Доки редакція ZAXID.NET готувала до публікації інтерв'ю з Дмітрієм Орєшкіним, відбулася подія, котра почасти змінила картину і концепцію того, що відбувається в Росії.
2 листопада в Казані на конференції з приводу 20-річчя Конституції Республіки Татарстан виступив перший президент республіки, а нині її Державний Радник (приблизно як «колишній президент при нинішньому», - див. офіційний сайт) Мінтимер Шаймієв. У присутності москвичів, що мають доступ до головних вух країни (Олександр Торшин і Сергій Шахрай), він швидко розправився з ювілеєм і взявся за насущне, зламавши при цьому нинішній політичний дискурс.
Шаймієв звинуватив правлячу «Єдину Росію» ні багато ні мало в «ностальгії імперського мислення» (Росія – знову імперія!?) і в порушенні прав суб'єктів федерації (багато хто й термін такий встиг забути!). Республіки, сказав він, «поки що дружно голосують» за неї – чи не натяк на те, що незмінно підвищений відсоток голосів «за» може на майбутніх федеральних виборах раптом знизитися?
Він далі обурився тим, що не чує офіційного засудження закликів «Росія для росіян». Ніби він не знає, що Кремль зробив стратегічну ставку на російський шовінізм і сам підбурює до виступів під такими гаслами.
Його нагадування про конституційний принцип: «релігійні об'єднання відокремлені від держави та є рівними перед законом» – прозвучало на тлі зростаючого засилля РПЦ МП як явний афронт.
Шаймієв закликав дотримуватися вибудуваного важкою працею розмежування повноважень між Москвою і регіонами, оскільки інакше не бути стабільності у суспільстві і державі. Але хіба забув він, що стабільність в Росії забезпечує лише путінська вертикаль влади?
Всі ці та інші несподівані пасажі є в офіційній версії. Втім, в усному виступі Шаймієв був часом ще конкретнішим.
Отже, російському керівництву закинули порушення Конституції, особливо її федеративної частини. Ті, хто в курсі російських реалій, ймовірно, погодяться, що політичний зубр Шаймієв виступив не тільки від імені найважливішої республіки, але й, швидше за все, від імені інших регіонів – національних, а також деяких російських.
Я, зі свого боку, впевнений, що Шаймієв і його татарстанські соратники попередньо заручилися солідарністю колег у різних частинах країни і погодили якісь спільні кроки на майбутнє. Очевидно, всіх їх дістали зростання централізації, знищення федералізму, спроби вихолостити національні ідентичності.
Кремль кинув в останні роки всі сили на боротьбу з «помаранчевою загрозою» і підступами Заходу. І, треба визнати, досяг чималого успіху. За словами колишнього дисидента Сергія Ковальова, водночас створені передумови для переходу до ширших репресій і тоталітарного правління. І тут – демарш із Казані, без екзальтації та екстремістських перегинів. Татарстан просто зажадав дотримуватися конституційних норм в умовах, коли філософія і політика режиму – «інтереси держави – понад усе!». Під цим гаслом, як показує практика, розуміється надання повної свободи рук кремлівській верхівці.
Тож незалежна політична активність в Росії зовсім не пішла на спад, як можна припустити з бесіди з Дмітрієм Орєшкіним. Швидше, вона знаходить нові форми, виміри та енергетику. Тому я регулярно закликаю українських колег не звужувати погляду на Росію лише до Москви і тим більше до Кремля. Занадто багато речей відбувається сьогодні між Калінінградом і Владивостоком, і Олексій Навальний – далеко не єдиний самостійний фігурант на цьому просторі. Тепер же з'ясувалося, що йому, а можливо й будь-якому політику з загальноросійськими амбіціями, доведеться, як і в минулі роки, шукати і знаходити спільну мову з національними республіками та їхніми лідерами – на основі Конституції і федералізму, звісно.