Переговори «нормандської четвірки» у Парижі зрушили ситуацію з місця. «Лише зараз ми починаємо бачити деякі реальні ознаки імплементації першої з трьох фаз Мінських угод», – прокоментувала результати зустрічі «нормандської четвірки» Вікторія Нуланд. Але оптимізм пані Нуланд оманливий. Мінські угоди містять чимало лакун і, по суті, є рамковими. Тому результати їхньої імплементації можуть бути досить несподіваними.
Крига скресла
Загалом зустріч у Парижі не принесла нічого нового. Київ і Москва за посередництва союзників підтвердили свою готовність слідувати Мінському плану і проговорили механізм повернення «республік» до складу України. Представників ЛНР та ДНР на зустрічі не було – з ними говорили пізніше у Мінську, у форматі тристоронньої контактної групи. Проте ще у Парижі Сергій Лавров запевнив, що відповідні «сигнали» передадуть у Донецьк та Луганськ.
Схоже, цього разу «сигнали» і справді послали. Одразу після паризьких переговорів сепаратисти скасували місцеві вибори в ЛНР і ДНР, призначені на жовтень та листопад. Крім того, в ЛНР почали відведення танків від лінії розмежування, а в ДНР оголосили, що почнуть процес у другій половині жовтня. Варто також зазначити, що вже майже два місяці бойовики дотримуються режиму припинення вогню. Принаймні далі дрібних провокацій не йде.
Згідно з паризькими домовленостями, озброєння калібром менше 100 мм будуть відведені протягом 40 днів під наглядом ОБСЄ. Крім того, ОБСЄ посилить свою присутність в регіоні і отримає доступ до всіх об’єктів інфраструктури на території ЛНР та ДНР. Також ОБСЄ встановить нагляд за неконтрольованим відтинком українського кордону, який передадуть нашим прикордонникам після остаточного виводу російських збройних формувань та «добровольців» з території України.
Наріжний пункт повернення «республік» до складу України – місцеві вибори, котрі мають відбутися під наглядом ОБСЄ у відповідності до українського законодавства. Якщо міжнародні спостерігачі визнають вибори демократичними, українська сторона запускає програму реінтеграції «республік», відновлює економічні зв’язки з ними. Також вступає в силу закон про амністію для учасників сепаратистських заворушень навесні 2014-го.
Ці умови Петро Порошенко озвучив ще рік тому: піднімайте український прапор і отримаєте розширене самоврядування, амністію та програму відновлення. Схоже, сепаратисти вже згодні на такий варіант. У керівництві ДНР війну вже вважають закінченою, а в ЛНР зовсім не проти передати кордон з РФ під контроль Києва і повернутися до складу України за мінським сценарієм.
Непередбачуваний результат
Загалом риторика сепаратистів і відведення озброєнь дають надію на справжню деескалацію конфлікту. Проте Мінські угоди мають лише рамковий характер. Перша проблема – місцеві вибори. Нагадаємо, після обрання влади за українськими законами, Київ розраховує отримати легітимного партнера для діалогу в Донбасі. В оточенні Порошенка припускають, що вибори на території нинішніх «республік» можна буде провести вже у квітні 2016-го.
Проте в ЦВК бачать більше проблем, ніж можливостей. Справа не лише у відсутності законодавчої бази та виборчої інфраструктури у непідконтрольних районах. Головне питання – як забезпечити реальну політичну конкуренцію на цих виборах? З весни 2014-го діяльність українських партій в ЛНР і ДНР заборонена та припинена. Також незрозуміло, чи голосуватимуть на тих виборах переселенці, які становлять ледь не половину тамтешнього населення.
Є ризик, що місцеві вибори будуть означати не перезавантаження влади у непідконтрольних районах, а легітимізацію «республіканської» влади. До такого варіанту сепаратисти вже підготувалися. Керівники ЛНР та ДНР створили власні політичні проекти («Мир Луганщине» та «Донецкая республика»), до яких стаханівськими темпами записують місцевих бюджетників. Також сепаратисти мають «альтернативні» політичні проекти, за допомоги яких симулювали політичний процес на парламентських «виборах» у ЛНР та ДНР.
У 2016-му такі вибори без вибору можуть повторитися – тільки тепер з мовчазної згоди міжнародного співтовариства. Але в такому випадку Київ ризикує опинитися без важелів впливу на формально повернені райони. Нагадаємо, за Мінськими угодами, прокуратура, судові та правоохоронні органи будуть формуватися там за узгодженням з місцевою владою, на лояльність якої розраховувати важко.
Також незрозуміло, яким чином буде відбуватися амністія сепаратистів. В оточенні Порошенка заявляють, що рішення про амністію будуть ухвалювати лише після розгляду кожної справи в суді. Проте в якому саме суді – незрозуміло. Якщо цим будуть займатися суди у районах «з особливим статусом», амністія перетвориться на фарс. Те саме стосується повернення незаконно відібраного майна та інших злочинів, скоєних після повалення законної влади навесні 2014-го.
Що далі?
Те, що виконати Мінські угоди можна по-різному, розуміють всі учасники процесу. Тому, погодившись з Мінським планом, сторони сподіваються переграти одна одну на етапі його практичної реалізації. Сепаратисти сподіваються отримати автономію у складі України, а Київ – хоча б частково відновити контроль над втраченими територіями у Донбасі. Однак особливих ілюзій щодо найближчого майбутнього у Києві не мають.
«Головне завдання – це зробити все можливе і неможливе, щоби більше не гинули люди. Далі треба вибудовувати систему стосунків так, щоб це полум’я по мінімуму впливало на долю України й українців у перспективі», – вважає Роман Безсмертний, представник України у тристоронній контактній групі. Фактично, припинення бойових дій – це єдиний гарантований результат виконання Мінського плану.
Те, яким буде формат подальшого співіснування України з «особливими районами», незрозуміло. Тому, не зважаючи на переговори й укладені угоди, майбутнє Донбасу та України загалом досі туманне. Судячи з усього, в найближчі роки регіон залишатиметься розділеним, а його політичний статус – підвішеним. Втім, схоже, що іншого виходу з геополітичного клінчу немає ні у Києва з союзниками, ні у сепаратистів з Москвою.