20 серпня 2015-го, Санкт-Петербург. В супермаркеті проходить рейд з виявлення підсанкційних продуктів. Перевіряльники уважно проглядають полиці, ретельно вивчають етикетки і вичитують перелякану адміністрацію. «Всё должно быть наше, понимаете?» Але ніхто нічого не розуміє, бо перевіряльники – не поліція, не інспектори Роспортєбнадзора, а голомозий здоровань у малиновому піджаку в компанії ряжених козаків.
Козаки блискають лампасами і заглядають в папери, силкуючись вдавати з себе велике начальство, але виходить непереконливо. Шоумен Стас Барєцкій – як завжди, в образі братка з 90-х – робить шоу. «Почему импортное пиво у вас на самом видном месте стоит?» - питає Барєцкій, розгризаючи зубами банку «Туборгу». А потім ще одну – спеціально для камер. «Алкоголь – это зло! Посмотрите на меня!»
Що це? Стьоб з кремлівської політики чи кремлівська політика, доведена до вульгарної відвертості? Повірити в те, що все це відбувається всерйоз, практично неможливо. Але доведеться. Тому що цей абсурд – елемент садистської гри Кремля з російським суспільством, фарсова прелюдія до трагедії, яка розгортається на наших очах.
Все це вже було у нас, у Донбасі. Проросійські сили активізувалися в Луганську ще за рік до Майдану. Але хто це були? Православні фанатики, які водили свої хресні хороводи проти «євросодому». Монархісти з портретами царя. Козаки в різномастих одностроях, які напару з комуністами не хотіли «годувати Європу». Здавалося, що в Донбасі заблукало химерне мандрівне шапіто.
Навесні 2014-го все також починалося, як фарс – причому настільки жалюгідний, що реальної загрози майже ніхто не відчував. У Луганську «народним губернатором» проголосили вантажника, в Донецьку – «бізнесмена», Діда Мороза за викликом. Луганську ОДА захоплювали декілька разів – босяки з триколорами просто не знали, що робити далі і просто полишали будівлю.
Бомжуватий «прем‘єр-міністр» Пургін, МММ-щик Пушилін, третьорядна регіоналівська дрібнота. Як кажуть у Донбасі, «сбор блатных и шайка нищих». А навколо – кількатисячний натовп пенсіонерів і люмпенів, підсилених ростовськими тітушками. Одного погляду на «пасіонаріїв» ДНР та ЛНР було достатньо, аби впевнитись – це все не надовго. Але дурнувата комедія швидко перетворилася на фільм жахів.
Біблійне пророцтво про те, що останні стануть першими, здійснилося. Проте у диявольському, себто більшовицькому, варіанті: «Кто был никем, тот станет всем». Пройдисвіти і міські навіжені стали державцями, дрібні бюрократи – функціонерами нового режиму, хронічні безробітні – воїнами «ополчєнія». Наприклад, охоронець луганського клубу Сашко Бєднов став польовим командиром «Бетменом» і облаштував собі персональні катівні.
Клоуни стали терористами, а глядачі – заручниками. Звичайно, за цим стояли велемудрі режисери російських спецслужб, які в потрібний момент передушили охорону і роздали клоунам зброю. Схоже, таку ж партію Кремль розігрує тепер в самій Росії. Блазенські рейди по магазинах, до смішного серйозна боротьба з імпортними харчами – все це потрібно для того, аби приспати пильність і так приспаного суспільства.
В ситуації непевності кожен з нас має поріг негативних очікувань. Навесні 2014-го більшість мешканців Донбасу сподівалася, що босота з триколорами ще трохи побіснується і розійдеться. Ніхто не очікував, що вона розв‘яже війну і влаштує своїм землякам 1937-й рік. Так само і більшість росіян і досі не усвідомлює, що за «потєшним» тоталітаризмом може прийти тоталітаризм справжній. Що завтра в проскрипційних списках опиняться не назви імпортних продуктів, а імена їхніх родичів, а під катками – не сир, а тіла дисидентів.
«Среди либералов есть апостолы антихриста, и я знаю их по именам» - каже російський православний активіст Дмитрій Ентео, соратники якого нещодавно вчинили погром на виставці скульптур у Москві. Але росіяни не відчувають загрози – незалежні ЗМІ беруть у Ентео розлогі інтерв‘ю, а інтелектуали ґрунтовно дискутують про феномен «православ‘я» з кулаками. Але завтра може стати не до дискусій, коли православні активісти почнуть трощити не скульптури, а їхні ліберальні голови.
Мешканці шахтарських містечок Донбасу також думали, що козацтво – це щось на зразок етнографічного хору з фізкультурним ухилом. Або просто п‘яниці в папахах і стоптаних китайських кросівках. А потім стався сепаратистський заколот і лампасна братія встановила в їхніх містах свій «православний шаріат». «Патрулю будет дан особый приказ – всех девушек, которые будут находиться в кабаках, арестовывать. Всех, я сказал!» - розпорядився нині вже покійний «комендант» міста Алєксєй Мозговой.
Сьогодні ти смієшся з ряжених блазнів, а завтра вони кажуть тобі, як проводити вільний час, що їсти, до якої церкви ходити. У Донбасі також не сприймали православних активістів всерйоз. Але кремлівський начальнік сказав «фас!» і вони почали знищувати і тероризувати «іновірців» в кращих традиціях ІДІЛ.
Але у Донбасі фарс змінився трагедією занадто швидко. Зате в Росії Кремль має час і реалізує свою стратегію повільно і обережно. Руйнування хоча б поверхової російської законності відбувається потроху, ніби випадково чи жартома. Ось вбили відомого опозиціонера. Ось терорист Гіркін прочитав лекцію в столичному університеті. Ось релігійні фанатики напали на виставку. Ось козаки прийшли боротися з імпортом… Так – цеглинка за цеглинкою – відбувається демонтаж не тільки демократії, але цивілізації взагалі.
І так само, як нещодавно мешканці Донбасу, росіяни не відчувають, що насувається катастрофа. Не економічна криза чи чергове «закручування гайок», а справжній крах, відкат в темні віки. Поінформована меншість емігрує, але статистична більшість вичікує, що воно якось минеться. Це не російський фаталізм, а відсутність громадянського суспільства.
Всупереч стереотипам, якість громадянської свідомості визначається не кількістю неурядових організацій на тисячу живих душ, а здатністю самостійно оцінювати ситуацію і спільно реагувати на виклики, навіть якщо їхнє джерело – власна держава. Але скалічені радянським тоталітаризмом маси визирають у світ крізь шпарину цензурованого телевізора і не здатні до колективних політичних дій.
Тому ніхто не може дати відсіч ані козачкам, ані релігійним фанатикам. Не кажучи про те, щоб чинити спротив самовбивчій політиці Кремля. Клоуни вже дістають ножі і кастети, проте глядачі залишаються на своїх місцях і похмуро спостерігають за приготуваннями. Лише одиниці намагаються кричати про загрозу, але їх не слухають. Тому шапіто скоро перетвориться на бійню.