Балканы – этакий этно-парк, где разгуливают усатые крестьяне в меховых шапках и играют цыгане на скрипочках... Брегович берет мелодии, которые носятся в воздухе по всем Балканам, и впаривает их Европе как славянскую экзотику...
Етно-дискотечна замануха оголошує набір для бажаючих відвідати чарівний Барбіворлд. Екзотична мандрівка привідкриє димову завісу над місцевими аборигенами, познайомить Вас з маленьким Кеном та його братиками, зачарує в атмосферу провінційності і ощасливить модною кон'юнктуркою.
В прожекторі остаточного звільнення чорних від рабства w.a.s.p-ів на глобусі залишилось тільки 2-ві категорії підневільних громадян. Слов'яни, на люциферному прикладі Італії, Португалії, Іспанії, Раші (ітеде), та «жінки» - останні жертви «чоловічої» міфології та їх бездонних нічних кошмарів. Сітілайтовим прикладом останнього може бути Туреччина і не тільки.
Щоб попередні абзаци не здалися представникам творчої інтелігенції і тим, хто у танку, ординарним бакланенням творчих потуг та танцювальних звершень побратимів чоботів з бугая та дечого, ще більш гарячого, слово надається керівнику справді культової словенської групи Laibach Івану Новаку, який на запитання про музичну ситуацію в Словенії відповів так:
«Основная проблема в том, что в Словении очень ограниченный рынок сбыта. Во всей стране живет два с лишним миллиона человек - это меньше, чем в одном районе Москвы, если я правильно понимаю. Все самое интересное в музыкальном плане на территории бывшей Югославии происходило в середине 80-х, а сейчас действительно оригинальной музыки катастрофически мало. Доходит до смешного.
Например, сейчас самая крутая рок-группа в Словении - Siddharta. По ним явно слышно, что они фанатеют от Rammstein, но ирония в том, что Rammstein, в свою очередь, много заимствовали у нас, они сами это признают. Таким образом, круг заимствований замкнулся. Siddharta поют по-словенски и довольно популярны на родине, но этим все и заканчивается. Если они попробуют выпустить альбом на английском, чтобы выйти на европейский уровень, их вторичность сразу станет очевидна. Все очень скучно и предсказуемо.
Некоторый успех в последнее время имеют новые фолк-группы, которые интерпретируют народную музыку на современный лад. У некоторых получается действительно хорошо: например, есть прекрасный электро-фолк-коллектив Katalena.
Но словенские слушатели узнают о таких группах из зарубежных изданий и сайтов - за пределами Словении они почему-то вызывают больше интереса. И этому тоже есть причина: в остальных республиках бывшей Югославии Словения считается самой «европейской», зато для остального мира это «самая западная Восточная Европа».
«Настоящим» европейцам неинтересно слушать, как славяне играют рок или электронику, у них и у самих этого добра полно. Им хочется представлять Балканы как недоразвитых самих себя, этакий этно-парк, где разгуливают усатые крестьяне в меховых шапках и играют цыгане на скрипочках. Поэтому такую бешеную популярность имеет Горан Брегович: он просто берет мелодии, которые носятся в воздухе по всему Балканскому полуострову, и впаривает их Европе как славянскую экзотику.
А ведь когда он играл в рок-группе Bijelo Dugme, они никому вообще не были нужны даже на родине. Только в Советском Союзе, я слышал, их уважали. Вот такая примерно ситуация».
От така фігня малята та шановні співці трави з роси і води. Вторинність так званої етно-музички процвітає стаханівськими темпами (хіба що Даха-Браха є виключенням). Патріотична і народна кон'юнктурка цвіте і пахне. Тим більше, за народом вибраного президента Юща Трипільського.
Це вважається модним, бо така ситуація на гарантному горизонті. Юлька собі косу плете, чуваки гарцюють в похоронних вишиванках, про що вже й писалось у минулих ефірах. Барбігьорли зі своїми Кенами клепають нових людей. Ну а далі, суцільний сплін - барбікени зі своїми вікендними барбекюшками в Шевченківському гаї та безмежна любов до попси Брєговіча і так званої world music-и, яка пробуджує національні самопочуття та самосвідомість.
Замість того, щоб розширювати горизонти свідомості, як це робить Заволока, Котра чи та ж Надто Сонна (яка випускає новий альбом), українці впарюють собі модну сільську культурку і мріють про конструктив під гаслами нью-шароварщини. Цікаво, Брати Гадюкіни - це сільська чи міська культура?
Чому «Jogi» прогриміла на увесь світ, а наші так звані етно-хіти ні? Напевне, якась загадка природи. Дикі танці для степфордських дружин не рахуються. В лінивця звичайного і то більше дикості, ніж в Руслани.
Чому Cornershop Asian Dub Foundation, Tinariwen, M.I.A та нещодавні герої Atongo Zimbaі та Vampire Weekend не є попсою, як Брєговіч.
То якийсь символічний алогізм? Хоча як тут не згадати про ламбаду і макарену. Мейбі, увесь бізнес в таланті, а не в копіюванні чужих ідей, чим так славні українські колективи?
От й доводиться сидіти на березі моря та чекати Годо, щоб потім кожної хвилини згадувати, в яких забугрових банд вони стирили свій саунд. Татарська пустеля, одним словом. Зоряне небі крізь діряву тіккурілу. Навіть соломки немає нормальної, щоб підстелити. Одні модифікати.
Барбіворлд один і його world musica. Чисті фіраночки з голубими метеликами, червоний борщ, зелений салат. За що ж тоді боролись суфражистки?
Чи не за це: Kings of Convenience «I'd Rather Dance With You»?
Про попсу поговоримо наступного разу.
Текст про етно-дискотеку читайте тут.
Фото з сайту zhurnal.lib.ru