Сьогодні уряд заслухав усіх трьох кандидатів на посаду Уповноваженого із захисту державної мови. Так, це не помилка – кандидатів дійсно було три. Яким чином з'явився третій кандидат - питання відкрите і досить цікаве, адже термін подачі кандидатур сплив майже місяць тому. Для мене очевидно, якщо кандидатуру вносять в останній день та ще й з порушенням законодавства – саме цього кандидата буде ухвалено. Як то кажуть, робімо ставки, панове!
25 квітня 2019 року сталася історична подія: Верховна Рада минулого скликання ухвалила довгоочікуваний Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Щоб наша мова стала дійсно захищеною, законом передбачили і утворення абсолютно нової посади – Уповноважений із захисту державної мови, зі створенням необхідного секретаріату і штатом працівників. Здавалося б, українці нарешті мали зітхнути з полегшенням - мову буде захищено.
Проте, з того часу пройшло більше року, а «віз і нині там». Мало того, час від часу лунають заяви з найвищих державних посад, що ухвалений мовний закон «недосконалий», «потребує перегляду», «треба шукати компроміс». Понад рік ми спостерігаємо по суті відверте саботування створення нової надважливої мовної інституції. Я не буду зупинятися на тому, як блокували роботу попередній мовній омбудсманці Тетяні Монаховій. Засоби масової інформації багато писали про те, що уряд за пів року не спромігся створити секретаріату Уповноваженого і навіть не виніс розгляд цього питання на порядок денний. На щастя, минулого тижня Кабмін нарешті затвердив утворення секретаріату Уповноваженого.
Зупинюсь на тому, що коїться зараз із обранням самого Уповноваженого із захисту державної мови. За законом, після офіційного звільнення попереднього Уповноваженого (Тетяна Монахова звільнилася 5 травня), протягом місяця Міністерство культури та інформаційної політики, Міністерство юстиції та Уповноважений з прав людини мали запропонувати Уряду своїх кандидатів. Коли я побачила прізвища поданих кандидатур, з'явилася надія, що українську мову в Україні буде захищати гідна людина. Адже обидва кандидати: Святослав Літинський (від Мінкульту та Мінюсту) та Тарас Кремінь (від Уповноваженої з прав людини) - політично незалежні, мають проукраїнську позицію та намір працювати на виконання закону. Крім того, Святослав Літинський має досвід захисту української мови в судах та є співавтором мовного закону. Це автоматично означає – захист мовного закону від проросійських посягань. У Львові Літинського навіть називають «мовним суперменом». Це багато про що говорить.
Та вчора нас чекала несподіванка. Попри те, що термін подачі кандидатів завершився 5 червня, Міністерством культури та інформаційної політики було відкликано подану їхньою ж комісією кандидатуру Літинського і запропоновано нову кандидатуру – Світлану Бронікову. Я не маю нічого проти нової кандидатки, адже мені, як і широкому загалу, майже нічого не відомо про її професійну діяльність, правозахисну діяльність і досвід діяльності з захисту державної мови. Лише сподіваюсь, що вона хороший фахівець з проукраїнською позицією.
Але я маю питання до Мінкульту, який прямо порушує законодавство України. Зокрема, стаття 50 Закону про мову передбачає, що «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, та керівник центрального органу виконавчої влади у сфері державної мовної політики подають Кабінету Міністрів України по одній кандидатурі на посаду Уповноваженого» і «у разі дострокового припинення повноважень Уповноваженого кандидатури подаються впродовж 30 днів з дня дострокового припинення». Ще раз наголошую, цей тридцятиденний термін сплив ще 5 червня, і всі передбачені законом посадовці вчасно подали кандидатури. Нових кандидатів бути не може!
У цій же статті 50 Закону про мову чітко прописано й процедуру призначення Уповноваженого: «Кабінет Міністрів України розглядає всі кандидатури на посаду Уповноваженого та ухвалює рішення щодо призначення на посаду Уповноваженого впродовж одного засідання. Перед розглядом кожний із кандидатів на посаду Уповноваженого має право виступити перед членами Кабінету Міністрів України».
Невже були якісь над вагомі чинники, які змусили Мінкульт порушувати Закон?
Сподіваюсь, на це питання дасть відповідь Міністр культури та інформаційної політики, який наразі удає, що ніякого конкурсу і внесення кандидатури від Мінкульту не було, тому вносить власного кандидата. Я вже направила відповідний запит, чекаю офіційного роз'яснення.
Але якщо подивитися на усю діяльність пана Ткаченка у мовному напрямку, складається враження, що це не що інше, як саботаж захисту мови. І такою є не лише моя думка. Нещодавно Громадянська спільнота «Мова об’єднує» вже висловила свій протест проти бездіяльності Кабінету Міністрів України в питанні призначення Уповноваженого з захисту державної мови.
Виходить, з одного боку Олександр Ткаченко стверджує, що українська мова потребує захисту, оскільки «довгі роки перебувала в гнітючому становищі в цьому суспільстві». А з іншого боку, є всі ознаки того, що з міністром Ткаченко української мови в Україні може стати менше. Не даремно ж щоразу, коли питання стосується мовної політики і мовного закону, пан Міністр найчастіше вживає словосполучення «будемо шукати компроміс». Тобто, більше 50 круглих столів з обговоренням закону про мову та розгляд понад двох тисяч поправок перед його ухваленням він не вважає пошуком компромісу?! Якщо кожна влада (яка в нашій країні змінюється дуже швидко), буде змінювати мовний закон, він просто приречений ніколи не запрацювати.
Дуже шкода, що мовна тема досі залишається топ-темою для політичних маніпуляцій, без розуміння наслідків тими, хто на цій темі спекулює. Дуже шкода, що профільне Міністерство культури та інформаційної політики, яке має, в тому числі, прямий обов'язок – впроваджувати усі необхідні заходи для захисту державної мови – намагається грати в свої ігри, забуваючи про свої прямі обов'язки.
«Уповноважений із захисту державної мови є ключовою державною інституцією, на яку Закон покладає захист української мови як державної та захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг на всій території України і усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою». Це не мої слова. Так говорить Закон про мову. Його потрібно виконувати. І чим швидше, тим краще.
Не може уся країна бути заручником незаконних забаганок однієї людини чи кількох людей із незрозумілою мовною позицією. Кабінет Міністрів має виконати вимоги Закону про мову і без жодних порушень призначити Уповноваженого із захисту державної мови. Адже державну мову в Україні потрібно захищати та підтримувати не словами, а наполегливою працею. Для цього вже є гідні кандидати.