У Відні легко жити. Відень викликає бажання залишитися тут назавжди. Йому важко опертися. Відень має щось більше, ніж місто над морем. Він має той привілей, яким зазвичай користуються лише острови. Бо й сам Відень острів.
Острівне серце Відня
Вільям Шекспір помістив Чехію, у ті часи Богемію, над морем. Поетам пробачають фактичну неточність. Можна було б сказати: тим більше, що припустився її Шекспір, і на цьому поставити крапку. Справедливіше, однак, продовжити: тим більше, що припустився її Шекспір у художньому творі, жанр якого комедія. Нам, що ми закінчували середню школу і з заплющеними очима можемо показати, де знаходяться острови Зеленого Мису і Туамоту, важко віриться, що Богемія колись лежала над морем - за Карла IV на її піщано-бурштинові береги накочувалися хвилі Балтики, за Оттокара II вона виходила до трієстинсько-словенського кам'янистого узбережжя.
Шекспір мав добрі підстави знати про це, адже діялося воно до Єлизаветинської доби. Крім того, природно, що людині, яка народилася на острові, нехай такому великому, нелегко прийняти ландшафти, інакші від тих, що мають вихід до моря. Вони - майже непристойна вигадка. Край, який не лежить над морем, погано надається для художнього опрацювання.
Міста над морем мають атмосферу, яка відрізняє їх від усіх інших міст, що ніколи не лежали над солоними водами. Нехай над різними й, відтак, самі різні: Дублін, Марсель, Одеса... Годинники портових міст шляхетніше відлічують час. Саме життя структурується по-іншому. Любовні історії в містах, що над морем, мають інакший сюжет і розв'язку. Вони не такі вимушені й фаталістичні, як ті, що зазвичай розігруються в містах, затиснених між скелястими раменами гір.
Між містами над морем і полісами в безводних глибинах суходолів розташовуються міста, що лежать на річках. В їхньому повітрі присутня ремінісценція моря. Чути шелест хвилі й квилять річкові чайки. Ввечері на набережних спалахують ліхтарі і пропливає пароплав з освітленими каютами.
Вдень кораблі пришвартовуються до пристані. Засмаглі моряки зіскакують на берег і накидають канати. Потім спускають трап. Біля виходу юрмляться пасажири. Моряки сходять першими, випробовуючи міцність з'єднань. Щойно після цього забирають стрічку, яка закриває прохід. Капітан особисто проводжає пасажирів, однак сам залишається на борту.
Моряки розмовляють різними мовами - угорською, румунською, польською, зрідка хорватською і болгарською. Коли їм треба порозумітися з пасажирами чи з береговою обслугою, вдаються до ламаної німецької і французької, рідше англійської. Моряки ніколи не нітяться. Слова і фрази карбують з суверенністю, до якої їх загартувала водна стихія. Лайнер прямує з Чорного моря, минаючи краї, їхні мови й говірки, триб життя і хатини за луками, пагорби, заплави і дітлахів, що стоять і махають руками; пароплав просувається усе далі і далі вглиб континенту з рослинністю, що змінюється повільніше, ніж пливе він, швидкість якого вимірюється вузлами.
У Відні пароплав зупиняється на кілька днів. Люди, яких він везе, туристи. Вони вирушили в середземноморсько-дунайський круїз. Кілька днів - це те найменше, що необхідне, аби побачити місто. Посидіти в кав'ярні. Обійти Ринґ. Прошпацерувати Каринтійською. Мужньо вистоявши чергу, потрапити до відреставрованої «Альбертини» з крилом металевого птаха над входом на виставку Ван Ґоґа. Побувати у Гробівці Капуцинів. Завітати на Missa Solemnis у соборі святого Стефана. З'їсти морозиво на розі Ротентурмштрасе і набережної Франца-Йосифа.
Відень належить до цих других міст, розташованих не над морем, але й не в безводних глибинах. Відень лежить майже над морем. Щодня пароплави привозять з Півдня частку солоного бризу. У Відні легко жити. Відень викликає бажання залишитися тут назавжди. Йому важко опертися. Відень має щось більше, ніж місто над морем. Більше міста над морем. Він має той привілей, яким зазвичай користуються лише острови. Бо й сам Відень острів. Його острівне серце - між центральною частиною і задунайськими луками, на яких виросли густонаселені міські райони. Їм присвячені телесеріали, що їх бачив кожний мешканець міста, наприклад Kaisermühlen Blues. Одна камера віденського острівного серця більша, інша менша. Більша розташована ближче до путівникової історичної забудови, на меншій у сімдесяті роки виросло місто в місті з першими хмарочосами, європейський осідок Організації Об'єднаний Націй, відомий ще як Vienna International Centre. Меншу камеру утворює головне русло Дунаю і Старий Дунай, більшу - Дунай і його колишній рукав.
Пароплав, який ніколи не відшвартовується
Відень мав свою морську історію на Адріатичному узбережжі і свого українського адмірала. Трієст, місто-міф, допомогло монархії здійснити мореплавську мрію. Бути в одному клубі з Лондоном, Мадридом і Санкт-Петербурґом і не мати власного флоту? З Трієсту, де жив з братом, Джойс привіз проект «Улісса». Австрійські власті підозрювали дублінця у шпигунстві, і подорож з Трієсту додому була сповненою пригод. Шарм міста, яке зберегло цісарсько-королівську минулину, Трієст помножив на атмосферу міста над морем.
Віденська морська історія зосереджується переважно в музеях, кав'ярнях і рестораціях з репродукціями мариністичних акварелей, макетами кораблів у вітринах, а також у символах, що поступово відходять в минуле, як погруддя хлопчика-мавра з колоніальних часів на мережі крамниць Юліуса Майнля, які існували у дев'ятдесятих роках і зникли зовсім недавно. Їх ще можна побачити на пакунках духмяної кави. Хай там як, історія центральноєвропейського кавування започаткована у Відні «кавовим Гомером» Юрієм Кульчицьким, відомим тут радше як Колшіцкі, за якого сперечаються принаймні три нації - вірмени, поляки, українці, хоча нічого дивного, коли врешті виявиться, що він турок. Хіба не Стамбул - брама, через яку в центр Європи потрапила перша торбинка з обсмаженими кавовими зернами?
Віденська морська сучасність зосереджується довкола Дунаю і його відгалужень. Теперішній Donaukanal, канал Дунаю, до кінця шістнадцятого сторіччя, коли австрійський барон з іберійським прізвищем фон Ойос замислив перші реґуляторні системи, був південним рукавом річки, який відгалужується від русла біля Нусдорфа - ареалу традиційних віденських корчм Heuriger, адреси №2 в кулінарних проходах столицею. Вулички ведуть від річки вгору, будинки нижчають, перетворюючись на давні обійстя, мовби в намаганні відкориґувати нерівності природного краєвиду. Над брамами висять вінки і горять ліхтарі - це означає: на вас чекають славетні віденські кухарі, в кулінарних сертифікатах яких окремою графою виписано, що їхня прабабця з Богемії. Гойріґери впізнаються через домінування зелені - зелені подвір'я, зелені фартухи офіціантів, зелені вінки над входами, зелені літери назв.
Канал надає Відневі додаткової «водної леґітимації», адже є його найцентральнішою артерією. Через набережну Франца-Йосифа і вулиці, що збігають від площ першого району до набережної, канал доторкається до найстарішої частини міста. Горішньою терасою пульсує автомобільний рух. Долішня пропонує відпочинкові оази з розаріями, майданчиками, лавами і довжелезну доріжку для джоґґінґу, улюбленого спорту сучасних віденців, чий будень минає переважно в офісах і на каві, ввечері - у театрах, винарнях і ресторанчиках.
Мовби місто може розпастися на дві частини і котрась із них подрейфує в інший бік, шов, яким є канал Дунаю, тримають численні клямри-мости: Нусдорфський, Гайліґенштадський, Деблінзький, Росауерський, названі так за міськими районами і ландшафтами; Кільцевий, Миру, Ауґартенський, Зальцторбрюке, Марійський, Шведський, Аспернбрюке, Францензбрюке.
Каналом курсують катамарани між Віднем і Братиславою, наче не досить залізничного, автомобільного й автобусного сполучення. Воно таке саме природне і зрозуміле, як і ці інші види транспорту. Кілька разів на день пропливе міський туристичний лайнер. Зрідка невеличкі кораблі і човни.
На пристані, яку оминають всі інші судна, пришвартований пароплав. Він найбільший з тих, що рухаються каналом. Не інакше, як помилився, адже великі кораблі курсують водами головного русла. Його димар стримить високо в небо, і ввечері, коли сядуть сутінки, його, всіяного незліччю дрібних ліхтариків, можна сприйняти за літаючу тарілку, особливо восени, в пору «мосту» і «просту». Він пришвартований день і два. Через місяць, коли ви знову потрапите в Відень, він стоятиме на тому самому місці - так, наче весь цей час нікуди не відчалював.
«Хіба він не вирушає у плавання?» - запитаєте ви у віденця, шукаючи підтвердження, що це всього-на-всього збіг обставин. Віденець зупиниться. Можливо, він уже стояв якийсь час, дискретно чекаючи, щоб до нього звернулися. Він ніколи не порушить вашого спокою, проте завжди зрадіє, коли ви до нього заговорите. «Він не вирушає у плавання від 1971 року», - відповість віденець, чим зайвий раз підтвердить, що віденці знають історію свого міста. «А раніше?» - здивуєтеся ви. «Раніше його не було», - відповість. «Отже, він таки плаває», - зрадієте ви. «Не зовсім, - спокійно відкаже віденець, адже віденська незворушність така сама знаменита, як віденська кава, шніцель і опера. - Раніше його не існувало». «Тобто як?» - спантеличитеся ви. «1971 року його побудували», - продовжуватиме терпляче пояснювати ваш візаві. «І що: відтоді він нікуди не вирушав?» - не повірите ви, адже в таке, аби пароплав побудували для того, щоб він не плавав, віриться не відразу. «Ні», - авторитетно запевнить віденець. «Але ж димар димить, подивіться, який густий дим». «Густий і чистий, майже прозорий», - запишається віденець, понеже віденці - народ, який любить пишатися. Ще б пак - має чим! «Ну і?» - підохотите ви, бо віденець може довго перебувати у своїх сентиментальних настроях. «Це не пароплав», - гадаючи, що розчарує, ще дужче заінтригує вас віденець. «А що?» - роззявите ви рота.
Мене ніхто не переконає, що це не пароплав. Навіть віденці, яких я непомалу шаную. Це, звісно, особливий пароплав. Схожий пароплав можна зустріти ще тільки в японському місті Осака, де його побудували за віденським зразком. Це пароплав, у якому згорає сміття. Його нутро дуже подібне на нутро корабля в кінострічці «Корабель пливе», одному з двох моїх улюблених фільмів Федеріко Фелліні. Ще більше воно нагадує кратер вулкана. В ньому відходи міського життя перетворюються на тепло, що обігріває місто. Воно здійснило мрію середньовічних алхіміків. 1987 р., після спустошливої пожежі, кістяк пароплава обновив, перетворивши на архітектурну пам'ятку, Фриденсрайх Гундертвассер - з тих Стовассерів, коріння яких в Одесі. Може, саме тому у Відні так виразно чується подих моря.
Фото зі сайту www.citi.cv.ua