Хоча термін встановлення остаточних результатів місцевих виборів минув ще шостого листопада, вони досі не опубліковані. Підрахунок голосів виявився набагато складнішим, ніж на парламентських та президентських виборах. Тому важко зробити загальний підсумок.
Приблизно 28 млн виборців мали право голосу. Однак явка виявилася рекордно низькою і становила 36,88%, що на 10% нижче, ніж під час місцевих виборів 2015 року.
До виборчого законодавства було внесено низку змін. На виборах міського голови другий тур проводиться в містах, де мешкає понад 75 тис. осіб. У містах, де понад 10 тис. мешканців, вибори депутатів проводяться за пропорційною системою з відкритими партійними списками.
Було запроваджено гендерний паритет – у партійних списках щонайменше 40% місць мали бути зарезервовані для жінок (хоча деякі партії намагались уникати цієї вимоги завдяки юридичним хитрощам). Важливо те, що право голосу здобули й так звані внутрішньо переміщені особи, тобто люди, котрим довелося залишити Крим і Донбас.
Непереможні мери
У деяких великих містах мерів обрали в першому ж турі (коли вони набрали понад 50% голосів). Восьмеро з них залишились на посаді ще на один термін. Чинні мери також перемогли в деяких містах, де відбувся другий тур (наприклад, у Дніпрі, Львові та Одесі).
Феноменом серед «старих мерів» є Геннадій Кернес із Харкова. Харків’яни обрали його на посаду, незважаючи на те, що він півтора місяця не брав безпосередньої участі у виборчій кампанії. 15 вересня він заразився коронавірусом. Через два дні його доставили спеціальним літаком до приватної клініки Charite в Берліні (тим самим літаком і до тієї самої клініки, де лікувався Олексій Навальний). Відтоді Кернес не робив публічних виступів, і невідомо, в якому він зараз стані. Коментатори розмірковують, чи зможе він взагалі скласти присягу, а користувачі соціальних мереж – чи живий він досі.
Щобільше, COVID-19 також вплинув на інших кандидатів. Чинний мер Києва Віталій Кличко захворів, але 4 листопада повернувся до виконання своїх обов’язків. Двоє переможців виборів мера в містах Бориспіль у Київській області та Новгород-Сіверський у Чернігівській області померли від коронавірусу уже після виборів.
У Києві екзитпол показував, що Кличко виграє з результатом 47,8%. Однак 6 листопада виявилося, що другого туру виборів мера в столиці не буде. Колишній боксер у важкій вазі врешті-решт виграв вибори з 50,52%.
На Донбасі змін немає
Фатальний стан доріг на Донбасі, особливо в Луганській області, був вітриною цього регіону протягом багатьох років. Зараз це змінюється стрімкими темпами, оскільки в рамках президентської програми «Великого будівництва» триває реконструкція автошляхів. Однак зміни в інфраструктурі не йдуть паралельно зі швидкими змінами у свідомості місцевих мешканців.
«Єдиний кандидат, Володимир Струк», стверджує напис українською мовою на величезному білборді, розміщеному на території місцевої компанії. Ще одна величезна передвиборча реклама цього кандидата висить з іншого боку будівлі. Однак цього разу поруч з його зображенням є російське гасло: «Не словами, а делами». Реклама на виборах російською мовою заборонена, але це положення можна обійти. У рекламному щиті сказано, що він надрукований в одному примірнику і перебуває у приватній власності.
Володимир Струк, який походить з Луганська, балотувався від імені проросійської «Опозиційної платформи – За життя» в мери містечка Кремінна на Луганщині. Йому тут належить пивоварня.
Білборд російською мовою – це ключ до його біографії. Струк був пов'язаний з Партією регіонів. Журналісти та активісти з Луганської області згадують його зв'язки з організованою злочинністю в 1990-х роках. За словами Костянтина Рєуцького з організації «Восток SOS», Струк організовував та фінансував «тітушок», котрі нападали на демонстрантів на Євромайдані в Луганську і Києві. Його також звинувачують у підтримці бойовиків на Донбасі у 2014-му. Більше того, сам Струк тоді зник і повернувся до Луганщини лише 2016 року. Торік він безуспішно балотувався до Верховної Ради. Цьогоріч йому вдалося перемогти: він стане мером міста Кремінна.
За шістдесят кілометрів на захід розташований Слов'янськ. Саме тут розпочалася війна на сході України. Коли у квітні 2014 року бойовики, які прибули з Росії, захопили місто, Неля Штепа обіймала посаду мера. Після звільнення міста українською армією прокуратура подбала про неї і звинуватила у співпраці з бойовиками. Штепа провела під вартою кілька років. Незважаючи на те, що її звільнили, судова справа все ще перебуває на розгляді.
Цього року Штепа вирішила знову стати мером Слов'янська. І вона мала непогані шанси, але врешті-решт не потрапила до другого туру. А втім, вибори мера в цьому місті чітко відображають ситуацію загалом у регіоні. До другого туру потрапили: Павло Придворов з «Опозиційної платформи» та чинний мер Вадим Лях, котрий представляє «Опозиційний блок», пов'язаний з олігархом Рінатом Ахметовим. Однак і Штепа потрапила до влади Слов’янська – вона стала депутаткою в міській раді від Партії миру та розвитку. Це ще одна політична сила, яка постала з попелу Партії регіонів.
Маріуполь, важливий промисловий та портовий центр, розташований на Азовському морі на півдні Донецької області. Це найбільше місто в підконтрольній Україні частині Донеччини. Після втрати Україною Донецька Маріуполь став столицею інтересів Ахметова. А найзаможніший українець, котрий багато років фінансував Партію регіонів, любить, коли його бізнес має відповідне політичне запліччя.
У 2015 році Вадим Бойченко став міським головою Маріуполя. Раніше він не займався політикою, а був менеджером холдингу «Метінвест». Цього року він знову переміг на виборах, у першому турі. У його випадку не було зроблено жодних зусиль для ускладнення ситуації, а створену під нього електоральну групу просто називали Блоком Вадима Бойченка.
Вибори на Донбасі показали, що «Опозиційна платформа – За життя» зберігає сильні позиції. Минулого року здавалося, що нова пропрезидентська група «Слуга народу» зможе послабити проросійські сили в регіоні. Однак місцеві вибори показали, що вона практично повністю втратила підтримку на Донбасі. Однак ОПЗЖ не здобула монополії на владу в регіоні. Вона мусить ділитися з представниками Ахметова та регіональних груп (які часто діють в межах одного міста), що походять від Партії регіонів. Партія «Наш край», створена 2015 року за допомогою людей тодішнього президента Петра Порошенка, займає в цьому сенсі особливу позицію. Метою було використовувати голоси колишньої Партії регіонів на півдні та сході країни. Проблема в тому, що в лавах «Нашого краю» опинилося занадто багато представників Партії регіонів.
Без голосу
Перемога проросійських сил, партій та кандидатів від Партії регіонів на Донбасі засвідчує, що, незважаючи на війну, змінити свідомість місцевих мешканців не вдалося. Результати виборів могли б бути ще кращими для згаданих сил, якби не той факт, що деякі жителі Донбасу були позбавлені виборчого права. І справа не в районах, контрольованих проросійськими бойовиками. Незважаючи на постійні спекуляції про те, що там відбудуться вибори, було зрозумілим, що це неможливо. Як виявилося, не тільки там.
У серпні Центральна виборча комісія скасувала вибори в низці населених пунктів у десяти об'єднаних громадах (еквівалент польських ґмін) у Донецькій області та восьми в Луганській області. Офіційною причиною стали проблеми безпеки (це прифронтові території), але не тільки. Не голосували також мешканці двох найбільших міст у підконтрольній Україні частині Луганської області: Лисичанську та Сєвєродонецьку. Однак у сусідньому Рубіжному виборці змогли обрати своїх представників. Складається враження, що влада вирішила вжити спеціальних заходів у Луганській області, щоб зберегти свої позиції.
Для порівняння, Маріуполь розташований дуже близько до лінії фронту, на відстані приблизно 10 км – ближче, ніж згадані Лисичанськ та Сєвєродонецьк. Але вибори в Маріуполі відбулись. Напевно, вирішальним було те, що місто зараз є головною бізнес-базою Ріната Ахметова на Донбасі.
«Ситуація з безпекою в Сєвєродонецьку суттєво не погіршилася порівняно з 2014 роком. Тоді парламентські вибори відбулись через три місяці після звільнення міста. Місцеву владу ми обрали у 2015 році, коли ситуація була значно складнішою. Ми також обирали президента та парламент у 2019 році», – розповідала Олена Ніжельська, активістка та керівник осередку партії «Самопоміч» у Сєвєродонецьку, за кілька днів до виборів.
«У Службі безпеки кажуть інакше, – стверджує Сергій Гайдай, керівник військово-цивільної адміністрації Луганської області. – Я не можу розкрити всю інформацію, але кількість диверсійних груп, які знешкодила СБУ разом із військовиками, останнім часом зросла в рази. Про масштаби проблеми свідчить той факт, що була, наприклад, спроба підірвати військовий шпиталь та хімічні цистерни на заводі «Азот». Зловмисників з гранатометами та вибухівкою затримали.
За словами Гайдая, тема скасування виборів використовувалася для політичних спекуляцій. За кілька днів до виборів лідери ОПЗЖ приїхали до Сєвєродонецька, хоча виборів у місті не проводилось. За словами Гайдая, вони роблять все можливе, щоб дестабілізувати ситуацію в регіоні.
Ніжельська також вважає, що скасування виборів у її місті пов'язане з політикою. Але вона бачить це по-іншому.
«Голова обласної адміністрації призначається президентом і, як результат, він реалізує свою політику. Рейтинг пропрезидентської партії "Слуга народу" тут низький. Розбудова її обласного осередку закінчилась повним провалом; тож дієвим способом збереження повноважень та впливів було скасування тут виборів», – вказує активістка.
Вона також звертає увагу на відсутність прозорих процедур скасування виборів. Рішення ухвалене на підставі заяви голови адміністрації до Центральної виборчої комісії через вищезазначені питання безпеки.
Андрій Грудкін з коаліції прифронтових громад «На лінії зіткнення» бачить це дещо по-іншому. На його думку, проблема полягає у відсутності інтересу до теми виборів у багатьох людей. У регіоні популярний вислів «сильний господар». Мешканці бачать у Гайдаї саме таку людину – господаря, котрий турбується про поліпшення їхнього життя, наприклад, будуючи дороги. Сам Гайдай заспокоює: «Якщо припинення вогню триватиме, то навесні на цих територіях можна буде проводити вибори».
Зеленський у халепі
Вибори обернулися поразкою для Зеленського. Пропрезидентська партія «Слуга народу» в основному залишилася віртуальним проєктом. Через рік після отримання більшості в парламенті в регіонах немає сильних структур, які могли б боротися за кращий результат. Окрім того, Зеленському стає чимраз складніше контролювати власну фракцію в парламенті. Вона поділена на групи, на які впливають різні гравці, наприклад, олігарх Ігор Коломойський.
Не допоміг досягти ліпшого результату виїзд на фронт 120 депутатів безпосередньо перед виборами. Це викликало радше досить критичні реакції та запитання: чому вони не зустрічаються з людьми, котрі живуть на передовій і не можуть проголосувати.
Не допомогло й всеукраїнське опитування, організоване Зеленським у день виборів на дільницях, під час якого було поставлено п’ять запитань: про довічне ув’язнення за масштабну корупцію, про створення вільної економічної зони на Донбасі, про зменшення кількості депутатів до 300, про легалізацію марихуани в медичних цілях та про право України використовувати гарантії безпеки, викладені в Будапештському меморандумі.
Опитування викликало критичні реакції та запитання щодо того, чи не є воно втручанням у виборчий процес. Більшість експертів, опитаних Фондом «Демократичні ініціативи», вважають, що ідея президента була спрямована на мобілізацію виборців «Слуги народу».
Поганий результат пропрезидентської партії на місцевих виборах може прискорити процес її корозії, а відтак призвести до втрати Зеленським парламентської більшості. Проте на цьому його проблеми не закінчуються. Одразу після виборів вибухнула криза, пов’язана з Конституційним Судом України, який визнав частину антикорупційного законодавства неконституційною. Президент намагався вирішити справу в спосіб, який несумісний з Конституцією: він подав до парламенту законопроєкт про звільнення суддів КСУ. Ця ініціатива наразилася не тільки на критику опозиції, але й на відсутність підтримки законопроєкту з боку депутатів від «Слуги народу». Українську політику очікують серйозні потрясіння.
Переклад з польської
Текст опубліковано у межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.
Оригінальна назва статті: Wybory lokalne osłabiły prezydenta Ukrainy