Коли розмовляють гармати музи мовчать далеко не завжди. Між боями та навіть і під час них мистецтво завжди знаходить як, навіщо і проти чого протестувати.
Особливо активним у цій справі було і залишається актуальне мистецтво, де в самому визначенні жанрової приналежності здавалося б вже закладений заклик бути актуальним, тобто органічно включати в себе і політичний протест.
Не мало шуму не так давно наробила акція російського художника Петра Павленського, який прибив власні генеталії до бруківки на Червоній площі. Художник назвав свою акцію «метафорою апатії, політичної індиферентності і фаталізму сучасного російського суспільства». Чи треба говорити, що між самою акцією та концептуальними деклараціями Павленський побував в автозаку?
Саме ця, «поліцейська», складова поряд із художніми елементами важлива для протестних акцій актуального мистецтва. Принаймні так вважає один з найяскравіших українських перформансистів і акціоністів Влодко Кауфман: «обов'язковою частиною таких акцій повинен бути адреналін, тобто художник має бути готовим до арештів тощо». Саме тому, вважає художник, повноцінного акционізма в Україні, на відміну від, наприклад, сусідньої Росії, до недавнього часу не існувало.
Проте тепер художники, яких інтернет-спільнота знає під ніком Myrzilka Myrzilka розгорнули активну підпільну діяльність в окупованому Донецьку. І їм, на жаль, загрожують речі, набагато страшніші за автозак.
Художники у майстерні роблять та розфарбовують фігури терористів і розставляють їх на вулицях Донецька.
Їх і художня, і людська відчайдушність захоплює. І з цієї нагоди ми вирішили створити умовний топ-5 найбільш відомих політичних акцій contemporary art.
Віденський акционізм. «Мистецтво і революція»
Саме цей рух contemporary art найбільш повно, мабуть, відображає долю протестного акционізму в сучасній культурі і в сучасному суспільстві. Почати хоча б з того, що як мінімум третина віденських акціоністів свого часу відсиділа за порушення громадського порядку (як правило), а тепер вони завідують, зокрема, кафедрами в престижних вишах. Радикальні і провокаційні акції 60-х, втім, були не стільки політичними, скільки спрямованими на ліквідацію табу: художники калічили себе та інших, а також шокували тоді ще досить незаймане в плані спокійного споглядання закривавлених тіл суспільство.
Найбільш, мабуть, відомою акцією стала «Мистецтво і революція» у Віденському університеті. Лекція про сенси та форми нового мистецтва супроводжувалася мастурбацією і іншими фізіологічними діями безпосередньо на австрійський прапор. Результатом став вирок для одного з ідеологів Гюнтера Бруса (втім, йому вдалося втекти до Берліна).
Як би то не було, Гюнтер Брус, Отто Мюль, Рудольф Шварцкоглер, Петер Вайбель в 1960-1971 роках по суті здійснили черговий переворот у мистецтві, зробивши тіло не тільки об'єктом, але і суб'єктом зображення, знявши багато табу і трансформувавши саму суть тілесного в мистецтві: тепер біль, кров, секс стали свого роду фарбами. Вперше, мабуть, так складно було провести межу між мистецтвом і реальністю, як тоді, коли віденські акціоністи оголосили бій консерватизму і, задекларувавши палке бажання вилікувати світ від старахів та насильства, повернули його обличчям до найпотаємніших фобій.
Жан-Жак Лебель. «Вигнати дух катастрофи»
У тих же 60-х француз Жан-Жак Лебель створив декілька геппенінгів, де шокуючі деталі в дусі віденських акціоністів були щедро приправлені ще й політичним підтекстом. Театралізовані імпровізації в супроводі джазу об'єднали оголену натуру і кров, секс і політичні символи. Так, в акції «Вигнати дух катастрофи» (1962) оголені дівчата сиділи у ванні, наповненій кров'ю, в масках Микити Хрущова і Джона Кеннеді.
Словом, Лебель досить успішно спробував зробити оголене тіло фактором пробудження політичної свідомості. І, звичайно, Лебель від усієї душі привітав події 1968-го року, вважаючи їх втіленням мистецтва в реальному житті, підвівши таким чином риску власної художньої практики.
Марина Абрамович. «Балканське бароко»
Марина Абрамович, культовий художник-перформансист, трансформувала саме своє життя в мистецькі акції, в яких біль і кров були «усього лише способами художнього вираження». Так, у «Балканському бароко» (1997, премія «Золотий лев» Венеційської бієнале) художниця перемивала гору закривавлених кісток в пам'ять про жертв війни в Югославії.
Ай Вейвей. Fuck Off
Китайський художник і дисидент Ай Вейвей пережив успіх, роботу над Олімпіадою-2008, арешт, масові протести по всьому світу на свою підтримку. Його найбільш відомою протестною акцією стала фотосесія Fuck Off (2000), суть якої полягає в тому, що художник показує середній палець символам державної влади, в тому числі імператорському палацу в Пекіні, Білому дому тощо.
Бенксі. Guantanamo bay comes to Disneyland
Знаменитий художник Бенксі, відомий насамперед своїми графіті, серед білого дня поставив посеред каліфорнійського Діснейленду фігуру в’язня Гуантанамо в натуральну величину. Акція називалася Guantanamo bay comes to Disneyland («Гуантанамо приходить у Діснейленд», 2006). Фігура, одягнена в помаранчеву робу, півтори години простояла поруч з атракціоном «Залізниця в Скелястих горах» перш ніж атракціон був закритий, а манекен прибраний.
Представник Бенксі заявив, що ця акція мала на меті привернути увагу до становища ув'язнених у таборі на американській базі Гуантанамо.