Центр міської історії Центрально-Східної Європи, що в останні кілька років відчутно динамізує культурне життя Львова, розпочав новий проект. Спільними зусиллями митців, науковців, соціально активних, небайдужих людей пропонується здійснити переосмислення Самотності.
Щонайменше замислитися запрошує тематична виставка «Самотність-Присутність», що охоплює живопис, скульптуру, відео, анімацію та соціальну фотографію зі Львова, Берліна та Нью-Йорка.
В межах програми запланована чимало заходів, зокрема цикл лекцій про самотність. Першу таку лекцію прочитав отець Т’єрі де Русі – засновник міжнародної католицької місіонерської організації «Дім серця», радник ООН з локальних питань та Лицар Почесного Легіону уряду Франції.
Як зазначив на початку лектор, його слова – це не слова великого знавця естетики, а слова людини, яка уже багато років намагається слухати серця інших людей. І справді, низка висловлювань месьє Т’єрі, певне, розсипалися б під натиском концептуально обґрунтованих аргументів фахового мистецтвознавця, а проте сказане ним дає можливість замінити глухий кут на новий простір тим, хто вагається з формулюванням для себе цінності людського існування.
З лекції отця Т’єрі де Русі «Самотність»
Роками відчуваю, що питанням з питань є «Для чого я існую?». Часто зустрічаю людей: науковців, що винаходять нові ліки, фінансистів, що долають кризу, фахівців з залагодження конфліктів і знешкодження мін, викладачів, матерів, митців, які приступали до своєї роботи з великим ентузіазмом, а через кілька років день у день ставлять собі питання «Для чого я це роблю?».
Спробую дати об’єднавчу відповідь на ці питання. Думаю, ця відповідь: «Все, що ми робимо, робимо для того, щоб людина мала супровід в її найглибшому болі».
Що таке найглибший і найважчий біль? Чи це тоді, коли ми не маємо грошей? Чи тоді, коли не маємо роботи? Чи тоді, коли не маємо мети у своєму існуванні? Думаю, відповіддю є та ситуація, коли ми нікого не маємо поруч. Найважче страждання, коли ми є самотні. Найважче, не мати друзів. І це дуже поширене страждання у сучасності. Все більше країн вважає себе розвиненими, але все таки у цих країнах дуже багато існує такого страждання.
..Мені видається, що мистецтво має своє місце у цій реальності. Воно може двома способами відповісти на питання самотності… Дає горизонтальну і вертикальну відповіді
Горизонталь
.. Традиційна розмова про мистецтво, це, за великим рахунком, розмова про красу. У багатьох музеях люди можуть бути здивовані з того, що вони побачать. Особливо якщо відвідують музеї сучасного мистецтва, бачать речі, які не перестають дивувати. Думаю в цей момент про особу, яка у публікації про метафізику краси, говорить: «Одного дня я з другом відвідав музей сучасного мистецтва у Мадриді. В одній із залів ми побачили купу шмаття, а в центрі інсталяції був оголений манекен. Це був просто жах».
Мистецтво – це набагато більше, ніж висловлення краси. Це, перш за все, вияв того, ким я є сам. Я можу зрозуміти сьогоднішні реалії, можу зрозуміти, що я є усередині себе. Можу відкрити свою самотність. Можу зрозуміти, наскільки моя особистість надломлена, травмована. Можу зрозуміти, наскільки маю бажання кричати. Наскільки маю бажання бути врятованим...
..Митець є дуже чутливою особистістю. Це хтось, хто озвучує усі хвороби існування. Це хтось такий, хто намагається не зачерствіти. Хтось такий, хто не хоче закривати ні очі, ні вуха, а навпаки намагається їх широко відкрити, щоб добре зрозуміти світ, і відтворити певний досвід, який він переживає.
Ця особа стає фахівцем людського життя. А ми, як свідки цього мистецтва, мусимо прийняти, що ми є частиною цього мистецтва. Погодитися, що дивлячись на скульптуру, яка має дивну форму, одночасно є трохи цією скульптурою. Слухаючи уривок музичного твору, який є не цілком мелодійним, зрозуміти, що, можливо, музика власного серця теж не є цілком гармонійною.
Зранку людина вибухає радістю і каже: «Яке прекрасне життя! Я не хочу помирати принаймні до 300 років». Можливо, у цей же вечір, чи наступного, скаже: «Яке складне життя. Якби я міг покинути його якнайскоріше, мені б пощастило». Одне каже, потім інше.. І в такі моменти, певне, ця поведінка дуже схожа на музику серця, яке не є цілком гармонійною. Намагаюся зробити певні гами, очистити крик серця, але наразі не можу цього досягнути.
Вертикаль
Згадую про ікону Ісуса, що воскресає і бере в обійми усіх, хто ще не побачив світла Воскресіння. Він виходить з темряви із величезною енергією. Вважаю, що мистецтво може не лише допомогти людині зрозуміти, якою вона є у своїй бідності, у своєму нещасті, у своїх обмеженнях, тимчасовості, є й піднесена частина у мистецтві. Це мистецтво, яке хоче знову подарувати людині життя. Воно здатне сказати не лише, що людина є самотньою, але також і те, що вона створена у цьому світі для того, щоб мати друзів. Що є створена, щоб жити у спільноті. Отже, мистецтво сьогодні виступає швидше другом людини.
Нещодавно мене запитали, чому я люблю мистецтво. Спонтанно я відповів, що мабуть, не саме мистецтво я люблю. Я люблю не саме мистецтво, не самі по собі твори, не самих по собі митців, а щось, що є вищим за це все, що робить твори мистецтва безцінними.
Якщо митець вкладає свою душу у твір, вкладає страждання, мрії, дає усе, що може дати, яку ж тоді має мати ціну його твір? Мабуть, це має коштувати стільки, скільки і його особистість. Ми не можемо і не маємо права дати ту ціну.
Можемо вважати, що мистецтво для нас як друг. І твори мистецтва нам даруються.
Вважаю, що у сьогоднішньому суспільстві, де головним є ефективність і продуктивність, де ми хочемо щось творити, ті, в кому ми маємо найбільшу потребу окрім вчителів духовних, це є митці. Вони нам нагадують, для чого створена людина. Людина, перш за все, створена для безкорисливості. Це те, про що безперестанку нам говорить дружба. Дружба без безкорисливих дій, безкоштовних, без добродійності, не є справжньою дружбою...
..Я намагаюся працювати у такому напрямку, щоб визначити безкоштовні права людини. Людина має право їсти, має право отримати освіту, має право мати дах. На мою думку, мати лише дах і лише харчування не достатньо. Вважаю, що людина має право мати гарне житло, щонайменше гідні умови для життя. Звичайно, людина має право харчуватися. Вона має право їсти добре приготовлені, і гарно оформлені страви. Також вважаю, що міста, в яких живуть люди, мають бути гарними. Ця краса міст створює мир у серцях і душах людей. На противагу цьому, огидні міста витворюють жорстокість в людях. Отже, є безкоштовність, яка створює красу в серцях людей.
Прояви дружби
Митець - це людина, яка може стати беззахисною перед реальністю. Дуже часто супроводжував митців у прекрасні місця, і часто вони широко відкривали очі, вражені красою реальності. Як ми можемо, відтворити цей пейзаж, це мінливе небо у мистецтві?
Був відомий японський кінематографіст Озу. Він мав звичку ставити камеру на підлогу. Це було дуже важко для операторів, бо щоб знімати їм доводилося лягати на підлогу. Мені імпонує позиція Озу, бо митець не той, хто над усім, а той, хто стає у позицію обмивача ніг реальності. Властивість мистецтва бути беззахисним перед реальністю. Запрошую усіх тих, хто творить мистецтво, бути беззахисними.
Інша якість – необхідність дати себе. Оскільки немає дружби без певної самопожертви. Немає мистецтва без пожертви. Митці - це часто особи, які багато страждають. Мене це змушує подумати про монахів. Думаю про монахів, бо їх дружба є універсальною. Кожного разу розуміють, що те, що роблять, мають робити усе більше і більше. Кожен раз мають відірвати щось від себе, щоб дати більше і більше. Як і монахи, митці більшу частину свого часу живуть дуже бідно. Вони часом продають картини дешевше, ніж коштувало полотно.
Це є постійний біль, який привів багатьох до самогубства. Вони у той момент думають, що не можуть більше жити і бачити ту красу, яку не можуть передати. Митець є тією особистістю, яка розривається між красою, величчю і могутністю тієї реальності, яку бачить і приниженням свого творіння.
Твори мистецтва – більше, ніж просто твори. Вони наші друзі. Мав нагоду відвідати Львівську академію мистецтв. Бачив студента, який працюючи, слухав Сильвестрова. Я зрозумів, що для нього це не просто кілька музичних творів. Сильвестров – його друг. Можемо вважати, що твори мистецтва поміж нас, не просто твори мистецтва, це певні наші супутники, друзі. Вони дають супровід того, хто створив ці твори, супровід того, хто їх вам надав, супровід того, що представляють ці твори. Це щось таке, що важко описати.
.. Самотність митців дозволяє їм дати велику частину себе як вияв в дружби іншим людям. Вони самотні для того, щоб інші були менш самотні. Вони є бідні, щоб інші були менш бідними. Мабуть, живуть у бідності своїх майстерень, щоб інші жили в красі і величі творів мистецтва.