Ким був син великого Моцарта і чим прислужився Галичині та Львову на початку XIX ст., обравши роль приватного вчителя музики в графських маєтках та провівши тут понад 30 років свого життя? Унікальне видання, що зібрало переклади подорожнього щоденника Франца Ксавера Моцарта, понад 100 листів і документальних свідчень та детальний хронограф-біографію, привідкриє читачеві завісу в інше століття, покаже становлення музичної культури Львова, приватне життя композитора та засвідчить сумну долю талановитого Ксавера, який назавжди залишиться сином великого батька. Упорядницею книги є Оксана Линів.
***
Розділ 1
Початок. Осиротілий син генія
«Нехай він ніколи не забуває, що хоча поки що ім’я Моцарт йому поблажливо сприяє, згодом воно поставить до нього суворі і високі вимоги».
Allgemeine musikalische Zeitung, Ляйпциґ, травень 1805 р.
14 вересня 1844 року, через півтора місяці після смерті Франца Ксавера Моцарта, у Віденській музичній газеті вийшла його перша біографія, яку написав Алоїз Фукс, музикознавець, член Імператорської Придворної капели, який був особисто знайомий з Моцартом, і вона починається такими словами:
«Синам великих мужів, особливо якщо вони насмілюються ступити на батьківський шлях, — завжди буде важко, бо надто часто здійснюватимуть абсолютно невідповідні порівняння; і, щоби задовольнити ці виставлені світом вимоги, такі сини повинні навіть перевершити досягнення своїх батьків.
Нерідко трапляється, що велике ім’я, яке залишилося у спадок разом із надмірною славою, швидше стримує, аніж сприяє розвитку наступних поколінь».
Документів про перший період життя Франца Ксавера збереглося небагато. 26 липня 1791 року на світ з’явилася остання, шоста дитина, народжена у шлюбі Вольфґанґа Амадея та Констанції Моцартів, яку охрестили Францом Ксавером Вольфґанґом. Малий «Вові», як його пестливо називали вдома, успадкував від батька музичний талант й певні зовнішні ознаки, зокрема особливу форму зовнішньої частини вуха, яка була по-іншому вигнута, ніж звично. Одного разу, коли Вольфґанґ Амадей займався на клавірі, новонароджений Франц Ксавер голосно заплакав, і його крик ідеально потрапив у тональність музичного виконання батька, на що той словами: «Народився Моцарт!» напророкував синові музичне майбутнє.
Але ця ідилія не протривала навіть 5 місяців, бо і сім’я, а з нею весь світ, втратили великого композитора. Він, на жаль, не залишив своїм дітям нічого, окрім рукописів та славного імені.
Овдовіла Констанція на той час ледве зводила кінці з кінцями, продаючи, видаючи та пропагуючи твори покійного чоловіка та одночасно займаючись вихованням двох синів. Як згодом із полегкістю згадував старший брат Карл, волею матері для кар’єри музиканта було призначено не його, а молодшого Франца Ксавера, який у той час проявив справжнє музичне обдарування. Констанція – мати Моцарта, мала неабиякий продюсерський талант, бо зуміла якось поставити 4-річного Франца Ксавера на стіл, придумавши номер, де він дитячим голоском на загальне захоплення та здивування виконував арію Папагено з «Чарівної флейти» зі спеціально для нього придуманим текстом.
Старший Карл згадуватиме пізніше у своєму листі: «У дитинстві я отримував їжу та деякі уроки на фортепіано, але лише як додаткові заняття, оскільки наказом моєї матері вже було вирішено, що це не я, а мій тоді ще дворічний брат повинен був ступити на цей шлях, що, хоча і не потішило мене тоді, але в результаті, у більш зрілому віці, я цим рішенням був дуже задоволений, виходячи з твердого переконання, що сини батька, який настільки відзначився, ніколи не повинні ступати, маючи навіть таланти більші за ті, які мав я, на батьківський шлях, оскільки вони ніколи не зможуть задовольнити вимоги, що пред’являються до них» (З листа Карла Моцарта, 4 квітня 1856 р.).
Отже, за рекомендацією самого Гайдна, який у листах по батьківськи піклуватиметься за долю Франца Ксавера, син Моцарта потрапляє на навчання до найкращих учителів Відня, де здобуває професійні музичні навички. А від 13 років уже сам починає заробляти собі на життя, даючи уроки музики, продовжує вивчати іноземні мови, пише і видає свої перші композиції. У квітні 1806 р. Моцарт навіть підтримує фінансово свого брата, який ще 1798 року виїхав до Італії.
У неповні 14 років Франц Ксавер дає свій великий дебютний концерт у театрі Ан-дер-Він, який приносить нечуваний фінансовий успіх та широкий публічний резонанс. «Наш маленький Вольфґанґ викликав своєю появою загальний ентузіазм, який став ще теплішим уже під час самого концерту, йому довелося кілька разів знову і знову виходити до надзвичайно численної аудиторії, що на той час було рідкістю, і прибуток від цього концерту склав 1700 флоринів –нечувану на той час суму».
Ляйпцизька Allgemeine musikalische Zeitung за травень 1805 року публікує таку рецензію на його дебютний виступ: «8-го [травня] 13-річний син Моцарта вперше виступив як піаніст та композитор перед дуже великою аудиторією. Концерт відкрився зворушливою симфонією Моцарта соль-мінор, цим безсмертним твором видатного композитора, який поєднує в собі найбільшу красу та піднесену велич, ніколи не переходячи у неконтрольовану ефектність. Це колосальна картина найдосконаліших пропорцій; Юпітер Фідія, що вселяє трепет і любов одночасно.
Дуже шкода, що якість виконання цього шедевру не відповідала його справжній цінності. Скрипок та віолончелей було замало, і взагалі склад оркестру не відповідав розмірам театру. Далі молодого Моцарта вивела до глядачів його мати, і всі зустріли його бурхливими оплесками. Він виконав великий, гарний фортепіанний концерт До-мажор свого батька, хоча і в дещо повільному темпі, але зате якісно і точно, продемонструвавши велику вправність. Оркестр, який йому акомпанував, особливо група духових інструментів, був не на висоті. Після концерту була виконана кантата, яку, згідно з оголошенням, написав молодий Моцарт до 73-го дня народження Гайдна.
Важко повірити, що це все інструментування зробив хлопчик, але текст був відповідний, музика жвава та багатообіцяльна; частина триголосного хору без супроводу була цілком прийнятною, тому – все сподобалося. Нехай ті заслужені оплески, якими був нагороджений молодий Моцарт, стануть для майбутнього митця подвійним заохоченням у прагненні рухатися слідами великого батька! Нехай він ніколи не забуває, що хоча поки що ім’я Моцарт йому поблажливо сприяє, згодом воно поставить до нього суворі і високі вимоги; і що мистецький шлях без великих і важких зусиль пройти неможливо. У другому розділі прозвучали різні фрагменти з «Ідоменея», відомої юнацької опери В.А. Моцарта. Один марш довелося навіть повторити. Завершили програму «Варіації для фортепіано» на добре відомий менует з опери «Дон Жуан», деякі з яких були досить цікавими і добре виконаними».
З гонорару за концерт вдалося розрахуватися за навчання зі всіма професорами, які до того викладали йому безкоштовно. Але попри те, що Франц Ксавер блискуче презентував свої досягнення як молодий піаніст та композитор, вимоглива і честолюбива мати Констанція все ж залишалася невдоволеною, з її листів зрозуміло, що вона вважала наполегливість молодшого сина недостатньою. Згодом назріли зміни в особистому житті матері через її заміжжя з данським дипломатом Ґеорґом Ніколаусом Ніссеном, планувався переїзд до Копенгаґена. Молодий Моцарт дорослішав, будуючи власні плани на майбутнє. Іґнац Франц Едлер фон Мозель 1808 року у своєму огляді становища сучасного музичного мистецтва у Відні позначає Франца Ксавера як «піаніста», «митця і професора»:
«Вольфґанґ, молодший син безсмертного Моцарта, безсумнівно, був би чудовим піаністом, якби інші не вважали, що через ім’я, яке він носить, мають право виставляти більші, ніж звичайно, вимоги, яким він ще не повністю відповідає. Він вже зробив кілька композиторських спроб, а також дає уроки». Незважаючи на величезні вимоги, які були спричинені ідеалізованим образом його батька, Моцарт вже у віці 16 років був одним із найвідоміших піаністів Відня, у ньому громадськість бачила посередника «духу Моцарта» (пер. О. Л.).
Лист 1
Франц Ксавер Моцарт до Карла Фердинанда Аменди, Тальсен
Відень, 21 червня 1803 року
Дорогий Амендо!
Давно вже я не мав більшого бажання, ніж отримати нарешті нагоду написати Вам, але такої нагоди все не траплялося. Але тепер, коли перебуваю у добродія фон Штрайхера з метою повністю віддатися музиці і моєму фахові, така нагода трапилася, бо Вам відсилають інструмент, на якому я сам так часто вправлявся. З добродієм фон Штрайхером та його дружиною я часто розмовляю про Вас і з тих розмов дізнався, що ви одружилися і що у вас народився син, який принесе Вам, я вам цього бажаю, чимало радості. Залишаюся Вашим щирим приятелем і колишнім вихованцем.
Вольфґанґ Моцарт
Лист 2
Від Вольфґанґа до Нанетти фон Ґольдган
Відень, 1802 або 1803 рік
Мила панно Нанетто!
Даруйте мою безцеремонність, але дозволю собі прохати Вас надіслати мені нашим слугою «Рондо», яке я скомпонував. Здоровіть усіх домашніх і будьте певні, що я навіки Ваш покірний слуга.
В.А. Моцарт
Лист 3
Імовірно, до Гауснера
6 грудня 1806 року
Найдорожчий друже!
Винними у моєму мовчанні не є ані забудькуватість, ані недбальство, а неакуратність добродія Мауса, який передав мені твого безцінного листа щойно в травні 1806 року (я сам мусив по нього піти). А відповісти відразу я не міг, бо не знав твоєї теперішньої адреси.
Вже і не сподіваюся отримати «Телемаха», бо Маус став професором в Лайбаху і виїхав туди. Коли я за день до його від’їзду послав до нього одного приятеля з запискою, в якій вимагав віддати мені мою книжку, він відповів, що, мовляв, саме пакується в дорогу і знайти її не може, до того ж — це нічого не варта книженція.
Приятель мій повторив, що це «Телемах» і що навіть якби ця книжка не мала іншої вартості за ту, що вона від тебе, то й це одне було би достатньою причиною, щоб я в нього вимагав її повернення. Нічого не допомогло. Та досить про це. В нас удома тебе все ще недооцінюють, тож ніхто не знає, що я до тебе пишу. Тому попрошу тебе адресувати листи до добродія Еллінґера на Grunangergasse, 88617, гофмайстра у пана Єкля на другому поверсі. Передавай багато вітань своїй любій дружині, яку я добре знаю. Моя тітка одружена з добродієм Гайблем (перша дружина якого виявила йому таку ласку, що померла). Я їду на 5–6 місяців до Данії. Першою мені про твоє одруження сказала Шльоссерка, але я їй не повірив. Трохи докладніше про тебе розповів наш приятель Капп, за що я йому дуже вдячний. Що стосується моєї любові до тебе, то я не змінився. Єдина заувага: я маю більше незламності (ти вже мені вибач цю самозакоханість). Будь здоровий і відпиши якомога скоріше твоєму вірному другові.
P. S. Як ми і домовлялися, пишу до тебе на «ти». Нойкомм в Росії, дуже задоволений. У 1805 році я мав великий музичний виступ (академію) з оваціями. Я все ще вчуся і матиму публічний екзамен. Зараз саме вивчаю поезію. Вибач мій нездалий почерк, я саме дуже поспішаю. Маю підстави бути лютим на Мауса. Вітай свою дружину і передай їй, що я дуже добре пригадую, як гарно проводив у неї свій вільний час. Якщо у вас вже є хтось маленький, то цілуй його від мене. Твій від’їзд став для мене несподіваним.
Лист 4
Лист до добродія капельмейстера (ймовірно, до музичного видавця
Йоганна Антона Андре22), Оффенбах
Відень, 25 квітня 1807 року
Вельмишановний пане капельмейстере!
Кілька років тому Ви писали моїй Матері, що були б не проти вигравірувати щось із моїх творів з метою зробити моє ім’я за кордоном трішки відомішим. Тож я з великою охотою користуюся нагодою, щоб повідомити Вам про закінчене Тріо для піанофорте із супроводом скрипки і віолончелі [оp. 19 A]. Я вже мало не продав його тут за 12 золотих дукатів (за курсом), але Матінка моя не дозволила цього, бо бажає, щоб я скористався нагодою, яку Ви так ласкаво запропонували. Тому наберуся сміливості запропонувати Вам цей твір (якщо я можу його так називати) за тією ж ціною, підбадьорюючи себе надією, що він хоч трохи достойний оцінки такого знавця, як Ви. Очікуючи на якомога швидшу відповідь, залишаюся щонайвідданішим Вам.
В.А. Моцарт-син
Лист 5
До добродія капельмейстера
Відень, 8 серпня 1807 року
Безцінний пане капельмейстере!
Листа Вашого від 27 липня я отримав учора. Мене зовсім не здивували Ваші слова про моє тріо [оp. 19 A]. Я ж писав його вже добрий рік тому [1804]. Я від початку призначав його для Вас, але занадто довго зволікав із надсиланням. Мушу сказати, що я вельми вдячний за Вашу відвертість. Я і справді в жодному разі не маю наміру давати його кудись гравірувати. У своєму листі від 1-го серпня (якого Ви вже, мабуть, отримали) я пишу Вам про цілковито нову сонату 23. Залишаю на Ваш вибір, якщо вирішите поміняти тріо на сонату. Я лиш прошу уклінно Вас прошу переслати мені моє тріо назад і припильнувати, щоб воно не потрапило випадково в чужі руки, бо для мене було б великою неприємністю знати, що щось не послужить моїй честі.
Дайте якнайскоріше відповідь відданому Вам В.А. Моцартові.
P. S. Моя адреса: Доротеумґассе No 1176.
Лист 6
До Breitkopf u[nd]. Hаrtel, Ляйпциґ
Відень, 1 квітня 1808 року
Безцінний добродію!
Ваше скерування до добродія Кунца і Co я отримав. Тож надсилаю Вам разом із листом бандероль, в якій міститься мій концерт До мажор. Я вже здавна мав мрію видати щось із моїх творів у Вашому видавництві. І ось моя мрія здійснилася, а тепер я, з не меншим завзяттям, плекаю нову: що і цей концерт відповідатиме вашим очікуванням. Доручаю Вашій акуратності коректний видрук твору і залишаюся в очікуванні якомога скорішої відповіді від Вас, чи все Ви отримали. Відданий Вам
В.А. Моцарт
Прошу Вас, коли завершите видрук, надіслати і мені кілька примірників, а одночасно прохатиму Вас, за можливості, знайти спосіб переслати так, щоб мені це нічого не коштувало.
Моя адреса: Реннвеґ No 419.
Лист 7
Фірма Breitkopf u[nd]. Hаrtel, Ляйпциґ
Відень, 1 червня 1808 року
Високоповажані панове!
Листа від Вас отримав 12 травня і з великим задоволенням виконаю Ваше бажання, лиш для цього мені абсолютно необхідно мати виданий у Вас збірник фортепіанних композицій мого Батька. Відтак прошу Вас, відповідно до Вашого замовлення, надіслати мені цей збірник якомога скоріше, а також перші такти відомих Вам, але відсутніх у збірнику творів. З цілком невідомих і ще не виданих Батькових композицій для клавіру я особисто не маю нічого, позаяк декілька років тому моя Мати уклала домовленість із паном капельмейстером Андре в Оффенбаху. Розраховуючи на Вашу підтримку і невдовзі відіслану пошту, залишаюся відданий Вам.
В.А. Моцарт, син
Не потрактуйте за нечемність з мого боку, але [...], що початкових тактів мало би бути не менше, ніж це зазвичай стоїть на титульних листах Ваших зшитків, принаймні 4-5-6 тактів, інакше мені нелегко буде виокремити тему, та й для моєї Матері (з якою я радитимуся) це теж не буде легким завданням.