У передноворічні дні українські базари зеленіють. Із Карпат везуть на продаж ялинки. Чи не на кожній автобусній зупинці торгують смерековими гілочками.
Господарі дістають дбайливо складені з минулого року прикраси – і у душах оселяється свято. Таке тепле і таке потрібне сьогодні, коли ми вже задихаємося від клопотів, тривог і думок про особливості виживання у наступному році.
Але є одне «але». Кожна ялинка у чиїсь квартирі – це один пеньок у лісі. Атмосфера свята надто дорого обходиться Карпатам. А вони, як відомо з шкільного підручника, – легені України. Сьогодні ці легені дедалі більше нагадують легені старого курця. І в ці святкові дні карпатські ліси видихають свою скорботну прохолоду і запах гнилої зіпрілої деревини.
А справа в тому, що на свята потрібно трохи більше грошей, ніж зазвичай. Натомість можливості їх заробити у горян мінімальні. Рятує так званий «ялинковий бізнес». Мешканці гірських сіл беруть у руки сокири чи пилки і рушають до лісу. Рубають все, що тільки можна зрубати і що бодай нагадує ялинку, і за безцінь, буквально за копійки, здають перекупникам. Останні, звичайно, намотують на ялинках непогану рентабельність, сплавляючи їх на стихійних і нестихійних базарах.
А гуцулові втіха, що небагато мороки. Зрубав за днину тридцять штук висотою у два метра – і кількасот гривень ґарантовано. А про те, чи буде що рубати наступного року, він і не думає. Але хто думає про завтра, коли їсти хочеться ще від учора? А тим паче ніхто не зважатиме на недолугі заморочки «екологічної свідомості» стосовно кисню, яким ми дихаємо, чи вологи, яку ліс вбирає і регулює. А однією з причин літньої повені 2008 року екологи називають і масове вирубування деревини.
Зрештою, і матеріальна вигода досягається не завше. Минулого року в одному з гуцульських сіл перекупник зібрав у себе на подвір’ї гору ялинок, призначених для реалізації, але в останню мить щось не склалося з транспортуванням, і так ця гора «легень» перезимувала під снігом, а навесні її просто спалили. Півсела зібралося подивитися на гігантське багаття. Веселилися, фільмували на мобільні телефони…
Справжній жах коїться у самих лісах. Подеколи неможливо й пролізти. Проміжки між деревами завалені покаліченим гілляччям. Тонкі тіла смерек, не придатних до порізки на дошки, нагромаджені у безглузді зловісні конструкції, які перетворюють лісове царство на руїну.
Так, свято мусить бути. Діти мають вдихати аромат хвої і знаходити під ялинками подарунки, зривати солодощі з гілочок, чаруватися мерехтінням кольорових гірлянд. Але для спокою душевного і самоповаги, і аби не задихнулися колись діти наших дітей без «легень України», чому б не придбати – ні, нехай не штучну, – а бодай промарковану, зрубану лісниками ялинку. Тоді є надія, що замість неї посадять іншу, і дихати буде чим.
Але тим, певно, не конче перейматися, адже так можна посивіти. Усміхаймося, шановні, бо Новий рік і Різдвяні свята, а те, що за кілька років всі зайці стануть бездомними, невелика біда. Зате лис буде ситим і вдоволеним. От тільки не «в лісі-лісі темному», а в пустинних зрубах.