Українська мова має право на існування
Прочитавши мою кандидатську дисертацію і прослухавши виступ, що його виголошує здобувач на захисті, одна літня пані, відома свого часу в наукових колах професор філології, винесла вердикт: «Українська мова має право на існування». Вона вважала це компліментом, можливо, й відкриттям, яке зробила для себе. Мене таке зізнання збентежило, його тон, безапеляційність, наче саме тієї миті вирішувалося, бути чи не бути.
На початку дев’ятдесятих гості з західнішої від України Європи всякчас цікавилися, чи справді існує вона, українська мова, питали, як буде українською те і те слово і як воно буде по-російськи, порівнювали – щось звучало подібно, щось інакше. Впізнавши подібність, мовби раділи: «Ось бачиш, вони звучать майже однаково». Тоді я наводив те саме слово в інших слов’янських мовах, і воно звучало теж подібно або однаково, демонстрував спорідненості всередині романських чи германських мов, врешті казав фразу, яку ладний повторювати сьогодні і завтра: «Якщо є спільнота, яка вважає цю мову своєю, то є й ця мова». Сьогодні я б додав: «... і нею активно послуговується».
Щодня (за іншими версіями – щогодини) у світі вмирає якась мова. Можна сумувати за втратою розмаїття, можна тішитися, що відбувається рух у напрямку загального порозуміння, принаймні, на рівні дедалі ширшого використання щоразу меншого числа мов, і навіть понарікати на те, що вже давно ми всі могли б спілкуватися однією мовою – скільки бар’єрів відпало б, бодай мовний.
На рівні своїх держав і розгалуженої мережі інституцій підтримкою користуються світові мови – наприклад, французька й німецька. Після сторіч задокументованих репресій проти мови і її носіїв українська тим більше потребує в Україні сприяння. Коли я чую, що українську не треба підтримувати, нехай змагається у вільній конкуренції з російською – мовляв, яка сильніша, та й переможе, я уявляю спільний акваріум, в який вкидають акулу й морського окуня. Я не маю сумніву, що в такій вільній конкуренції акула рано чи пізно проковтне конкурента. Позбавлена мовних здібностей людини, вона не скаже при цьому, що рибка була лише діалектом, різновидом акули, яка теж риба, велика й могутня, тобто, що їй, акулі, було дуже смачно.
Можна вдатися й до інших порівнянь.
Порівняння накульгують.
Хоча б тому, що ми живемо у світі людей.