в обороні Львова під час польсько-української війни 1919 року. Тут встановили пам’ятник польським оборонцям міста, водночас є пам’ятки, які розповідають про видатний внесок української громади в боротьбу за незалежність України. На Рясному завжди була дуже сильна українська «Просвіта», що свідчить про те, що місцева громада міцно стояла на українському корінні.
Релігія і пам’ятки
Греко-католицька церква апостолів Петра і Павла – це колишній парафіяльний костел, який існував тут від XV століття. Спершу він був дерев’яний, а 1895 року його замінили мурованим. Автором проєкту був архітектор Юзеф Каетан Яновський. У повоєнні роки до свого заслання вірянами опікувався блаженний священномученик Олексій Зарицький, священник Української греко-католицької церкви в підпіллі. З 1946 року і до незалежності України – це була православна церква Московського патріархату.
На Кам’янці є модерністична церква Найсвятішого Серця Ісуса (вул. Фещенка-Чопівського), теж колишній костел. Його збудували для того, щоби боротися з таким явищем як львівські батяри, каже Анастасія Баукова, їх було багато на Баторівці (звідси і назва мікрорайону), Клепарові. На церкві є статуя скорботного Ісуса Христа, що сидить, а на іншій скульптурі серця Ісуса Христа зберігся підпис автора Мар’яна Шпіндлера і дата 1939 рік.
З Рясного походить чудотворний образ Матері Божої Потіхи, яка самостійно вибрала місце.
А ще на Рясному багато нових церков, які звели вже в часи незалежності. Біля костелу Божого Милосердя встановлений пам’ятник Івану Павлу II.
Промисловість
Окрім усім відомих заводів «Електрон», «Сільмаш», «Конвеєр» та «Автонавантажувач», на Рясному є підприємство з понад столітньою традицією. Це теперішній фанерний завод на вулиці Брюховицькій. Завод Oikos збудували за проєктом архітектора-українця Михайла Маковича у 1917 році. Його продукцію доставляти не лише в регіони України, але й на експорт.
У 1939 році він обслуговував потреби Львівського акціонерного товариства пивоварів і Львівської залізниці, виготовляв різні дерев’яні вироби, а вже у радянські часи більше спеціалізувався на фанері.
«На заводі Ойкос відбувалися різноманітні політичні події, страйки, теракти. Оскільки в часи німецької окупації завод був переобладнаний на виробництво запчастин для німецьких літаків, там частково підірвали цехи заводу для його знищення», – розповідає Анастасія Баукова.
Завод мав велику потужність і значення, тому навпроти нього була залізнична зупинка Батарівка. Її інфраструктура збереглася автентичною.
«Залізниця, яка йшла з Рави-Руської на Львів, була найважливішою до 1940-х років. Вона, власне, і була тією дорогою, звідки привозили переселенців з Польщі. І для них так виглядав Львів. Тому що вони приїжджали в Рясне, Брюховичі, далі на головний вокзал їх не завозили, а розподіляли тут», – розповідає лекторка.
Львів починався з Рясного
Друга світова війна принесла кардинальні зміни в етнічному складі населення Рясного. Поляки виїхали до Польщі, сюди привозили українців, які народилися і поколіннями жили на території Польщі. Ці люди досі гуртуються за своєю локальною місцевістю, звідки вони походили: представники Любачівщини між собою, лемки – з лемками.
«Люди, які переселилися на Рясне, дуже довгий час – десь до початку 50-х років – навіть не одружувалися, тому що вони чекали повернення назад», – каже Анастасія Баукова.
Для багатьох людей у другій половині XX століття Рясне і був тим Львовом, який вони ніколи не бачили раніше. Львів починався з Рясного. Пройшли роки, а Рясне – це простір переходу, він досі до кінця не інтегрований, підсумовує лекторка.
Титульне фото – з Вікіпедії, решта – з презентації Анастасії Баукової