6 грудня відвідувачі кав'ярні "Штука" мали нагоду почути історію творчої постаті Франца Ксавера Моцарта – молодшого сина визначного композитора. Розповідали Роман Стельмащук – музикознавець, доцент кафедри історії музики Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, мистецький керівник Фестивалю Давньої Музики у Львові, голова Львівського моцартівського товариства, і Дмитро Колбін – відомий в музичному світі моцартознавець, професор кафедри скрипки Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, почесний голова Львівського моцартівського товариства.
Також гості мали змогу почути кілька композицій Франца Ксавера Моцарта, які під акомпанемент Романа Стельмащука виконала українська співачка, заслужена артистка України, солістка Львівської обласної філармонії та Будинку органної та камерної музики Маріанна Лаба.
Франц Ксавер Вольфганг Амадей Моцарт – піаніст, композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Народився у Відні 26 липня 1791 року, за чотири місяці до смерті батька. Драматизму його життєвій історії надає прагнення матері з дитинства викувати з нього копію геніального батька, свідченням чого стали два перші імені, що повторяли батькові – «Вольфганг Амадей».
Хлопчика, який не досягнув ще й трьох років, перевантажують музичними заняттями. Бездоганний музичний вишкіл забезпечувався знаменитими вчителями, серед яких були: піаніст Йоганн Гуммель, композитори Зігмунт фон Нойкомм, Йоганн Георг Альбрехтсбергер, славнозвісний Антоніо Сальєрі. А вже у п’ять років Франц Ксавер дав свій перший концерт у Віденській опері. Хоч його виступ і мав певний успіх, у тому числі фінансовий, але одразу стало зрозумілим, що його хист не стане продовженням «перерваної пісні» Моцарта-батька, який є геніальним посеред найвидатніших. Мати змушувала Франца Ксавера заробляти музикою не лише на свої потреби, а на усю сім’ю, що, як засвідчують його щоденникові записи, давалося йому дуже важко. У 1808 році вона вдруге вийшла заміж, і не надто доброзичлива атмосфера вдома стала стимулом шукати доброї праці деінде.
Отож, 17-річним Франц Ксавер, прийнявши вигідну пропозицію стати вчителем музики у родині Баворовських у с. Підкамінь біля Рогатина, опинився у найвіддаленішому краї Габсбурґів, і тут, в Галичині та в самому Львові провів найпліднішу та найщасливішу частину свого життя. Прожив, так і не одружившись, але маючи покровителів і, ймовірно, кохання в особі Йозефіни ді Кастільйоне – співачки, меценатки, дружини імперського радника Людвіга Каетано Бароні Кавалькабо, в будинку якого в Єзуїтському провулку (нині вулиця В. Гнатюка на перетині з вулицею С. Наливайка, будинок не зберігся) Франц Ксавер мешкав тривалий час. Юлія, донька Йозефіни та Людвіга, була його ученицею, а її композиторські здобутки згодом отримали позитивний відгук Роберта Шумана.
Чому Франц Ксавер не повернувся свого часу до Відня, де музичне життя вирувало і розвивалося в масштабах, які не можна порівнювати з львівськими? Ймовірно, головними причинами таки були добрі прибутки і бажання уникнути тиску матері та професійних кіл, які прагнули бачити в ньому продовження чуда. У Львові, де відлуння батькової слави було значно слабшим, він здобув авторитет, тут йому велося комфортно.
В нашому місті Франц Ксавер прожив майже тридцять років – з перервами, що припадали на його працю в Підкамені та Бурштині і чотирирічні гастролі в Швейцарії, Німеччині, Швеції, Росії – аж до часу, коли заснував і очолив зальцбурзький Моцартеум. Хоч не варто випускати з уваги і дуже вірогідне припущення про романтичну причину багаторічного перебування тут.
На жаль, нині не маємо можливості відтворити усі етапи життєвого шляху Моцарта-сина, а зокрема – створити його психологічний портрет, хоч музика, яку він творив, є переважно по-романтичному автобіографічною.
У ставленні Франца Ксавера до музики батька можна зауважити захоплення, що межує з обожнюванням. Він виконував моцартівські композиції при всіх зручних нагодах, на офіційних зустрічах з представниками імператорської родини, а найдоречнішою епітафією на своїй могилі вважав батькове ім’я.
Зальцбурзькі музикознавці називають Львів моцартівським містом, а Франца Ксавера – «лємберзьким Моцартом». І погоджуються з теорією, що, можливо, якби не батьківський недосяжний музичний геній, Франц Ксавер не зазнав би упереджених порівнянь та зайняв би свою нішу серед високо поціновуваних композиторів. Аргументом на користь останнього твердження є також і те, що Моцарт-батько був представником епохи зрілого класицизму, тоді як син – раннього романтизму, де музичні засоби цілком інші.
Яскравими представниками цього стилю були вже не Гайдн, Моцарт-батько, Бетговен, а Шуберт, Шуман, представники течії т. зв. "блискучого піанізму". Франц Ксавер створив чудові зразки, у яких віртуозні піаністи мають як себе показати. Ще композитор є автором варіації для фортепіано на тему "У сусіда хата біла", почерпнувши з українського фольклору, хоч із зовсім іншими словами.
Фігура Франца Ксавера Моцарта неоднозначна. Але для Львова він відіграв вагому роль, адже неабияк стимулював розвиток музичного професіоналізму. До річниці смерті батька у 1826 році створив тут професійне хорове товариство Святої Цецилії, яке у соборі Святого Юра виконало "Реквієм", що було втіленням ідеї єднання культур, адже австрійська музика лунала у греко-католицькому храмі. Фактично товариство стало першою музичною школою в місті.
На жаль, Франц Ксавер не був активним учасником новоствореного осередку. «Його концерти та репетиції найчастіше відбувались у редутовому залі німецького театру на Гетьманських Валах (орієнтовно там, де зараз на проспекті Свободи розташований Національний музей ім. А. Шептицького; будинок був зруйнований вибухом бомби у 1848 році) або у помешканні Кавалькабо», - розповідає професор Дмитро Колбін.
Дмитро Колбін і Маріанна Лаба
Отож, всі перелічені вище події – концертна діяльність як піаніста, неодноразове виконання «Реквієму» Моцарта в соборі Святого Юра, заснування товариства Святої Цецилії та хору при ньому, організація концертів й інших форм музичного життя, викладання в кількох шляхетних родинах музики – цього вже цілком достатньо, щоб львів’яни мали підстави для почуття вдячності до Франца Ксавера і гордості за причетність цієї постаті до історії міста.
Як вважають дослідники, творчість і діяльність Франца Ксавера Моцарта ще належно не поцінована, що, в свою чергу, зумовлює відсутність широкої її популяризації, незначну кількість записів його музики.
Постать сина геніального композитора, який теж став на шлях музичного мистецтва, не могла зникнути безслідно, хоч, складається враження, що впродовж свого життя він прагне розчинитись у юрбі, серед чиновництва, на яке була так багата Австро-Угорщина. Неусвідомлені, а можливо й свідомі, спроби втечі від самого себе, від прізвища, що тяжіло над ним, мали певні наслідки: багато чого з його життя неможливо реконструювати.
Щодо записів, то на сьогодні нам відомі чотири диски з записами музики Ф. К. Моцарта, і ще кілька, в програмі яких є один чи кілька його творів. Приємно, що в записі більшості з них брали участь українські виконавці – солісти, оркестри, диригенти. Але до програми цих дисків увійшло не більше семи-восьми навідоміших творів, тоді як у каталозі зальцбурзького Моцартеуму фіґурує близько п‘ятдесяти опусів.
На думку Романа Стельмащука, прикрим є факт використання музики обох фортепіанних концертів Франца Ксавера Моцарта як візитівки його творчості, адже є твори, які набагато краще репрезентують цього композитора не як послідовника свого батька, а як самостійного відкривача нових сфер у музиці. Фортепіанні концерти – блискучі, віртуозні – цілком відповідають духові епохи, але є більш класичними, аніж інші твори Франца Ксавера. До останніх Роман Стельмащук відносить камерні вокальні та інструментальні твори композитора, які сьогодні звучать все ще нечасто.
Франц Ксавер Моцарт вже отримав часткове пошанування у Львові: меморіальною таблицею, встановленою Львівським моцартівським товариством на одній зі стін собору Святого Юра. Наступним кроком заплановане лобіювання присвоєння імені Франца Ксавера Моцарта якійсь із вулиць нашого міста.