Останні сім днів героїчного опору України не тільки зірвали зухвалі плани навіженого володаря Кремля, який прорахувався у всьому. В оцінках української держави, у справжніх настроях й уподобаннях українців, у готовності громадян України до останнього боронити свою державу. Помилився він і в українському президентові Зеленському, який за лічені години зумів мобілізувати українську націю. Подолати роками інспірований Росією в українському суспільстві розкол, переламати сформовану до нього недовіру і навіть ненависть у різноманітних політичних середовищах.
Зеленський заговорив до своїх співгромадян і лідерів світу простою людською мовою, нічого не приховуючи і не загортаючи в яскраві дипломатичні папірчики. Саме щирість намірів і простота слів змогли повернути віру українцям у те, що говорить влада. Що президент і його команда безкомпромісні, що готові до найрішучішого бою. Що вони не зрадять і не підуть на компроміси з ворогом. Що залишаться з народом до останнього. І люди їм повірили. Відчуття, що їх не обмануть, не кинуть, не домовляться за спиною, перетворило українців на найбільш згуртовану націю в Європі, здатну боронитися і не йти на компроміси зі совістю.
Слова Зеленського про те, що ми самі маємо захистити Батьківщину, а наша дипломатія подбає за зовнішню підтримку, втрапили в самісіньку ціль. Українці не тільки зупинили ворожу навалу, але й показали собі, ворогові та світу, що Батьківщина, родина і рідна земля для них не порожній звук.
Без особливого пафосу, навіть з якоюсь дивовижною скромністю, вони взялися вбивати ворога, який прийшов на їхню землю. Завзято нищити ворожу техніку, щиро допомагати один одному у скрутну хвилину. Сталося справжнє диво, бо українці навчилися повертати словам зміст. Буквально змусили цей світ по-новому глянути на ситуацію навколо. Спонукали до кардинальної переоцінки того, що вважалося дотепер нормою, цінностями, і взагалі до зміни всієї системи. Витягнули на денне світло те, що десятиліттями приховувалося, замовчувалося, заміталося під килим у найвищих владних кабінетах світу.
Українці фактично дали старт політиці депутінізації світу. Першими дали бій російській злочинній моделі, яка десятиліттями, як вбивчий спрут, обплутувала усі сфери людського життя. Путіну, завдяки гігантським природним ресурсам Російської Федерації, на певний час вдалося корумпувати лідерів держав, премʼєрів та міністрів, керівників міжнародних організацій, акторів, митців, спортсменів, журналістів і навіть авторитарні та диктаторські режими.
Росія принесла підкуп, відверту брехню й обман у дипломатичні відносини. Творила страшну несправедливість і насильство щодо сусідів, сковуючи дії країн Заходу погрозами розпочати ядерну війну. Вона змусила людей зі сфери культури «облизувати» автократичну владу і прославляти підлу сутність путінізму. Знищила незалежні ЗМІ, перетворивши їх на рупори людиноненависницьких ідей і засоби розлюднення людини. Вона зробила телевізійні канали слугами брехні й обману. Вона знищила змагальність у спорті, напихаючи своїх спортсменів допінгом. Взялася перебріхувати світову історію. Зробила нормою пограбування своїх громадян і назвала це бізнесом. Вона звела всю науково-технічну діяльність до щораз нових розробок зброї масового вбивства. Росія десятиліттями знищувала людську цивілізацію, не дбаючи про добробут людей, але справно пускаючи світові досягнення на «розгодовування» антилюдської системи путінізму.
Путінізм, як свого часу нацизм і фашизм, роз’їдав тіло світової демократії. Отруював своїми псевдоцінностями людський розум. Створював ілюзію боротьби за справедливість й удосконалення світового порядку. Він прибирав личину борця з нацизмом, водночас спонсоруючи терористичні режими та праворадикальні неонацистські рухи. Європейське вихолощене від частих повторів «Ніколи знову» з дзенькотом розбивалося об російське «Можем повторіть!». Оспівування сталінізму і фетишизація війни, знищення правозахисного руху і внутрішньої опозиції в Росії викликали лише дрібне занепокоєння в європейських структур.
Західний світ охоче ковтав будь-яке неподобство від Путіна і був готовий звинуватити радше жертву, ніж насильника. Молдова, Грузія, Україна і ще раз Україна стали прямими жертвами агресора Путіна. Але навіть після актів відкритої агресії до Путіна їхали на поклон лідери Німеччини, Франції та Євросоюзу. Вони намагалися задобрити його чужою ціною. Коштом України, Грузії і Молдови. На вимогу Путіна вони не допустили до вступу в НАТО України і Грузії 2008 року. Фактично віддавши їх у перспективі на розтерзання Путіна. Цієї страшної і кривавої війни проти України могло й не бути, якби пані Анґела Меркель не зупинила вступ нашої держави в НАТО.
Насправді НАТО Путіну ніколи не було страшним. Він чудово знав, що Альянс не має наміру воювати проти Росії. Що він ніяк не зазіхає на російську землю. Путін завжди, як чорт ладану, боявся західної моделі. А Україна, приєднавшись до цієї моделі, могла викликати ланцюгову реакцію і в Росії. Путін боявся, що росіянам відкриються очі на те, що вони живуть в нелюдському, мілітаризованому концтаборі, де заправляють злодюги і вертухаї. Тому 2008 року керівництво Німеччини і Франції здійснило страшний злочин, закривши двері в НАТО перед Україною.
Зрозуміло, що на цьому Путін не зупинився. Він засипав грішми «євроскептиків» з надією, що вони дестабілізують і розвалять Європейський Союз. Фінансував сепаратистські рухи. Насилав хвилі біженців на Європу, намагаючись залякати її тим, що зможе в будь-який момент зруйнувати її комфортне життя. Він намагався пересварити між собою Європу й Америку, щоб знищити євроатлантичну солідарність. Узалежнити Європу від російських енергоносіїв. Він намагався знищити весь наявний світовий уклад. І йому майже вдалося досягнути мети. Америка не втручалася, Європа сито мовчала і продовжувала підраховувати дивіденди від торгівлі з Росією Путіна.
Путіну неймовірно легко вдалося зіграти на слабкостях світових еліт. Він їх безсоромно підкупляв, а ті охоче вишиковувалися в безсоромну чергу за смертельними для людської цивілізації грішми. Він з легкістю знаходив собі вірних нукерів, які за облудливими словами раз за разом відмовляли Україні у вступі до євроатлантичних структур.
Тепер настав момент істини. В той час, коли українці проливають кров і віддають свої життя у війні проти ворога, який вирішив підім’яти під себе людську цивілізацію, знищити демократію і розтоптати права людини, європейцям нарешті стало соромно і ніяково вдавати зі себе оборонців загальнолюдських цінностей. Вони побачили, що Путін одержимий і готовий піти навіть на тотальне знищення. Вони не впевнені, що готові навіть на слабку самооборону. Тому пішли на безпрецедентні кроки з надання Україні зброї, фінансової і гуманітарної допомоги. Вони нарешті запровадили серйозні санкції проти російської економіки.
Солідарність західного світу з Україною є безпрецедентною. Але без серйозного захисту українського неба системами країн НАТО вся ця допомога нагадує перекидання патичків для жінки за дверима, яка там одна відбивається від навали ґвалтівників. Не треба боятися погроз розв’язання ядерної війни. Цей навіжений може в будь-яку мить спровокувати найбільшу техногенну катастрофу. І в результаті, будучи загнаним у кут, здатний на найбільш підлі дії. Зараз найважливіше – зупинити масове вбивство українців, які показали світовій цивілізації, що за цінності треба боротися.
P.S. Захист України і розгром путінської Росії – це тільки початок великого шляху. Тому, не чекаючи завершення війни, світ має взятися за тотальну депутінізацію. А депутінізації підлягають: світова політика, дипломатія, бізнес, спорт, наука і навіть культура. Треба пам’ятати, що Україна вже зробила свій неймовірний внесок у справу звільнення світу від гангрени путінізму.