Міліції вірити не можна. Міліціонери займаються «беспрєдєлом». Міліціонери б’ють, а іноді навіть вбивають невинних людей. Типовий середньостатистичний громадянин України в ці та подібні твердження вірить беззастережно. І тому історія про начебто побиття і несамовите приниження на національному ґрунті такого собі Дмитра Флекмана у Львівському міському управлінні міліції в медіа-просторі пішла "на ура".
Типового середньостатистичного українця, трохи схильного до прискіпливості, звісно, могло здивувати, що людину не просто побили, а ще й, говорячи прямо, облюрили, примовляючи, що таке з євреями робив ще Гітлер. Але, сьорбнувши ранкової кави чи чаю і припустивши, що у міліціонерів просто зовсім паскудний був того дня настрій, підготована публіка може ковтнути й таке.
Ні, я не маю наміру сказати, що людей у міліцейських відділках не б’ють. Б’ють, іноді – з особливою жорстокістю. Але, якщо вірити джерелам, в надійності яких я не маю підстав сумніватися, то власне в історії з Дмитром Флекманом відбулося дещо відмінне від історії, якою останні кілька днів місцеві і центральні ЗМІ годують типового середньостатистичного українця.
Уважно читаючи першоджерело «Київ єврейський», якому Дмитро Флекман розповів про страх і знущання, яких він зазнав у Львівському міському управлінні міліції, можна зауважити, що чомусь серед виявлених у нього речей починають фігурувати краплі для очей. А вчора, 9 жовтня, головний міліціонер Львівщини Олександр Рудяк розповів, що у Флекмана вилучили три флакони крапель для очей, які містили наркотичну речовину – бупренорфин.
Працівники правоохоронних органів, які не хотіли б, аби їх прізвища фігурували в цій публікації, розповідають, що краплі для очей – це така порівняно нова «тема» серед львівських наркоманів. Раніше «торчки» просто купували в аптеках краплі Тропікамід чи Мідріацил, змішували їх з наркотиком (вже згаданим бупренорфином, собітексом чи метадоном), підсилюючи і продовжуючи таким чином його дію, і кололи їх собі. Якщо не було з чим змішувати, то кололи просто краплі – вони теж "вставляли".
Нещодавно цей кайф трохи обламали: згадані краплі почали продавати тільки за рецептами, а подекуди вони просто зникли з аптек. Однак вихід, як завжди, знайшовся: як виявилося, аналог таких крапель можна купити в Польщі, ще й зовсім недорого (25-30 грн за флакончик). Ці польські краплі й почали з’являтися у Львові – за ціною 200-250 грн за флакон. Різницю в ціні, а відтак – і потенційну наживу для дилера, читачі можуть підрахувати самі.
Ці краплі, втім, мають один нюанс – від них львівські наркомани масово помирають. У міліції говорять про десять-двадцять смертей у Львові за останній рік, серед наркоманів ходять чутки про цифри значно більші. Один із них, з яким довелося поговорити, розповів про те, як від крапель померло декілька його знайомих, а також – його дівчина.
Причина смертей, за словами людини, яка сама «сидить» на краплях, не тільки в тому, що вони добряче навантажують серце, а ще й в особливостях їхньої дії: вони погано впливають на пам’ять. Вколовшись раз, людина може незабаром про це забути і вколотися ще раз, потім – ще раз, аж поки розрідженість крові стане несумісною з життям.
Ну а джерело крапель у Львові, за словами тієї ж людини, лише одне. І звати його Дмитро Флекман. При цьому людина стверджує, що буквально щодня купувала у Флекмана щонайменше по флакону крапель. Міліціонери ж кажуть, що загалом дилер міг збувати кілька десятків флаконів на день. А для того, щоб наркомани не почали шукати можливості возити краплі з Польщі самі, він зривав з них етикетки – аби не дізналися, про які саме краплі йдеться.
Цю інформацію джерела в міліції приправляють іще одним повідомленням: мовляв, один із телефонів, вилучених у Флекмана під час перебування в управлінні міліції, містив усього 9 контактів. Більшість із них уже перевірені, і виявилося, що йдеться про контакти людей, які купували собі краплі для очей.
Усю цю інформацію згадані правоохоронці і наркомани надали ще до прес-конференції Олександра Рудяка 9 жовтня. Доти в ній ще можна було сумніватися. Після того, як головний міліціонер Львівщини на увесь медіа-простір заявив, що в Дмитра Флекмана вилучили краплі для очей, а змиви з його рук показали залишки бупронефрину, цих сумнівів майже не залишилося.
Звісно, типовий середньостатистичний громадянин України може й далі думати, що міліція і тут бреше, намагаючись пришити Дмитру Флекману речі, до яких він не має жодного стосунку. Що джерела – брешуть. Що Флекман – жертва міліцейської сваволі й антисемітизму.
Але в це можна вірити лише за сильного бажання. І для цього потрібно вірити в те, що міліціонери затримують людину, приводять її в управління, реєструють її в журналі, а потім, в присутності понятих і цивільного свідка, б’ють і мочаться на неї. І що людина з переломом копчика потім спокійно розгулює по Львову, роздаючи інтерв’ю різним телеканалам.
Досить лише трохи прискіпливості, щоб визнати: в цю розповсюджену різноманітними ЗМІ версію віриться значно менше, ніж в інформацію, отриману з джерел. А відтак – і в версію, що Дмитро Флекман вирішив захищатися за допомогою атаки.