Коли тлом служить вечірнє небо, а моделями виступають львівські вулиці, бруківка, шпилі костелів, бані церков та середміські кам’яниці, тоді у смерково-нічній світлотіні твориться диво. Світ, знаний нам за дня...
...немовби губить свої чіткі обриси, відмовляється від просторово-архітектурної окресленості, аби розчинитися у спогадах-передчуттях того, що було чи буде.
Тому що на світлинах Кирила Горішного панує право ночі - усе перемінювати і перетворювати за своєю подобою.
Тільки ніч у Кирила зовсім не лячна, а навпаки, м'яка і тепла. Вона запрошує нас у свої володіння, дає змогу розчинитися у ній бодай на хвильку, аби віднайти тишу.
У «Хроніках Нарнії» Люїса є сюжет про ліхтар, який виріс посеред чарівного лісу з ліхтарного уламка. Та виявляється, що й у місті ліхтарі стають дивом, якщо потрапляють у Кирилів фотооб'єктив.
На світлинах майже немає людей. Простір наче відпочиває від них, залишаючись сам-на-сам зі собою і з ніччю. Мабуть, наше місто також потребує послухати себе та зібратися зі силами на наступний день, коли ми знову запрудимо його своїми сумнівами, страхами, надіями, поспіхом, пожаданням.
Чарівність смеркання і нереальність ночі на Кирилових світлинах немовби дають нам змогу зустрітися з нашими неясними уявленнями й відчуттями - коли слів ще немає і їх уже не треба, бо занадто очевидним є той внутрішній образ, який намагаємося «піймати» у слово.
Місто, яке дарують нам ці світлини, - таке несподіване і рідне водночас, - певно, сниться перед пробудженням.
Бо саме у таке місто приходить Святий Миколай...
Довідка ZAXID.NET
Кирило Горішний - фотожурналіст. Співпрацює з Le Monde, The Financial Times, Elle та ін.
Народився 1977 року в Парижі, від 2002 року живе у Львові.