Місцеві вибори розчарували українців ще до того, як почалися. Більшість учасників вийшли на старт з порожніми гаслами, висуваючи невиразних кандидатів. Складалося враження, що все це – якийсь глобальний «договірняк». Щойно ЗМІ оприлюднили попередні результати, суспільство накрила хвиля песимізму. Однак вибори – відображення реального стану країни. А він, попри всі негативи, не безнадійний.
Фарбовані лиси
Чи не найбільше обурення викликала кількість екс-регіоналів, які посунули на вибори у складі «патріотичних» партій. За підрахунками громадських активістів, найбільше фарбованих лисів виявилося в президентській «Солідарності» – аж 120 осіб. Це дало привід звинуватити керівництво країни у безпринципності і навіть колабораціонізмі. Тим більше, що поряд з одіозними регіоналами від БПП висувалися на вибори герої АТО.
Приємного справді мало, проте через рік після парламентських виборів не мало бути жодних ілюзій. «Солідарність» є партією влади, якою за Януковича була Партія регіонів, а за Кучми – СДПУ(о). Єдине призначення такої партії – розбудова і цементування вертикалі влади. Ситуація, коли після зміни режиму чиновники просто змінюють партквитки, не є унікальною. Варто лише згадати, скільки нинішніх патріотів-державників колись були членами КПРС.
З точки зору моралі і принциповості, пишатися тут нічим. Та й сама по собі партія влади – явище зовсім не демократичної природи. І? судячи з реакції, українці це чудово розуміють. Але сьогодні Україна мусить не лише наближатися до еталонів демократії, але і просто не розвалитися на шматки. Масове перефарбовування місцевих еліт свідчить про те, що вони готові пристосовуватись до нової політичної реальності, а не займатись сепаратистським шантажем.
Що ж до неприпустимості колабораціонізму, непослідовністю грішать абсолютно всі режими, не зважаючи на декларації. Приміром, у повоєнній Франції було покарано лише невелику частину функціонерів режиму Віши, а для решти оголосили амністію. Незважаючи всесвітнє засудження нацизму, чимало нерядових нацистів продовжили кар’єру у ФРН та НДР. Просто тому, що доведення денацифікації до кінця означало б кадрове знекровлення держапарату.
Те саме стосується регіоналів у південно-східних регіонах. Впродовж останніх 10 років Партія регіонів була там чимось на зразок КПРС, тому незаплямованих посадовців там дуже мало. Тому відновлювати розхитану вертикаль влади довелося з наявного матеріалу. В країні, яка ще півтора року тому розвалювалася на очах, перебирати кадрами немає змоги, хоча з деким доводиться працювати, затиснувши носа.
Реванш чи фіаско регіоналів?
Не менш скандальною темою став реванш колишніх регіоналів, уособленням якого є Кернес, переобраний на посаду міського голови Харкова. Реальні шанси стати мером Дніпетровська є у Вілкула, та й загалом на південному сході у владу потрапило чимало кадрів старого режиму. І не лише на сході – приміром, у м. Славутич на Київщині найбільше місць у міськраді отримають висуванці «Опозиційного блоку» і «Нашого краю».
Утім на ситуацію можна подивитись з іншого боку. Зрозуміло, що результати виборів не відповідають очікуванням тих, хто сподівався на чудесне оновлення країни після Революції Гідності. Чимало українців досі готові голосувати за тих, хто поставив країну на межу катастрофи, і результати голосування все ще нагадують про старий розкол між сходом і заходом. Проте зміни все ж таки відбулися – їх засвідчили й місцеві вибори.
Наприклад, більшість у Сєвєродонецькій міськраді будуть формувати екс-регіонали з «Опозиційного блоку» і «Нашого краю» (25 місць). Проте 11 місць отримали висуванці БПП, «Самопомочі», «Батьківщини» і навіть «Радикальної партії». Такого політичного різноманіття Донбас не знав навіть в часи Помаранчевої революції. І це – після того, як мешканців Донбасу залякували бандерівцями, а потім – карателями-укропами!
Розглядаючи результати виборів на місцях, очевидно, що «реванш регіоналів» – це ілюзія. Насправді ж і на сході, і на півдні «патріотичні» партії здобули небачений результат. Що ж стосується самих регіоналів, попри успіх на виборах, їхні політичні перспективи видаються дедалі більш примарними. По-перше, вони більше не мають політичної цілості: «Опозиційний блок», «Відродження» і «Наш край» змагаються за електоральну спадщину Партії регіонів, ослаблюючи одне одного.
По-друге, якщо Партія регіонів була сильним і незалежним гравцем на політичній арені, то щодо її спадкоємців точаться дискусії. Так, «Наш край» пов’язують з Адміністрацією президента, а «Відродження» – з групою Ігоря Коломойського. Так чи інакше, політична вага уламків Партії регіонів є досить незначною. В тому ж таки Харкові «Відродження» виконало суто технічну функцію з обслуговування інтересів Кернеса.
Звичайно, місцеві вибори минули далеко не бездоганно, а місцями – відверто брудно і скандально. Проте позитивні тенденції беззаперечні: вплив екс-регіоналів тане навіть у базових регіонах – при тому, що нові партії почали працювати там відносно недавно. Що ж до перефарбовування старої еліти, то цей процес цілком закономірний і до певної міри необхідний. Принаймні це дозволяє припинити розповзання сепаратизму і проросійських настроїв.
Утім, суспільство вже явно «переросло» такі методи управління країною, а значить, скоро владі доведеться відмовитися і від цього. А з часом у небуття підуть і політичні сили, які грають за старими правилами. Як свідчать результати і парламентських, і місцевих виборів, запит на політиків нової генерації зростає. Тож підстав для тотального песимізму нема.