Коли починався телепроект «Великі Українці» здавалося, що свиняче вухо політизації омине площину душі. Адже для більшості україномислячих людей великий українець той, хто потверджує в тобі самому твій душевний вибір – усвідомлену, а не емоційну ідентичність. Все це виглядало як шляхетний намір – ну, принаймні, зіграти в якесь там буріме. Тільки на виході виявилося, що запросили нас грати в наперстки. Навіть на роль головного наперсточника викликався ніхто інший як Дмитро Табачник.
Знаючи його невтоленно-суперечливу натуру - можна було не сумніватися, що проект і завершиться якимось шахрайством. Здається, виплітаючи інтригу проекту, продюсери й розраховували на певну все ж соціологічну місію цієї запозиченої в BBC ідеї. Тільки ця проектність не вписувалася у політичний концепт як власників каналу, так і того сегменту аудиторії, на котру орієнтується канал «Інтер». Як відомо, основна глядацька аудиторія каналу - Схід і Південь України. І, очевидно, що соціологічний наслідок першого туру проекту дещо спантеличив продюсерів і, що більше, - політичних сателітів каналу. Табачник тут віднайшовся якнайкраще.
Адже за всіма побічними ознаками сумніву не виникало - мали б увійти в суперечність дві моделі української ідентичності: модель ідентифікації душі - Тарас Шевченко, та ідентифікація дії - Степан Бандера. Присутність інших персонажів просто мала підтвердити, що в українському громадянстві все ще залишається немала уересерівська присутність, та навіть і есесесерівська. Тому суть шахрайства була у вирівнянні української і уересерівської ідентичностей. Оскільки цього не вдавалося провернути, тоді «табачники» просто довели ситуацію до абсурду. Адже проста соціологічна вибірка може потвердити припущення про те, що упізнаваність Шевченка і Бандери, м'яко кажучи, дещо вища упізнаваності Амосова і Ярослава Мудрого. Простий підрахунок голосів свідчить про те, що за великого князя проголосувало 2% виборців. А тепер вийдіть на вулицю і запитайте десятьох перехожих - чи готові вони викласти гривню за Ярослава Мудрого? Тільки дослухайте до кінця, куди вас пошлють з вашим Мудрим!
На все про все існують аналогії. І ці аналогії, скільки б не твердили «табачники» про унікальність ситуації з проектом в Україні, підтверджують одну закономірність - ми нічим не відрізняємося від своїх європейських сусідів. І від росіян також. Поясню свою думку з точки зору аналогій із вибором сусідів і не тільки. Черчілль, де Голль, Бандера, Сталін. Перепрошую за дражливу аналогію - адже перших три боролися у Другій світовій за інтереси власної нації. Ви скажете, що Сталін ще не став великим росіянином, і не стане, бо ж Гітлер не став великим німцем. Стане! Тенденція всього російського політичного проекту сьогодення така, що саме Сталін буде великим «російським» - тобто, «русскім». Бо саме Друга світова, а вона у свідомості багатьох українців і не тільки не закінчилася й досі, і роль того чи іншого державника в цих змаганнях стала для голосувальників у багатьох країнах певним психологічним мірилом для визначення національних «Великих».
Тому якими б раціональними мотивами не аргументував власну перемогу Табачник - а справді, Ярослав Мудрий - постать ідеальна з точки зору побудови новітньої української історіософії - все ж правда полягає ще й в тому, що за певним виборчим етикетом (один голосувальник - один голос), без масованого шахрайства переміг Тарас Бандера. Він же - Степан Шевченко.
А щодо перемоги Табачника, то найбільше від подібних наперстків програв саме канал «Інтер», оскільки довіру до його новинного і політичного мовлення відновити буде не легко. Постраждав і Савік Шустер, і його «Свобода» - адже ця шахрайська зарядженість «Великих» тепер безповоротно пристає і до його персони та до будь-чого телевізійного, що буде асоціюватися з ним. Але ще й політична сила, у списках котрої фігурує Дмитро Табачник, завдяки цим його маневрам суттєво втратить на виборах у Києві. Присутність Табачника у списках будь-якої політичної сили навряд чи сприятиме її діалогові з центристськими та правими партіями для побудови нових політичних союзів і конфігурацій.
А щодо перемоги Сталіна в російському проекті - то якийсь фонд малахольного Едварда Радзинського недавно встановив у Сочі пам'ятник Сталіну. Правда, разом з Черчіллем і Рузвельтом. Але наступні пам'ятники будуть уже без «оних». І це вам у майбутньому місті Олімпійських ігор. Все пройшло без зайвого галасу. Це ж вам не матерчата лялька Гітлера в якомусь київському магазинчику. Й та - завезена з-за кордону.
Все велично і з бронзи. Привіт Олімпіадо імені Сталіна!