Головним героєм будь-яких виборів є народ. Після оголошення результатів про це часто схильні забувати, і світло медіа-юпітерів зосереджується на переможцях виборчих перегонів, залишаючи самого виборця в тіні.
А поміж тим обличчя виборця нерідко є значно цікавішим, аніж обличчя новообраної влади – хоча б тому, що в українських умовах воно змінюється набагато частіше.
Є, щоправда, одна складність – це обличчя ще потрібно зуміти розгледіти, адже безпосередні результати виборів часто відіграють роль певної маски. Не меншою, а радше більшою мірою це стосується і виборів 31 жовтня на Львівщині. Спокуса зациклитись на вражаючих результатах ВО «Свобода» і виснувати, що львівський виборець вкрай радикалізувався і пройнявся націоналістичною ідеологією більше, ніж будь-коли раніше, є справді великою.
Поставити під сумнів такий висновок дозволяють аналізи експертів, які мало не одноголосно вказують на те, що 31 жовтня політична сила Олега Тягнибока отримала голоси не тільки і не стільки від свого «класичного», ідеологічно переконаного виборця, скільки від виборця ситуативного. На це, до прикладу, іще 4 листопада, «за гарячими слідами» виборів, вказав керівник соціологічного центру «Рейтинг» Олексій Антипович, наголошуючи, що чимало із тих, хто обирав «Свободу», жодним чином не є націоналістами.
З цим твердженням, за бажання, можна не погоджуватись, але саме його існування вказує, що, відкриваючи обличчя виборця зразка останнього дня жовтня 2010 року, надто захоплюватися аналізом увічнених у протоколах виборчих комісій результатів як мінімум недоречно. Тим більше, що далі за ними ховається дещо значно цікавіше і важливіше – суто людські риси того, перед ким постало завдання прийти на виборчі дільниці і віддати свої голоси за когось із величезної кількості кандидатів на представницькі посади.
Втрачений орієнтир
На те, що виборець 31 жовтня був насамперед дуже розгубленим, не вказував хіба що той львівський експерт, соціолог чи політолог, який коментуванням місцевих виборів взагалі не займався. Причому причин для тієї розгубленості фахівці побачили цілу низку.
Роль наріжного каменя серед них відіграє помітна неготовність виборця до запровадження змішаної системи виборів, через яку той отримував на руки як мінімум п’ять виборчих бюлетенів – і подекуди просто не знав, що з ними робити. Виконавчий директор ЛОГО Комітету виборців України Оксана Дащаківська ще безпосередньо в день виборів розповідала, що нерідко фрустрований виборець бюлетені рвав, псував, залишав у кабінках для голосування або ж просто викидав. Зрозуміло, що найчастіше такі випадки траплялися у сільській місцевості.
Короткий термін для передвиборчої кампанії, передбачений законодавством, цю неготовність лише вкотре підкреслив. Партії не мали достатньо часу, аби провести з виборцем принаймні інформаційну роботу – не кажучи вже про агітаційну. В результаті, на виборах мажоритарників виборець поставав перед бюлетенями, наповненими абсолютно незнайомими йому прізвищами, і єдиною можливою підказкою, за кого ж голосувати, для нього ставали партійні бренди того чи того кандидата.
Іншою причиною розгубленості виборця, на яку вказує, зокрема, політолог Любомир Скочиляс, стало порушення природного ходу виборчого процесу. «Розгубленість була зумовлена тими колізіями, які мали місце під час самої передвиборчої кампанії, зокрема недопуском до виборів «Батьківщини» і наступної ситуації з включенням, а потім виключенням з виборчих списків клона цієї політичної сили. У Львові була значна кількість прихильників «Батьківщини», і це призвело до втрати ними орієнтиру щодо голосування», - зазначив Скочиляс у коментарі для ZAXID.NET.
На проблеми, з якими виборець зіткнувся при визначенні своєї електоральної орієнтації, звертає увагу й політолог Анатолій Романюк. Він вказує на те, що протягом останніх років виборець Львівщини змушений цю орієнтацію постійно змінювати, стикаючись із каскадом криз своїх політичних улюбленців: спершу – національно-демократичних сил на кшталт Народного Руху України, потім – партії «Наша Україна», а останнім часом – і БЮТ-«Батьківщини». Наразі «святе місце» нового фаворита зайняла ВО «Свобода», але Романюк наголошує: «Постійна зміна орієнтації створює дискомфорт для виборця, адже він намагається мати традиційну визначеність».
Результати виборів до Львівської облради на багатомандатному округу
Короста індиферентності
Іншою важливою рисою виборця, що був покликаний до виборчих скриньок 31 жовтня, була апатичність, що іноді межувала навіть із байдужістю. На цьому також сходиться більшість експертів, хоча кожен із них і пропонує трохи відмінний погляд на цю проблему.
Скажімо, соціолог Ігор Марков у коментарі для ZAXID.NET вказує на незацікавленість виборця політичними подіями, вважаючи це показником і наслідком загального падіння політичної культури українців. Натомість політолог Юрій Шведа, виокремлюючи такі характеристики виборця, як апатичність і роздратованість, головним критерієм втрати виборцями інтересу вважає те, що велика їх частина взагалі не з’явилася на вибори. «Така низька явка (31 жовтня – ред.) показує, що людям вже і політична боротьба, і самі вибори набридли», - висновує Шведа.
Індиферентність, своєю чергою, призвела до вже доволі звичного явища купівлі-продажу голосів. Іще в ніч виборів Оксана Дащаківська розповідала про поширену практику купування голосів у Львові за суму, що варіювала від 45 до 90 грн. Водночас, у Трускавці КВУ зафіксував низку одіозних випадків, коли за голос на користь однієї з партій пропонували 200 грн, не вимагаючи при цьому жодних підтверджень про виконання оплаченого «замовлення» - і люди таки голосували за ту партію, за яку їм заплатили.
У додатковому коментарі для ZAXID.NET Дащаківська пояснила, що у цьому разі можна говорити про цілком системне явище – особливо у тому, що стосувалося виборів мажоритарників. «Протягом усього виборчого процесу політики нав’язували виборцям думку, що вони повинні свій голос «конвертувати» - або в товари, або в якісь послуги, або в гроші. Тому виборець і намагався «конвертувати» свій голос якомога вигідніше – найбільше це стосувалося не міста, а районів, містечок і сіл області. Дивіденди насправді були незначними, але майже всі виборці намагалися їх отримати – чи йшлося про продуктові пакети, чи про юридичну допомогу, чи про гроші безпосередньо у день голосування. Це навіть не меркантильність, це просто купівля-продаж», - зазначила вона.
Поширеність такого «бізнесового» підходу при голосуванні, звісна річ, також свідчить про те, що дуже часто виборець не надто переймався тим, за кого проголосувати. За словами Оксани Дащаківської, це також є промовистим індикатором відсутності у виборця серйозних протестних настроїв, на яких під час передвиборчої кампанії намагалася зіграти не одна політична сила.
Замінник протесту
Що ж тоді привело на виборчі дільниці ураженого байдужістю і втратою орієнтирів виборця, якщо не протест проти ситуації в державі? Відповідь проста – відчуття, що над вкрай важливими для більшості галичан цінностями нависла серйозна загроза.
Безсумнівно, останнє голосування на Львівщині мало всі ознаки реакції на політику, що її нині провадить чинна влада щодо української мови, української історії та української освіти. Однак, наголошує Анатолій Романюк, йдеться таки не про протестне щодо цієї влади голосування, а про голосування під впливом згаданого вище відчуття загрози.
«Це відчуття загрози, яке має об’єктивну та суб’єктивну складову, стосується і української мови, зміни оцінок щодо історії та історичних подій, і соціально-економічних зв’язків та зміни податкового законодавства. Все це створює серйозний дискомфорт для виборця, і він шукає якогось захисту, стабілізації», - пояснив політолог у коментарі для ZAXID.NET.
До речі, саме цим пошуком захисту під впливом відчуття загрози Романюк схильний пояснювати успіх на місцевих виборах не лише ВО «Свобода», а й партії УДАР. Мовляв, і перша, і друга асоціювалися у виборця із силою, причому УДАР здобув такий імідж суто завдяки персоні свого лідера – боксера Віталія Кличка.
У полоні емоцій
Що ж можна сказати про виборця Львівщини зразка осені 2010 року? Експерти сходяться на висновку, що внаслідок поєднання вказаних вище особливостей виборець при голосуванні за ту чи ту кандидатуру або партію керувався зовсім не раціональними міркуваннями, а голосував ірраціонально, керуючись насамперед емоціями.
Вага цього спостереження лише зростає, якщо взяти до уваги аналіз Юрія Шведи, згідно з яким, найбільш раціонально і розважливо налаштовані виборці 31 листопада на дільниці просто не з’явились. Вони, за словами політолога, просто не мали бажання брати участь в черговому приниженні. «Зважаючи на те, якою була організація виборів, людина, яка себе поважає, не хотіла в тому брати участі», - резюмував він для ZAXID.NET.
Відтак, на місцевих виборах на Львівщині проголосували ті виборці, в яких емоційна складова превалювала над раціональною. Тому, наголошує Любомир Скочиляс, не можна говорити про те, що цього разу місцевий виборець зробив свій свідомий вибір. І політичні сили, які прийшли до влади внаслідок такого несвідомого вибору, додає Анатолій Романюк, повинні на цю особливість серйозно зважати. «Коли виборець голосує підсвідомо під впливом якихось маркерів, то виникає специфічна ситуація. Коли виборець знову розчарується, він шукатиме винних у тому, що вкотре зробив помилку і обрані ним кандидати не виправдали його сподівання», - зазначив він у коментарі для ZAXID.NET.
Отже, вибір на тлі розгубленості, апатії, пошуку захисту і домінування емоцій цілком може вже вкотре призвести до того, що виборець Львівщини у разі чого намагатиметься перекласти відповідальність за власне помилку на чужі плечі. Якщо так справді станеться, то до переліку його характерних рис доведеться додати ще одну, найменш привабливу з усіх – безвідповідальність.