Наче попередніх пертурбацій було недостатньо, й без того високу температуру політичної та соціальної реальності Молдови ще більше підвищили майже щоденні повідомлення про те, що чимраз більше іноземців – зокрема сербських футбольних фанатів – не випускають з аеропорту Кишинева з міркувань безпеки, що російські ракети летять через повітряний простір Молдови, а то й падають на її території. Що насправді відбувається в Молдові? Чи пов'язані всі ці події між собою і чи дійсно країна може стати об'єктом російської диверсії в найближчому майбутньому?
Запланована, але несподівана відставка
Почнімо наш аналіз з першої події з хронологічної точки зору, а саме з відставки прем'єр-міністерки Наталії Гаврилиці, що відбулася 10 лютого. Хоча час оголошення цього рішення був досить несподіваним – глава уряду буквально щойно повернулася зі саміту ЄС, де отримала значну підтримку своїх дій, зокрема реформ, – сама відставка не стала особливою несподіванкою для спостерігачів молдовської політичної сцени.
Чутки про заплановані зміни на посаді прем'єр-міністра та керівництва деяких міністерств ширилися в публічному просторі щонайменше з листопада 2022 року. Керівництво PAS на чолі з неформальною лідеркою цієї політичної сили, президенткою Маєю Санду (як глава держави вона не може офіційно належати до жодної політичної партії), хотіло одним махом розв’язати одразу кілька нагальних проблем, призначивши новий уряд.
Першою з них була незадовільна ефективність роботи кабінету Гаврилиці, що проявлялася, серед іншого, у відносно повільних темпах реформ, які PAS обіцяла здійснити ще під час виборчої кампанії 2021 року. Йшлося насамперед про радикальну реформу судової системи. Молдовська судова система та прокуратура вважаються населенням країни надзвичайно корумпованими. Більше того, ці інституції роками були опорою олігархічної системи і використовувалися молдовськими політиками та бізнесменами для захисту своїх фінансових інтересів і боротьби з опонентами. Хоча уряд Гавріліані, зокрема міністр Сергій Литвиненко, відповідальний за реформування судової системи, розпочав масштабні зміни в цьому секторі (зокрема, ініціював програму люстрації суддів), це не вберегло його від помилок. Ба більше, громадяни ще не відчули наслідків дій уряду.
Варто зазначити, що сама Гаврилиця вважала цю критику з боку власної партії необґрунтованою, вказуючи на те, що успішній реалізації програми PAS заважали (на додаток до браку досвіду молодої урядової команди) об'єктивні труднощі, пов'язані з численними кризами, з якими її кабінет зіткнувся практично з моменту свого створення. Це призводило до напруженості й породжувало зрозуміле розчарування у глави уряду. Імовірно, що коли, оголошуючи про свою відставку, Гаврилиця заявила, що її «уряд міг би протриматися довше, якби мав таку ж підтримку всередині країни, як і за кордоном», вона мала на увазі саме танення підтримки з боку партійного керівництва, зокрема президентки Санду.
Інша причина зміни уряду безпосередньо пов'язана з першою. Це неухильне падіння рейтингів PAS упродовж останніх кількох місяців. Згідно з наявними опитуваннями, партія наразі може розраховувати лише на близько 23% голосів виборців. Це дуже мало, якщо врахувати, що лише півтора року тому, на виборах у липні 2021 року, вона отримала понад 50% підтримки. Що ще гірше: проросійські партії – тобто Виборчий блок комуністів і соціалістів та партія «ШОР» – разом мають підтримку до 33% виборців, згідно з тими ж опитуваннями громадської думки. У деяких опитуваннях Санду, яка протягом багатьох місяців очолювала рейтинг довіри населення, поступається цією позицією колишньому соціалісту, а нині номінально проєвропейському меру Кишинева Іону Чебану (Ion Ceban). Зрештою, результати діяльності уряду виборці також не схвалювали. Приблизно 52% молдован оцінили уряд Гаврилиці гірше, ніж попередні кабінети, і тільки 20% заявили, що він був кращим за них.
Відставка попереднього кабінету також мала на меті уможливити вмілу (тобто без перетворення їх на цапів-відбувайлів) заміну деяких міністрів, які в останні місяці ставали дедалі більшим іміджевим тягарем для PAS. Серед них не тільки вищезгаданий міністр юстиції, але й (пов'язаний з дуже високим рівнем інфляції, що перевищує 30% у 2022-му) міністр фінансів і насамперед міністр інфраструктури та регіонального розвитку Андрей Спіну (Andrei Spinu). Саме він, серед іншого, відповідав за контракти на постачання газу й електроенергії, і тому молдовани однозначно вважають його відповідальним за радикальне підвищення цін в енергетичному секторі. Досить сказати, що тарифи на газ зросли більш ніж у шість разів зі жовтня 2021 року по жовтень 2022-го.
До речі, справа не лише в цінах. Деякі молдовани вважають, що він свідомо і заради корупційної вигоди підписував невигідні для громадян контракти (особливо контракт із «Газпромом»). Згідно з опитуванням Watchdog.md, проведеним у лютому 2023 року, 41% населення країни стверджує, що Спіну просто «обкрадав молдован». Ці звинувачення видаються необґрунтованими і пов'язані радше з помилками, яких припустився Спіну в інформуванні молдовської громадськості про свої дії. Відсутність прозорості в такому складному питанні як енергетика призвела до того, що багато виборців вважає, що від них приховують певні факти, а влада збагачується на зростанні цін на сировину й електроенергію. Сам Спіну, як впливова фігура в PAS, уже був призначений генеральним секретарем президентської адміністрації після відставки Гаврилиці, а отже і всього уряду. Цей жест мав на меті, з одного боку, компенсувати йому втрату посади, пояснити, чому він не займе міністерське крісло в наступному уряді, а з іншого – розвіяти будь-які спекуляції щодо того, що партійне керівництво ним незадоволене і що він втратив довіру Санду.
Безпека понад усе
До описаних вище причин зміни уряду варто додати ще одну. Це бажання адаптувати систему державного управління до викликів, які стоять перед Молдовою, особливо до загроз безпеці країни. Останнім часом це питання набуло особливої важливості.
13 лютого президентка Санду виступила з промовою, в якій, спираючись на матеріали, надані Кишиневу кількома днями раніше українською розвідкою, оголосила, що Росія планує здійснити державний переворот у Молдові. Москва має намір використати людей з військовим досвідом, які в цивільному одязі захоплюватимуть деякі державні адміністративні будівлі та братимуть заручників.
Серед тих, хто візьме участь у диверсійних діях, на її думку, будуть громадяни Білорусі, Сербії та Чорногорії, а також росіяни. Як пояснила Санду, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію в Молдові ще восени, але цьому завадили місцеві спецслужби. Президентка також заявила, що диверсанти, які планували повалити чинну владу, розраховували на підтримку «внутрішніх злочинних організацій», серед яких вона назвала вищезгадану партію «ШОР» і людей, пов'язаних з олігархом-втікачем Владом Плахотнюком.
Саме з огляду на загрозу з боку Росії, про яку говорила президентка, було вирішено передати портфель прем'єр-міністра Доріну Речану (Dorin Recean), чий кабінет вже отримав вотум довіри 16 лютого, менш ніж через тиждень після відставки уряду Гаврилиці. Речан, який донедавна був радником президентки Санду з питань безпеки, а з 2012-го по 2015-й очолював Міністерство внутрішніх справ Молдови, як і небагато політиків, дружніх до PAS (оскільки він не належить до партії), добре знайомий із функціонуванням силових структур, поліції, спецслужб та загрозами, з якими їм доводиться стикатися. Тож є сподівання, що його призначення на посаду глави уряду не лише покращить безпеку країни, але й буде чітким сигналом для громадян, що чинна влада не ігнорує потенційної загрози з боку Російської Федерації.
Очікується, що новий прем'єр-міністр, який за час перебування на посаді міністра зарекомендував себе як ефективний адміністратор, також забезпечить підвищення ефективності й дисципліни в державних установах, які мають, з одного боку, прискорити реформи, а з іншого – продемонструвати розчарованим виборцям, що уряд контролює адміністративний апарат і керує країною твердою рукою. Це своєю чергою, як сподівається PAS, має посприяти зростанню низьких рейтингів партії.
Чи загрожує Молдові російська інтервенція?
Заява Санду отримала широкий резонанс у світових ЗМІ. Не дивно, що її підтекст був, зрештою, надзвичайно сенсаційним. Однак насправді ані слова молдовської президентки, ані звіти української розвідки не відкрили нічого принципово нового. Про підготовку Росією диверсійних операцій у Молдові говорили не один місяць. Ще в другій половині 2022 року журналісти-розслідувачі виявили низку досліджень, підготовлених аналітиками, пов'язаними з російськими службами, в яких вони не лише оцінювали суспільно-політичну ситуацію в Молдові, а й пропонували потенційні сценарії дій, які Росія за допомогою місцевих симпатиків Кремля могла б здійснити для зміни прозахідного уряду в Кишиневі на дружній до Москви.
Насправді особливої уваги заслуговують не повідомлення про російські плани щодо Молдови як такі, а той факт, що провідні молдовські політики зараз говорять про них так відкрито. Донедавна, особливо в перші місяці війни, влада в Кишиневі намагалася не коментувати повідомлень про потенційну загрозу з боку Кремля. Попередження з Києва, які надходили до Молдови, замовчували, сподіваючись уникнути конфронтації з Росією і непотрібних заворушень у країні. У PAS вважали, що, з огляду на низький оборонний потенціал Молдови і крихкість її адміністративних структур, єдине, на що вона може реально покладатися, – це нейтралітет, закріплений у конституції. Досить швидко, однак, стало очевидним, що ця стратегія не приносить жодних відчутних переваг.
Російські політики дедалі частіше і сміливіше нападали на Молдову за будь-які ознаки симпатії до України або дії, пов'язані з процесом європейської інтеграції. Російські ракети, спрямовані проти цілей на українській території, також щораз частіше пролітали над країною, незважаючи на вищезгаданий нейтралітет. Як наслідок, з другої половини 2022 року в Молдові почалася чітка зміна риторики і політики. Кишинів почав відкрито говорити про російську загрозу. Він також збільшив витрати на оборону й отримав технічну підтримку від союзників (протягом останніх тижнів, наприклад, до Молдови прибули бронетранспортери Piranha, подаровані Німеччиною).
Санду також відкрито просить партнерів надати Молдові системи протиповітряної оборони для боротьби з російськими ракетами, що літають над територією країни. Отже, хоча слова президентки про загрозу російського путчу треба сприймати серйозно, водночас їх варто розглядати саме в контексті зміни парадигми молдовської політики щодо Росії, яка стала агресивнішою і сміливішою.
Заява Санду мала на меті не тільки поінформувати громадськість про реальну російську загрозу, а й привернути увагу Заходу, зосередженого на ситуації в Україні, до Молдови, яка в будь-який момент може стати жертвою російської диверсії.
Крім того, це мало і внутрішньополітичний вимір. Санду вкотре вправно і небезпідставно пов'язала принаймні частину опозиції з Росією, вказавши при цьому, що її (тобто опозиції) діяльність може не лише дестабілізувати ситуацію в країні, але й призвести до актів відкритого насильства, включно з насильницьким захопленням адміністративних будівель або взяттям заручників. Наголос на існуванні реальної загрози з боку Росії також слугує виправданням необхідних, але критикованих проросійською опозицією і розцінюваних нею як антидемократичні, дій PAS з розширення повноважень молдовських спецслужб.
Водночас влада готується до відбиття будь-яких можливих провокацій. Саме з цієї причини, принаймні в кількох випадках за останні дні, людям, які можуть становити навіть потенційну загрозу громадській безпеці, наприклад, прихильникам сербського «Партизана», було відмовлено у в'їзді в країну. Така подія, судячи з усього, не була чимось новим і набула розголосу в ЗМІ головно завдяки контексту – як спортивному, так і політичному – пов'язаному з попередньою заявою Санду про залучення сербських громадян до потенційного путчу.
Ще торік прикордонні служби заблокували в'їзд до Молдови понад 200 громадянам Росії, які походять з Дагестану. Тож навіть якщо такі дії були лише «дмуханням на холодне», вони навряд чи викликають зараз здивування.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Mołdawia odpycha Rosję