Я про виставу Театру для дітей та юнацтва. Оскільки я не театрознавець, то не чіпатиму усього театрального антуражу.Маю кілька слів про текст вистави, а точніше - про смисли, ним продуковані.
Текст вистави не збігається з текстом казки. Тому немає сенсу говорити про точність відтворення оригіналу. Архетипна казка О. Вайльда настільки лаконічна і щільна, що дає широкий діапазон інтерпретацій. Тому відмова від буквалізму дозволяє створити не ілюстрацію до літературного артефакту, чи театральну адаптацію класичного твору, а самодостатній театральний артефакт.
Властивість мистецького артефакту - схоплювати, виявляти і розгортати смисл. То що маємо на рівні смислів? Казка Вайльда - про внутрішнє перетворення людини, про алхімічне переплавлення дитини у дорослого, про шлях від бачення себе очима інших (щасливого тривання в ілюзії про себе) до розуміння себе внутрішнім зором, про силу і мужність у випробуваннях ставання собою, про перевтілення хлопчика-знайди, залежного від долі, у короля-правителя, який очолює долю. Казка Вайльда про те, що, створивши у просторі власного серця мізерний клаптик любові, людина утворює всесвіт любові. Казка Вайльда про сильну, відважну, вільну і сердечну людину, відкриту і відповідальну, сповнену енергії життя. Казка Вайльда про Життя.
Вистава «Зоряний хлопчик» - про страх перед життям, про інфантильного короля, який не грішить через страх перед злим дідусем-Богом, що спопелить тебе блискавкою, якщо ти помилишся-згрішиш. Вистава про безпорадну, приречену, перестрашену людину-слимака, що волоче свою хатку-життя, бо й кинути страшно. Вистава про видимість Життя, про симулювання Життя, про Анти-Життя.
Для чого уся ця доросла балаканина про смисл, якщо мова про виставу для дітей? Що дітям до якогось там дорослого псевдоскладного уявлення про смисли? Нічого. У них інші критерії. Але смисл конституює їхнє життя, розуміють вони це чи ні. А смисл, що кристалізується у великому мистецькому творі, -- це камертон, це нульовий меридіан, за якими звіряється власне місцерозташування. Ми обурюємося-кривимося на фальшиву ноту, на бездарну гру, на вульгарність в одязі: неточність і нежиттєвість мислення – це така ж фальш, бездарність і несмак, що звужують і збіднюють життя. А чиста нота і точність мислення розширюють горизонти життя, збільшують життєву енергію, запалюють.
Словом, вистава «Зоряний хлопчик» -- заповіт нігілізму. І що тоді робити з місцями блискучим пластичним його втіленням?