У житті мені доводилося бачити різні речі. Але такого я ще ніколи не бачив. У десятиградусний мороз під супровід крижаного вітру, просто неба жінки середнього віку штовхали під гірку величезного «Ікаруса». Він застряг у сніговому заметі посеред вулиці Старонаводницької в Києві, акурат на наступний день після першого туру президентських виборів. Єдиним чоловіком у цій історії був водій автобуса, який затято тиснув на газ і буксував передніми колесами.
Ситуація здалася тоді такою безнадійною і безглуздою, що одразу ж з’явилася спокуса узагальнити: цей злиденний «Ікарус» раптово став метафорою нашого українського життя останніх років (а надто – місяців та днів). Апогеєм концентрованого абсурду. Де лише тобі як пасивному спостерігачеві чітко видно – це зовсім нічого не дасть. А з другого боку, страшенно прикрий сам факт, що ти – молодий і здоровий – аніяк не спроможний цим людям допомогти. Або принаймні сказати: «Крім приниження, це нічого не дасть!».
Їх було того дня тисячі в околицях ЦВК, що на бульварі Лесі Українки. Їх звезли з усіх кутків Східної України, аби морально підтримати вибір тамтешньої більшості населення – кандидата Віктора Януковича. Були автобуси з Полтави, Донецька, Харкова та Дніпропетровська. Їх звезли точнісінько так само, як колись, 2004 року, на противагу Помаранчевому майдану. Пообіцяли, мабуть, гроші, сухпайок, горілку. Пенсіонери, студентська молодь, пролетарі, люмпени. Їх привабили грошима, які можна було б заробити звичайною роботою. Але її нема. Тому доводиться дослівно продавати себе, створювати своїми тілами юрбу – імітацію всенародної підтримки.
Того ж вечора, 18 січня, був сюжет у новинах на каналі СТБ. У ньому дебелі молодики з «молоді регіонів» буквально заганяли у стійло людей, яких просили сказати щось на камеру. Ті ж, хто встиг щось сказати, скидалися на голодних тваринок. Вони випили горілки на голодний шлунок, щоб якось зігрітись, і не могли зв’язати двох слів. «Чому ви тут?» «Тому що ми за Януковича». Таких людей у країні багато. Їх можна вважати жертвами обставин або антропологічних експериментів, але вони такі, як є. Загнані люди, які продають людську подобу за безцінь. Замість створити їм умови, в яких вони б забезпечили собі елементарну ситість, обжерті зверхники-хазяї кидають їм кістку. Як і 2004 року, для «демократа» Януковича і компанії вони – підручний матеріал і масовка.
Тут же, буквально за кілька кварталів – виборчі штаби у ніч виборів. У розкішних готелях «Інтерконтиненталь» і «Хаятт» лідери перегонів – БЮТ і Партія регіонів –«окормляють» журналістську паству. Заявами лідерів, результатами дружніх екзит-полів і вишуканим їдлом та питвом. Журналісти, наче вже готові до «нового порядку», де їм забезпечено роль ретрансляторів месиджів «меншого зла», жваво діляться враженнями від того, що їм пощастило цієї ночі з’їсти-випити з панського столу:
«Да, вечір і півночі виборів ми провели у штабі Тимошенко, де народ не те щоб святкував, але бухав жостко. Вино «Інкерман», червоне й біле сухе, лилося рікою. А такої крутої жратви і в таких кількостях давно бачити не доводилося».
«Мда.... не туди я пішов... бо в Янука в Інтерконтиненталі подавали лише сендвічі з копченою рибою, тунцем та шинкою...»
«...то така штука загадочна – лосось із полуницями і якимось сиропом»
«...Інтерконтиненталь міг похвалитися хіба що дуже смачною кавою та можливістю курити в барі»
Судячи з описаного, Україна вибирає між хохлократією та ґламур-фашизмом. Перший вибір – прямолінійний і однозначний. Другий – звивистий і неоднозначний. Перший – гібрид ведмедя із тхором. Другий – суміш мавпи з лисицею. У першому випадку жінки середнього віку штовхають «Ікарус». У другому – народна артистка продається на білборд. У першому – сендвіч. У другому – лосось із полуницями для обраних. У першому – Міхаіл Круґ. У другому – Алла Пуґачова. І вибір у нас насправді невеликий. Його особливість у тому, що робитиметься він не між двома різними світоглядами або політичними переконаннями, а суто в естетичній площині – що кому ближче. Точніше, від чого менше верне. А ще кожен з нас буде зважувати, хто з них, на нашу думку, таки не продасть Україну. І кожен із нас у це вкладатиме щось своє.