Сьогодні про Яценюка, точніше про його рекламну кампанію. Щодо політтехнологів - подейкують, що це не українська команда, а російська. Згрубша, національність та громадянство спеціалістів значення не мають, має значення їх фаховість та досвід. Отже, що можна побачити?
Складається враження, що в штабі Арсенія Петровича трохи перестаралися з відтінками і наголосами. Можливо, це спроба показати рішучість і однозначність кандидата, який справляв враження дипломатичного, виваженого і обережного, що не дивно з огляду на посади, які він обіймав. Зараз риторика Арсенія Петровича жорстка і прагматична. Здається, що кампанію проводять молоді люди, яким до вподоби успіх Обами та імідж Путіна. Нагадаю, образ Обами у передвиборчій кампанії США виглядав так, що його залюбки „шаржили" сторонні джерела - як Гітлера або як Лінкольна. Тільки, як на мене, в Обами харизми - вагон і два візки. І майже беззаперечна підтримка небілих громадян Північної Америки та інших чітко визначених верств суспільства. Та й кампанія вдала - доведено народом США. У Путіна - побудована і функціонуюча вертикаль з конкретними результатами роботи. Про вибори в Росії взагалі мовчу...
Щодо вебу (https://frontzmin.org/). Перше враження - я потрапив на сторінку страйкболістів, скаутів чи сучасних піонерів, які грають у надзвичайно популярну у піонерських таборах радянської епохи гру „Зарніца". Стилістика „хакі", мапа на тлі та інші ознаки змушують переглянути біографію кандидата, зокрема, чи служив він у лавах армії. Не служив. Як показує статистика, серед мілітарних реконструкторів, страйкболістів та їм подібних трапляється менш ніж 10% професійних військовиків чи силовиків. Ну що тут скажеш? Здався на милість політтехнологів і креативників? Чи сам все придумав? Не знаю. Та і не зовсім зрозуміло, як людина, котра має упередження до команди (див. https://interview.korrespondent.net/ipolitics/923560/print) як до явища, котре не виправдовує себе в українських реаліях, повинна очолити фронт.
Тепер про борди - чомусь мені вони асоціюються з в'язницею. А й дійсно - похмурі кольори, одноколірне (привіт Обамі) зображення Яценюка. Мимоволі хочеться його звідти визволити, з того щита. Якщо це спроба показати серйозність намірів - то це, звичайно, перебір. Якщо стан справ у країні - можливо, але здало би ся і світле майбутнє показати. Одне слово, похмурий постсоцреалізм.
На десерт - агітаційні намети зі студентами. Дуже феєричне поєднання - похмурий, подібний до військового намет з чорно-коричневим прапором, біля якого роздає газети миле дівча двадцяти років, вдягнуте як на молодіжний концерт чи на студентську вечірку. Відразу розумієш минучість політики :)