Те, що місцеві вибори в Чернівецькій області проходять без гострих політичних заяв, яскравих шоу і напружених диспутів, насамперед є показником того, що особливого ідеологічного протистояння еліт на місцях нема.
Головним же товаром, який пропонує нині на продаж провінційний істеблішмент, є не пасіонарність, не боротьба за демократичні цінності чи державницькі ідеали. Пропонують лояльність. І очевидно, що останні кілька місяців на неї активний попит. Отже, до аргументів.
Теперішній склад Чернівецької обласної ради чітко визначає політичні смаки буковинських виборців. Із 104 народних обранців 37 є депутатами від БЮТ, 30 – від “Нашої України”, що вже становить близько 64% обласного представницького органу, крім того, ще 5 позафракційних депутатів усіляко декларували свою прихильність до помаранчевого табору, 11 депутатів належать до дивацького місцевого симбіозу, який має назву фракції “Народної партії” і “Пори”, 7 депутатів лівого табору (Соціалістична партія) і 14 представляють Партію регіонів. Приблизно така ж розстановка сил у Чернівецькій міській раді. З 60 депутатів: БЮТ – 24, “Наша Україна” – 14, Партія регіонів – 11, Соціалістична партія – 3, “Віче” – 3, фракція “Свобода. Справедливість. Солідарність” – 5. Тим не менш, таку суттєву перевагу над “біло-голубими” в період після президентських виборів жодного разу не реалізовано бодай якимсь політичним рішенням. Зокрема, показово, що звернення обласних депутатів у травні з протестом проти Харківських угод підтримали лише 42 депутати.
Розподіл політичних сил в Чернівецькій обласній раді
Розподіл політичних сил в Чернівецькій міській раді
Запас лояльності стосовно нового політичного курсу вже тоді становив 11 голосів (стільки не вистачило до більшості). Хоча зрозуміло, що і це не межа. Подібні ж результати були і в інших голосуваннях з питань, які можна назвати ідеологічними (підвищення тарифів на газ, різноманітні перейменування). Причин політичного спокою там, де мала б бути політична буря, чимало. Можна розпочати з тривіальної. Адже в такому невеликому регіоні (населення області менше, ніж мільйон) політики пов’язані між собою якщо не родинними та кумівськими зв’язками, то просто є близькими знайомими. Але можна говорити і про вади політичної системи, яка мало стимулює конкуренцію. Очевидно, що важелі та можливості адміністрації не порівняти з важелями обласної ради. Така несиметричність сприяє депутатській лояльності. Тим більше, коли термін депутатських повноважень незабаром закінчується. Підкреслимо, що новий губернатор Чернівецької області Михайло Папієв (двічі міністр праці та соціальної політики в урядах Януковича) всупереч сподіванням місцевих регіоналів новими призначеннями не тільки не обділив можливих союзників-опонентів, а приділив їм неабияку увагу. Обурення ж із приводу зміщень з посад членів того ж БЮТ чи “Нашої України” швидше нагадувало брижі, аніж хвилі. Легке піар-скиглення затихало протягом навіть не днів, а годин.
Ведення теперішньої політичної кампанії в неяскравому, негострому стилі ще раз підтверджує, що політичні технології, орієнтовані безпосередньо на виборця, на електорат, відходять зараз на другий план – як трудомісткі й непередбачувані за результатами. Водночас політична робота безпосередньо з “елітами”, майбутнім депутатським корпусом, є більш вдячною. Її результат більш прогнозований. До речі, тому, хто вловлює в цих тезах іронію, варто б обміркувати, а чи могло бути інакше? Що, власне, може розділяти депутатський корпус? І що поганого, якщо бодай новонароджений клас експлуататорів і нуворишів тяжіє до стабільності? Велика біда лише в тому, що електорат в цих політичних іграх залишається на узбіччі. Справи його кепські. Усі спроби реформ, тягар наповнення бюджету та вишукування додаткових коштів – знову на його дужих плечах. І, як не парадоксально, у представницькій владі не представлені якраз інтереси того самого електорату. Ось як оцінює у своєму коментарі для ZAXID.NET ситуацію місцевих виборів професор Чернівецького національного університету, завідуючий кафедрою політології, політолог Анатолій Круглашов: “Я вже не раз казав публічно, що ми сьогодні, на жаль, маємо змагання політичних сил загальноукраїнського масштабу. А не змагання за представлення інтересів територіальних громад, як це мало б бути. Це зовсім різний порядок денний для виборів. Вважаю, така підміна – глибинний і принциповий дефект цієї виборчої кампанії, сучасного виборчого законодавства, які нівелюють значення і підсумковий результат цих виборів. Найгірше, що відбувається: сама система організації влади на місцях, зокрема система діяльності місцевого самоврядування не відповідає потребам української держави, суспільства і виборця. Місцеві ради і надалі залишаються другорядними інституціями в управлінні територіями. І це проблема, яку, на превеликий жаль, ані виборці, ані місцеві депутати вирішити не можуть. Чіткої ж волі на реалізацію гасла про децентралізацію управління в Україні поки що нова команда не підтверджує справами. Можливо, все ще попереду, але поки що таких кроків не зроблено”.
Щодо прогнозів. Місцеві осередки партій неохоче озвучують завдання, які поставив перед ними центр і, власне, вони самі. У своїх передвиборчих очікуваннях вони, як правило, спираються на результати першого туру президентського голосування, які можна сприймати як останнє незаангажоване соціологічне дослідження. Результати ж його, до прикладу, в Чернівцях, були такі: Ю.Тимошенко – 28%, А.Яценюк – 21,7%, В.Янукович – 17,4%, С.Тігіпко – 14,7%, В.Ющенко – 5,2%. Схожа картина в інших округах Чернівецької області, окрім хіба що округу №206, де велика часика румунськомовного населення. Їхній результат нетиповий: В.Янукович – 30,2%, Ю.Тимошенко – 27%, А.Яценюк – 15,8%, С.Тігіпко – 7,6%, В.Ющенко – 6,9%.
Однак політолог Анатолій Круглашов вважає:
“Вибори навряд чи стануть таким вже тріумфом опозиції. Однак тенденція складається на користь опозиційних сил. Насамперед йдеться про вплив соціально-економічних змін останнього часу. Але не думаю, що відбудуться радикальні зміни в розстановці сил”.
Телеопитування, які проводили місцеві телеканали (ступінь їхньої заангажованості визначити непросто), свідчать про те, що більше половини виборців бажали би бачити в радах нові обличчя і нові політичні сили. За очікуваннями політологів, склад опозиції змінюватиметься, електорат спробує делегувати свої протестні настрої новим політичним гравцям: “Фронту змін”, можливо ВО “Свобода”, лівим партіям. Шанси на успіх має і “Сильна Україна”. Однак відсутність чіткого позиціонування навряд чи зробить успіх нових сил переконливим. Відомо також, що поки місцеві осередки не проводили серйозних соціологічних досліджень. Знову звернімося до коментаря Анатолія Круглашова:
“Місцеві партійні осередки інколи навіть фінансово неспроможні виступати замовником якісного наукового дослідження. Тому вони намагаються використати вторинні результати інших замовників та інтерпретувати їх залежно від своїх потреб”.
Одним із не багатьох, хто заявив про те, що розраховує на 50 відсотків плюс один голос, як не дивно, виявився обласний осередок Партії регіонів. Матвій Куцак, голова обласного виборчого штабу регіоналів (він же радник голови ОДА), впевнений: “Ми розраховуємо на більшість і отримаємо її”. Зважаючи на те, що в другому турі по області Віктор Янукович отримав близько 28 відсотків, очікуване блискавичне зростання популярності мало б чимось підкріплюватися. Якщо припустити, що підвищення цін на основні продукти харчування та комунальні тарифи підсилює любов та прихильність електорату, то, безумовно, план регіоналів спрацює. В активі у губернатора-регіонала поки що кілька завершених будівництв, зокрема об’їзна дорога, кілька об’єктів освіти та інфраструктури в області. Однак наявність інфраструктури зігріває виборця куди менше, аніж зігрівав би дешевий газ. Можливо, цифра в 50 відсотків електоральної любові виникла в надрах київських кабінетів, де відданість і ентузіазм цінують більше, аніж адекватність. Однак, знов-таки, подібні плани мають сенс, якщо вони всерйоз підкріплюються жорстким і агресивним стилем проведення кампанії. Насправді ж можна говорити про те, що стиль її проведення такий же млявий, як у опонентів. Очевидно, насправді мета скромніша: мати лояльний до регіоналів обласний представницький орган. І вона цілком реальна. За таким завданням не варто критикувати можливих союзників, втім, і суперників. Та й взагалі відкрита дискусія тактично не вигідна будь-якій партії влади, тим більше в теперішніх соціальних умовах.
“Короткий термін цієї кампанії задуманий свідомо. Для того, щоб не дати політичним силам організувати широку публічну дискусію, використовуючи можливості, які надає передвиборча кампанія. Це свідомий засіб зменшення можливостей політичної мобільності і мобілізації в Україні. Тому що, власне кажучи, процеси ідуть в Україні неоднозначно, суперечливо. По ряду питань вони суттєво зачіпають інтереси виборців. Таким чином, під час виборчої кампанії вони могли б набути широкого розголосу, артикуляції. Чинна влада могла потрапити і, безумовно, потрапить під достатньо жорстку критику у частині виконання своїх соціально-економічних зобов’язань. Коротка компанія не дозволить тривати цій бійці надто довго, щоб не внести певну дестабілізацію у діяльність чинної влади і запобігти подальшому скороченню її рейтингів. А на це звертають увагу низка різних соціологічних служб у країні і за кордоном”, - зазначив Анатолій Круглашов.
Головний же конфлікт цих місцевих виборів, майже позбавлений уваги медіа, має кулуарний характер. Конфлікт цей між міською та обласною владою. Навряд чи його варто розцінювати як конфлікт між особистостями. Швидше, його можна оцінити як конфлікт між політиками різних “залежностей”, політиків призначених і політиків, які обрані прямим демократичним шляхом. Відповідно, стиль їхньої політичної поведінки кардинально різниться. Перші відповідають безпосередньо перед Києвом, а другі – переважно перед місцевою громадою та місцевим же істеблішментом, перед тими, від кого залежать. Така відмінність призводить до конфліктів майже закономірно. Показово, що війну комунальних служб, внаслідок якої чернівчани залишилися без води майже на два тижні, багато хто пояснює саме цими непростими стосунками. Тим не менш, конфлікт між містом і областю, який виник кулуарно, так само кулуарно, з великою імовірністю, буде залагоджено. Адже кілька днів тому, на свій ювілей, губернатор отримав від мерії медаль “На славу Чернівців”. Що є кроком, який має нагадати просту істину - поганий мир кращий за добру війну.
Можна говорити про те, що взагалі стиль політичної боротьби політиків-“призначенців”, а саме так спрощено можна визначити представників президентської гілки влади, тяжіє до закритого і кулуарного. У своїй крайній формі він відомий як “радянський політичний стиль”. Той, який влучно охарактеризував Вінстон Черчілль: “Політична боротьба в СРСР нагадує сутичку бульдогів під килимом, якась незрозуміла метушня і труп на поверхні”. Тож острівці прямого самоврядування – мерії та міські ради, очевидно, виглядають чужорідними для системи адміністрацій. Між ними стилістична несумісність. А як відомо, якраз стилістичні розбіжності є базовими, і подолати їх найважче.
Що ж до міських виборчих перегонів, показово, що жодна з провідних політичних партій не висунула свого кандидата на посаду мера. Беззаперечним фаворитом рейтингів є нині чинний мер Микола Федорук, який, до речі, обіймає цю посаду з 1994 року. Небажання партій позмагатися за ласе місце можна пояснити кількома причинами. Одна з них -відсутність реально популярних кандидатур в лавах партій, адже більшість їхніх кандидатів це - люди «списку», які не є популярними публічними людьми. Інша – тактична, розпорошення голосів вигідне насамперед чинному керівнику міської влади. Сам мер балотується від мало кому відомої партії «Єдність». Причина вибору цієї політичної сили, зрозуміло, лежить в області філологічній, а не політичній. Просто у партії вдала назва для міста, де усіляко наголошується старовинне міське гасло: «Viribus unitis» ( «Спільними зусиллями»). Решта висуванців також від невпливових політичних сил: депутат облради Михайло Сеничак («Єдиний центр»), підприємець Михайло Крайс («Третя сила»), відомий журналіст Василь Забродський (Українська республіканська партія), Михайло Гаргаун від партії «Трудова Україна» (працює заступником директора ринку). Особиста відомість деяких з цих кандидатів переважає відомість їхньої політичної сили. Тут, звісно, не йдеться про боротьбу політичних сил, а швидше про особисті амбіції та амбіції певних бізнес-кланів. Однак на цих виборах, судячи з загальних настроїв, ці кандидати виступають у ролі політичних спортсменів, які втішаються олімпійським гаслом «Головне не перемога, а участь».
Цією статтею ми продовжуємо тему місцевих виборів в різних регіонах Західної України. Нагадаємо, що попередня стаття стосувалася передвиборчої кампанії у Прикарпатті.