У швейцарському курортному містечку Бюрґенштоці минулими вихідними відбулася подія глобального значення – Саміт миру, на якому широке коло провідних політиків зі всіх куточків світу вирішували питання, як покласти край російсько-українській війні. Наше видання в попередній статті вже детально описало всі досягнення і прорахунки цього заходу, тому немає сенсу повертатися до цього питання. Краще звернімо увагу на реакцію Росії.
Те, що представники російської влади, чільні політики і кремлівські пропагандисти пристрасно лаяли саміт, свідчить, що ефект він все ж мав і немалий. Зрештою, це було зрозуміло з того, як Москва всіма силами й засобами намагалася зірвати швейцарську конференцію, а коли зрозуміла, що це не вдається, спробувала її максимально дискредитувати.
Свій головний постріл Путін здійснив за день до саміту, сподіваючись, що це остаточно знецінить захід. На зустрічі з керівництвом МЗС РФ у п’ятницю, 14 червня, російський диктатор грізно заявив:
«Сьогодні ми робимо ще одну конкретну, реальну мирну пропозицію. Якщо в Києві та в західних столицях від неї, як і раніше, так само відмовляться, то, зрештою, це їхня справа, їхня політична та моральна відповідальність за продовження кровопролиття. Очевидно, реалії на землі, на лінії бойового дотику й надалі змінюватимуться не на користь київського режиму і умови для початку переговорів будуть іншими.
Підкреслю головне: суть нашої пропозиції – не в якомусь тимчасовому перемир'ї чи припиненні вогню, як цього хоче Захід, щоб відновити втрати, переозброїти київський режим та підготувати його до нового наступу. Повторю: мова не про заморожування конфлікту, а про його остаточне завершення. І ще раз вам скажу: як тільки в Києві погодяться на такий перебіг подій, який пропонується сьогодні, погодяться на повне виведення військ з “ДНР” і “ЛНР”, Запорізької та Херсонської областей, і реально розпочнуть цей процес, ми готові розпочати переговори, не відкладаючи їх. Наша принципова позиція така: нейтральний, позаблоковий, без'ядерний статус України, її демілітаризація та денацифікація. Тим більше, що з цими параметрами всі загалом погодилися ще під час Стамбульських переговорів у 2022 році. Там і щодо демілітаризації все було зрозуміло, все було прописано, кількість танків, про все домовилися.
Безумовно, мають бути повною мірою забезпечені права, свободи та інтереси російськомовних громадян України. Визнано нові територіальні реалії, статус Криму, Севастополя, “Донецької, Луганської народних республік”, Херсонської та Запорізької областей як суб'єктів Російської Федерації».
Путін зазначив, що українські війська мають бути виведені «з усієї території цих регіонів, у межах їхніх адміністративних кордонів, які існували на момент їхнього входження в Україну». «Щойно в Києві заявлять про те, що готові до такого рішення, і почнуть реальне виведення військ із цих регіонів, а також офіційно повідомлять про відмову від планів вступу до НАТО, з нашого боку негайно, буквально в ту ж хвилину піде наказ припинити вогонь і розпочати переговори», – запевнив російський диктатор.
Навіщо ми наводимо таку розлогу цитату цього персонажа? Адже, скоріш за все, він і сам не вірить у реалізабельність такого «мирного плану». Звісно, ніхто в Україні чи на Заході не сприйняв путінських пропозицій серйозно.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц так і сказав: «Це несерйозна пропозиція». Водночас він закинув Путіну, що той показав, у чому він насправді зацікавлений, а саме — «у класичному імперіалістичному захопленні територій». Прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні назвала путінські пропозиції «пропагандою». «Це агресія проти держави, і мир в Україні не означає, що Україна повинна здатися, як вважає Путін. Ставити такі умови – це дуже неправильно», – зазначила пані Мелоні. Вона пригрозила Росії, що, навпаки, цілий цивілізований світ змусить її здатися. Голова британського уряду Ріші Сунак звинуватив Путіна в «поширенні неправдивих наративів про його готовність до перемовин». Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ зазначив, що пропозиції Кремля «не мають нічого спільного з мирними намірами, це лише шлях для продовження російської загарбницької війни». «Це не Україна має виводити свої сили з української території. Це справа Росії – вивести свої війська з окупованих українських земель», – наголосив очільник НАТО. «Путін незаконно окупував, суверенну українську територію. Він не має права диктувати Україні, що вона має робити для досягнення миру», – заявив міністр оборони США Ллойд Остін.
Отже, Україна і її партнери зразу ж відкинули пропозиції Путіна як нікчемні. Зрештою,і сам шеф Кремля не надто сподівався на якийсь дієвий ефект від свого ультиматуму. Це чітко видно на відео, де він проголошує свою «миротворчу замануху». Російський лідер виглядає геть невпевненим, постійно заглядає в папірець, затинається, повторюється.
А втім, чи був це дійсно ультиматум? Речник Кремля Дмітрій Пєсков запевняв потім на брифінгу, що це «не ультиматум, а мирна ініціатива». І ми можемо з ним навіть частково погодитися. Звісно, друга частина тези Пєскова – явна брехня, бо висування незаконних територіальних претензій у жодній практиці міжнародних відносин не вважається «мирною ініціативою». А от щодо першої частини, то певна рація тут є. Дійсно, за формою пропозиції Путіна – класичний ультиматум, де описана вимога і погроза щодо її невиконання. Але що це за погроза? Передовсім, що більше таких «гарних» пропозицій не буде. Серйозно? Це гарна пропозиція? Та перехрестися. Друга погроза, що «реалії на землі, на лінії бойового дотику й надалі змінюватимуться не на користь київського режиму». Дійсно? Ну то спробуй зміни. Ми вже за цими спробами спостерігаємо понад два роки.
Так, пропозиції Путіна безглузді, і ні Україна, ні Захід ніколи не них не пристануть. Але варто зауважити, що в них уже немає претензій на цілу так звану «Новоросію», «русскій город Одеса», «русскій город Харьков». Як риторично питають інтернет-тролі у таких випадках, «Ой, а що ж сталося?». А сталося те, що до російського керівництва на чолі з Путіним почало поступово доходити, наскільки провальним і безглуздим був план повномасштабного вторгнення в Україну і якими наслідками це врешті-решт обернеться для Росії.
Тож Кремль укотре вирішив блефувати. Для цього він навіть закинув в американську пресу проєкт мирного договору, який напрацьовувався у Стамбулі ще в березні 2022 року. Мовляв, дивіться, погодилися б ще українці тоді, то умови були б значно для них кращими, ніж зараз. А згодом і того не буде. Хоча навіть людина не з найкращим аналітичним мисленням чітко зможе побачити, що стамбульський документ був ще далеким до узгодження. А пропозиції російської сторони, якби Україна тоді їх прийняла, фактично ставили б хрест на суверенітеті. А ще нагадаємо, що стамбульські перемовини проводилися в умовах, коли окупаційні війська стояли під Києвом, під Харковом, Сумами й Черніговом, коли росіяни володіли Херсоном, контролювали велику частину Харківщини й загрожували котлом для оборонців Донбасу. Але до кінця року Армія оборони зуміла значно покращити свої позиції, а ще отримати західну зброю, бронетехніку й амуніцію.
Тож можемо констатувати, що пропозиції Путіна не мали впливу (а якщо й мали, то винятково позитивний для України) на західних партнерів України. Очевидно, що при своїх залишилися й ті країни, які й так стоять на російському боці, зокрема КНДР, Іран, Сирія, Китай. У них, як то кажуть, свій інтерес у російсько-українській війні.
Можемо припустити, що путінські балачки розраховані на його «корисних ідіотів». Причому йдеться як про цілі країни, так і про політичні сили. Але й тут Путін радше прорахувався. Бо ця його заява значно покращує міжнародні позиції України (яка поважає статут ООН і діє винятково в його рамках) і, відповідно, погіршує позиції Росії (яка цим статутом підтерлася). Тепер усім миротворцям – від південноафриканців до бразильців – ми можемо тикати під ніс абсолютно необґрунтованими ні de facto, ні de jure територіальними вимогами Кремля. Африканським країнам демонструвати путінський неоколоніалізм із прагненням експансії нових територій. На якій основі тепер Пекін намагатиметься побудувати свій анонсований «альтернативний мирний план» – навіть складно уявити.