Попри неприховану відданість злу, режисери проекту «Новоросія» таки мають почуття гумору. Загибель терориста Мотороли – росіянина Арсенія Павлова – виразний сигнал всім, хто сподівався знайти щастя поміж териконів. Кремлівські куранти б’ють дванадцяту: «птіца-тройка» розбігається зграєю щурів, карета перетворюється на гарбуз, а офіцерський мундир – на засмальцьований камуфляж з шевронами неіснуючого війська. Казкова країна «Новоросія», де збувалися мрії, стає небратською могилою для всіх, хто повірив останкінським некромантам.
Пацанська мрія
Арсеній Павлов у «Новоросії» був тим, що маркетологи називають обличчям бренду. Не варто кпинити з кремлівських постановників, які буцімто не знайшли більш презентабельного персонажа, ніж клишоногий приземок з Ухти. Вони впоралися на відмінно: свою функцію Моторола виконував якнайкраще. А функція його була проста: показати, що «Новоросія» – це місце, де збуваються мрії простих хлопців з коматозної російської глибинки. Все життя Мотороли у Донецьку – це реаліті-шоу «Пацан пришел к успеху», фактично – реклама війни у Донбасі для потенційних бойовиків «ополчєнія».
Моторола – це ДНРівська Попелюшка. Що мав Арсеній Павлов у Росії? Фізичну працю, пересічну дружину і малого замурзаного сина – стандартний набір для сірого життя без особливих перспектив. Десь за плечима лишилися спогади про армію та Чеченську війну, але попереду була лише нудьга. Коли у Арсенія – вже бойовика ДНР – спитали, як він опинився в Україні, він абсолютно щиро зізнався: «Сел на поезд и приехал. Не вникал». Варто було взятись за автомат і почати вбивати українців, життя змінилося, як за помахом чарівної палички.
Звідкілясь взялися дорогущі авто, квартири, ресторани, навіть нова красуня-дружина, а до цього – ще й «респект» від серйозних хлопців, медальки і полковницьке звання. На що міг розраховувати заступник комвзводу? Гасити пожежі, стругати надгробки або мити машини – таким було роздоріжжя Павлова до приїзду у Донбас. А тепер його руду пику знали мільйони. «Долини падають і туляться до ніг, / звивають завої, відсахуючись, гори / Наш пружний крок тверда земля доріг / стрічає стогоном покори», – писав Олег Ольжич. Тільки замість гір у Павлова були донецькі терикони, а замість меча – «калаш».
Недоброзичливці знали, що Павлов – медійний персонаж, героїзм якого – лише у позуванні перед камерами та знущанні над полоненими. Однак для тисяч російських (та й українських) чоловіків Моторола був живим доказом того, що у «Новоросії» можна втекти від усіх проблем і отримати в прямому сенсі нове життя і навіть нову особистість. Судячи з того, яка кількість місцевих та російських люмпенів влилася до лав «ополчєнія», піар-кампанія виявилася лякаюче ефективною.
Брудна соціальна бомба
Схоже, коли анексія України від Харкова до Одеси провалилась, у Кремлі вирішили скинути на Україну брудну бомбу – тільки не атомну, а соціальну. Для цього у Донбасі влаштували гетто, яке взялись накачувати деструктивним соціальним елементом. Ігор Гіркін-Стрєлков являв собою досить нечисельний тип невротичного романтика-авантюриста, який заплутався у власних перевтіленнях. Зіткнувшись із жалюгідними реаліями війни, він просто втік з України засідати на круглих столах подалі від фронту. А от Арсеній Павлов з його редукованою свідомістю прекрасно обжився в нових реаліях – як і тисячі подібних йому.
Кремлівські постановщики створили у «Новоросії» ідеальні умови для того, аби туди посунули «паломники» з усього СНД і навіть далі.
«Отак і в Царстві Небесному – останні будуть першими, а перші – останніми», – читаємо у Новому Заповіті. Комуністи, оскільки сатана завжди мавпує Бога, не оминули цієї формули, співаючи в «Інтернаціоналі» «Хто був ніким, той стане всім». Що з того вийшло – загальновідомо. Тому у Кремлі вирішили не вигадувати велосипед і влаштувати в окремих районах Донбасу рецидив більшовизму. У 2014-му будь-яка кухарка могла стати до керма «республіки», урвавши собі міністерський портфель. Ті, хто не наважувався піти в банди, реалізовували свої фантазії у лавах «ополчєнія», причому настільки активно, що деяких довелося вбивати самим сепаратистам.
У Кремлі залишилися задоволеними. Зробивши депресивний регіон територією беззаконня і заваливши його зброєю, Україні «подарували» величезну проблему. Щоправда, епідемію вдалося локалізувати надлюдськими зусиллями українських добровольців: у серпні 2014-го сили АТО вже зайшли на околиці Луганська і мотороли готувались утікати назад у свою тьмутаракань. План соціальної інтоксикації України провалився: Кремлю довелось залучати регулярні війська, встановлюючи у Луганську та Донецьку військові диктатури. Якби Україні не стало сил локалізувати загрозу, «Новоросія» цілком могла б стати європейським Сомалі – і одним «Боїнгом» стурбований світ не відбувся б.
Тепер проект «Новоросія» готується до закриття. Зупиняється і соціальний ліфт, який два роки витягував ростовських автомийщиків та іншу поважну публіку до вершин сумнівної слави. Те, що Моторолу вбили саме у ліфті, прозорий – і не позбавлений дотепності – натяк на це. Куди тепер Росія перенаправить орди недобитих моторол, залишається здогадуватись. Можливо, тепер їх утилізуватимуть в Сирії чи деінде. А на заміну Павлову знайдуть іншого автомийщика, який вестиме баранів на чергову кремлівську гекатомбу.