Кінчається 2011 рік. Серед різних його дат одною з найважливіших для мене було сторіччя Чеслава Мілоша. Коли в Україні «крепчает маразм», читання Мілоша є доброю протиотрутою від розпачу.
Мілош ціле життя був таким собі «фріком», який був вільним, не належав до жодного табору. Його не любили ані комуністи, ані антикомуністи. Але він пережив і переміг й одних, і других. Свідчення його перемоги є простим й переконливим: уявіть собі, якби польська мова зникла, кого би з поляків продовжували читати у перекладах у 22-му чи навіть 53-му столітті?
Я багато говорив і писав про Мілоша – хоча, звісно не так добре, як це зробив Адам Міхнік. А від вересня та грудня, з ініціативи «Форуму видавців» та за підтримки Польського Інституту у Києві разом з колегами з Білорусії, Польщі, Росії та України я побував з дискусіями про Мілоша у Львові, Дніпропетровську та Харкові. Коли їздив по Україні, пробував у кожному місті в ідентифікувати власне таких українських «фріків» - вільних і відважних, без ідеологій, кандидатів на «українського Мілоша».
Зрозуміло, мій список суб’єктивний. Тим не менше, ось він :
У Львові пальму першості я віддав Маріанні Кіяновській: у своєму виступі вона наважилася порівняти роман одної відомої української авторки з «Майн Кампф»
У Харкові мій вибір впав на Сергія Жадана: на заувагу одного відомого українського критика, що українці на Сході України є тубільною меншиною, він відповів, що ніколи не чув себе тут у меншості – і зірвав оплески всього залу
А у Дніпропетровську найбільший сюрприз нам підготував поет з Дніпродзержинська Сергій Злючий. На нашу дискусію він прийшов зі збіркою власних перекладів Чеслава Мілоша "Небо народжених щойно" (2011), і час до часу переривав нашу розмову – на наше прохання – читаючи Мілоша.
Уже після зустрічі Сергій Злючий переслав мені переклад мого улюбленого вірша, котрий не попав у збірку. На завершення цього року хочу його подарувати усім тим нашим «начальникам» й «начальничкам», котрі цього року сажали у тюрму, брали хабарі, розбудовували свої дачі або просто принижували своїх громадян чи співпробітників, трактуючи їх як бидло і біомасу.
Кожен з нас знає бодай одного такого. Раджу Вам роздрукувати цього вірша, вкласти у кишеню - і як тільки він буде Вам погрожувати, на Вас кричати чи Вас принижувати, передайте йому оце послання від Мілоша, звернувши його увагу на останні два рядки :
Ти, котрий скривдив...
Ти, котрий скривдив людину звичайну
ще й насміхався над скривдженим гучно,
маючи блазнів улесливу учту
аби змішати злі й добрі начала,
хоч би схилились всі перед тобою
і, приписавши всю мудрість і цноту,
накарбували пошан позолоту,
раджу, ще день переживши поволі,
не легковаж. Все поет пам’ятає.
Вб’єш його – інший постане до слова.
Стануть письмом усі вчинки й розмови.
Ліпшим тобі був би ранок зимовий,
гілка міцна і мотузка остання.