18 лютого в Латвії пройде референдум про надання російській мові статусу другої державної. Ця країна завжди мені чимось нагадувала Україну в мініатюрі: як географічно, так і політично. Там, до речі, є і свій націоналістичний захід та російськомовний схід. Столиця як була російськомовною ще з радянських часів, коли я поїхав на навчання, такою і залишилася.
І ось результат – референдум! Дожилися… До болю нагадує схожі спроби наших «патріотів» щодо російської мови в Україні.
До речі, дуже часто від наших громадян можна почути думку, що в республіках Балтії представники корінної нації — всі до одного націоналісти. А російськомовне населення опинилося в нерівноправному становищі. Це – не відповідає дійсності! Так, литовці, латиші та естонці є справжніми патріотами, але про якісь утиски росіян говорити не доводиться. Мало того, якщо в Литві та Естонії ситуація з мовою більш-менш благополучна, то в Латвії місцева інтелігенція занепокоєна долею саме латиської мови. Адже на момент розвалу СРСР латиші в Ризі становили лише 40%, тобто були меншиною у власній столиці… І тепер мером столиці є росіянин Ніл Ушаков. І це закономірно – населення російськомовного міста захотіло обрати «свого» мера і демократичним шляхом зробило це. Ніл Ушаков (або Нілс Ушаковс, як кажуть латиші) володіє державною мовою, але розмовляє з помилками...
У Євросоюзі права людини завжди на першому плані, тому латишам скоро може стати несолодко. До речі, тепер у зв’язку з економічною кризою ситуація ще більше ускладнилася, адже «просунуте» російськомовне населення столиці ще якось виживає і не виїздить за межі Латвії, а ось латиші з невеликих містечок і хуторів вимушені шукати роботу за кордоном. Окрім того, обов’язкова «натуралізація», якою так лякають нелатишів; те, що не знаючи латиської мови, не знайдеш роботи за фахом, звелася до абсурду. Нерідко латиші складають іспити за росіян, і це ні для кого не є таємницею. Викручуються без знань мови навіть бізнесмени. Вони тримають біля себе латиськомовну секретарку, яка коли треба виконує функції перекладачки. Тому навіть термін такий виник: «професійний латиш». Працівники сфери торгівлі, як правило, знають державну мову в належному обсязі. Але й тут є винятки: колись я був у Даугавпілсі й хотів щось замовити латиською у кав’ярні. Уявіть собі, офіціантка мене не зрозуміла! Слухала, слухала, а потім обірвала, очевидно, звичною для себе фразою: «Что вы от меня хотите?» Отже, у латишів також є свої «Севастополі», «Сімферополі» і «Сєвєродонецьки»… До речі, якщо говорити про український Сімферополь, то він мене дуже розчарував. Якось я хотів купити «Кримську світлицю» і запитав у кіоскерки, чи є сьогодні ця газета? Вона ж сказала: «Есть, но на украинском…»
На жаль, схожі міста, де ігнорується державна мова, є і в Балтії… У латишів — це вже згаданий Даугавпілс, у естонців — Нарва. Там багато людей мають російське громадянство. Але загалом у Естонії мовна ситуація краща, ніж у Латвії. Краща й економічна, адже їм дуже допомагають фіни. Це такі самі «братушки» для естонців, як румуни — для молдаван. Навіть жарт є, що всі естонці виїхали до Фінляндії, а фіни, як у себе вдома почуваються в Естонії... А Латвія, яка після здобуття незалежності була у кращій економічній ситуації, ніж Польща, тепер дуже збідніла. І багато латишів нині працюють в Англії або збирають полуницю в Ірландії.
Мовна ситуація в Латвії є предметом занепокоєння не лише місцевих освітян, філологів, а й усіх патріотичних сил. Латиші докладають героїчних зусиль, щоб врятувати мову. Думаю, в освітян є план поліпшення мовної ситуації. Але поки що всі надії на кардинальне покращення розбиваються об… економічну кризу.
До речі, досвід Латвії українцям варто б вивчати. Мені здається, у Києва є шанс швидше заговорити українською, ніж заговорить латиською Рига. Адже етнічних українців у Києві далеко не 40%, а майже три чверті… Треба цілеспрямовано пробуджувати національну пам’ять киян! Звісно, це непросто, але легше, ніж змусити вивчити нерідну мову, спираючись на патріотизм лише 40% городян. Головне ось що: кияни повинні працювати активно, цілеспрямовано, але водночас спокійно, без надмірного радикалізму. Не можна допускати розколу за мовною ознакою.