Коли прощаюся зі франківськими друзями, говорячи, що їду на хату, то це значить, що їду додому у Брустури. Відтак, у моєму випадку, розуміння хати набагато ширше. Воно охоплює не лише споруди, а й територіальні особливості та, звісно, метод і структуру побудови.
Окрім того, у розумінні хати, треба знати майстра, що її будував. Без сумніву, таке знання може бути, коли хата недавня і майстер ще живий. Тоді ти завше з ним щиро вітаєшся і, при кожній нагоді запрошуєш у гості. Якщо ж майстра вже нема, то – нема.
Важливим є ще й спосіб будування. Найпоширеніші техніки: у вугли і в ґані. Ще можна в заміт, але тоді треба конче шалювати, бо нема товарного вигляду. Проте…
Насамперед піч. Саме вона є господарем в хаті і стає визначальною. Тому і добрі мулярі на Гуцульщині завше цінувалися. Чоловік – то ґазда для дітей і дружини. Навіть для маржини. І має до них певний рóзказ. Але це керівництво, чи пак владарювання є лише компенсацією справді доконечної відповідальності за все, що робиться у господарстві і взагалі за все-все. Це значить, аби було вдосталь на зиму сіна, збіжжя, муки і дров.
Правда, інколи функції гегемона може виконувати жінка, коли чоловік зовсім неґлейда, або його зовсім нема. Певна річ, справляється, адже все реально і просто, за винятком родинного набору примівок, що передається від покоління до покоління і може вилікувати, коли у корови пропало молоко або, коли за литку вкусила гадина. А от без печі ні в якому разі ніяк.
Печі бувають різних форм і призначень. Щоб в хаті нагріти, щоб їсти зварити, щоб хліб спекти, щоб спати на печі. І чим більше функцій, тим більший розмір. Власне, варіації щодо компактності почалися значно пізніше. А конкретно тоді, як почали будувати більші хати з більшою кількістю кімнат, де може бути потреба лише в одній із функцій. Бо спершу було все просто. Сіни і дві кімнати ліворуч-праворуч – якщо багач, і сіни і кімната праворуч, комора ліворуч – якщо бідний. У багачів комори добудовувалась до задньої стіни або, як окремі споруди. Зазвичай, у правій кімнаті мурували гігантську піч чи не на чверть території і там мешкали всією родиною. У лівій – приймали гостей. Взимку у сінях жили малі телята і ягнята.
Нині таких хат не будують, а печей не мурують. Якщо є старі, то закривають на ключ, або роблять музеї. Жити у такій хаті – встид, і, якщо хтось таки мешкає, то або бідний, або дурний. Що прикметно, твердження завше категоричні і безкомпромісні. Жодні заперечення не мають ніякої ваги. Але якщо ти таки наважишся бути дивним, то про тебе усі знатимуть. А якщо пустиш чутку, що сам знаєш багато примівок, яких конче ніхто не знає, то у гості заходитимуть односельці потай один від одного, а відтак і з усього керунку. У такому випадку не треба тримати маржину, бо принесуть сир, масло, сметану, молоко, солонину. М’яса не дадуть, бо самим треба на студенець.
Значимість печі можна порівнювати лише зі значимістю корови. Жінка без чоловіка проживе і навпаки, але якщо нема печі і корови, то нема життя. Окрім того, що піч розпалюють, аби нагріти у хаті і готувати їсти, у ній-таки печуть хліб, про що згадували, коли йшлося про функції. Це арочна порожнина, у якій горить ватра, доки не залишиться сама грань. Відтак її кочергою підгрібають до краю, ставлять ринки з тістом і закривають засувом на півтори-дві години залежно від печі, бо кожна піч є індивідуальною і має свої, притаманні лише їй властивості. Навіть один і той же муляр не може створити дві однакові печі, бо залежить ще й від цегли, глини, кахель, шпаргату. Печі для хліба добре обмуровувати зсередини білою цеглою (шамоткою). Вона вбирає у себе жар і довго зберігає тепло. Відповідно, підтримує високу температуру.
Окремий сегмент – братрура. Це невеличка шафка, у яку ставлять їжу, щоб не вистигла. За розміром, як мікрохвильовка. Вбудована у корпус печі. За властивостями протилежна до холодильника.
У котлі постійно є вода і постійно тепла. До пічок кладуть сушити взуття. На кренц вішають мокрі шкарпетки і рамати. На опецку самі гріються і можуть сушити афини, ґоґадзи, чвертки яблук, груш, листя смородини. На комин завше кладуть бак з брагою, бо комин завше теплий, а на теплому ліпше кисне.
Три своїх хати, у яких доводилось мешкати від народження, я майже безповоротно покинув, але відвідую регулярно і пам’ятаю точно. Відразу, коли батьки побралися, то жили у діда з бабою по маминій лінії. Гарна, скромна, компактна хата. Сіни, дві кімнати, кухня, комора, горище. Збудована в ґані, але стара і тому шальована тирсоплитою. Вкрита шифером, на якому де-де утворюються малопомітні нарости моху. Піч невибаглива, але з усіма функціями і зручностями, хіба що нема котла.
Дідова хата
Наше мешкання було дуже цікавим і, здавалося б, до найменшої деталі продуманим, хоча, насправді, все вийшло зовсім випадково. В одній кімнаті жили батьки. В іншій повинні би були жити дідо з бабою. Відповідно я, вже відразу після народження наражався на небезпеку бездомності. Звісно, міг бути варіант з коморою, де зберігалися слоїки з головизниною, бутля з самогонкою, каструля повидла, бочки і биривки з капустою, солониною, бринзою, мішечки з кукурудзяною крупою, квасолею, пуделко з маком. За таких обставин моє там перебування, могло би стати суцільним позитивом. А все ж мали місце миші, які урівноважували до дилеми. Проте обставини так склалися, що дідо працював сторожем у колгоспі і кожної ночі мусив займати свій пост. Відповідно, його вільне місце поряд з бабусею випало зайняти мені. Так тривало доки не народилась сестра і їй не виповнився рік, а мені чотири.
Продовжуючи тему печі, необхідно сказати про дрова. Піч без дров – як весілля без молодих. У наших горах заготівля дров є мало не ритуалом. Вони бувають різними, але найбільше ціняться з твердих порід – бук, ясен, явір, дуб – бо довго горять і дають жар.
Серед чоловіків високо цінується вміння пускати смереку, наперед вирахувавши траєкторію падіння. Коли дерево на землі, то можна вважати, що дичина впольована. Спочатку зі стовбура обчімхують гілки, а потім розкряжовують на колоди довжиною два-три метри, залежно від товщини, так, щоб кінь зміг поволікти на стакаду. Стакада – це конструкція, яка полегшує вантаження колод на машину.
На той час, коли сестрі виповнився рік, тато збудував невелику однокімнатну хатинку над пивницею на відстані тридцяти метрів від дідової. У будівництві використано найпростішу і найменш затратну техніку – в заміт, і обшальовано цалівками. Компактність помешкання сприяла затишку, але, водночас спричинювала певні незручності. А ще, коли бував сильний вітер, то поскрипували стіни і було лячно, що нашу хату разом з нами віднесе. Зараз вона слугує, як кухня і робітня, а тоді це була хата нашої сім’ї. Наш дім, звідки я ішов до школи, і куди повертався. Піч – невелика, і спати на ній нема місця, але, як були малі з сестрою, то могли там сидіти, звісивши ноги над шпаргатом, як звішують з мосту над річкою. Найбільше хибувало печі для хліба і мама ще довгі роки місила тісто, викладала у ринки, а коли підростало, то несла пекти до бабиної печі.
Хатчина на пивниці
Паралельно батьки зводили велику хату, але їй ще багато бракувало. Здавалося, це будівництво буде вічним, бо масштабне і затратне. У нову хату ми перебралися, коли я мав вісім. Це було на самі Миколая. Подарунки ми одержали ще у хатчині над пивницею, а цукерки доїдали вже у новій хаті.
Гарна дерев’яна гуцульська хата, якою сам любуюся, бо є чим. Але спочатку ми жили у двох кімнатах на другому поверсі, вмощених у піддашші. Нижній поверх ще багато років доробляли. Піч, вимурували, коли був на другому курсі. Справді, розкішна піч з красивими кахлями і великим опецком. Нечасто випадає там погрітися, але коли приїжджаю у Брустури і то зима, то конче ночую на печі, якщо ночую вдома.
Через кілька місяців самі з татом поставили підлогу. Дуже цікавий процес. Це не паркет і не плитка. Це довгі смерекові, або ялові дошки вздовж всієї кімнати, які треба так припасувати і стиснути, аби не було шпар. Нам це вдалося, проте підлога всихається, і, згодом невеликі ущелини таки з’явилися.
Нова хата
Це, наче, й остаточна батьківська хата, а власне й моя, бо іншої ще не маю. Чудесні сіни – всуціль з дерева. Дихаєш, як у лісі. Правда, мама каже, що треба оббити пластиком, бо так всі у селі зробили. Моє слово протесту тут вже не має ваги. І взагалі, у цій хаті має жити сестра зі своїм майбутнім чоловіком, а мені треба шукати дівку з хатою, аби у неї жити. Ніби й непогано – щоб дівчина вийшла заміж, потрібно, аби мала хату, машину, тоді, як парубкові достатньо бути парубком.
А ще, поки жила баба, то вони з дідом відписали свою хату мені. Тож після смерті діда стану її господарем. Відтак, маю шанс вернутися до самого початку. А це дуже гарно, коли входиш до хати з морозу і можеш залізти на піч або тримати червоні від холоду руки над червоним од жару шпаргатом і відчувати, як твоє тіло огортається теплом власних хати і печі.