До теми біблійних мотивів у творчості Франка й Райніса. 155-річчю від народження Івана Франка присвячується…
Зіставлення знакових імен світової культури завжди передбачає загальні, більш-менш частково наближені чинники життя та творчості. Єдиний часовий контекст надає цьому збігові особливого характеру. Тут починають простежуватися загальні тенденції історичного, світоглядно-культурного чинника. Тема «Іван Франко та Райніс» ніколи ще самостійно не досліджувалась. Одночасно Франко жив і творив у Галичині, тобто у тій частині, де панував режим Австро-Угорської монархії, зв'язок із культурними західноєвропейськими осередками був ближчий, національно-громадське життя мало організованіший характер і, зрештою, культурно-історичний процес відбувався без особливих перемін, криз чи бодай катастроф. Словом, це була не Росія, де виховувався, навчався і тривалий час працював Райніс: тут життя та діяльність національного діяча, а саме – неросіянина, була приречена на повсякчасну невпевненість, прикру залежність від політики уряду, примх місцевого губернатора чи жандарма. Але, незважаючи на це, творчі шляхи обидвох громадських діячів і письменників дуже подібні.
Вершиною творчості Франка є філософська поема «Мойсей», вершиною ж творчості Райніса – драма «Йосип та його брати». І це закономірно. Тут – усе життя одного й іншого. Життя пошуків і знахідок. У сих творах присутність самих авторів очевидна. Це також твори, «що на довгі часи переживуть самого автора», – зазначив історик українського письменства С. Єфремов. Як у Франка, так і у Райніса трагедія їхніх героїв – це насамперед трагедії особистостей, котрі не знаходять розуміння сучасників.
Аналізуючи духовно-культурну ситуацію на межі ХІХ – ХХ ст., Леся Українка писала: «Ми перебуваємо добу основного обновлення світогляду… Ми входимо з періоду релігійного і вступаємо в період науковий… Релігійність «випарувалась» з нашого життя… Ми зрозуміли, що нас оточує жива загадка, а не абстрактне божество індусів чи євреїв, і ми шукаємо відгадки у самому житті, а не в теологічних чи логічних роздумуваннях… Ми шукаємо шлях новій істоті… Ця нова мораль готує ґрунтовніші зміни, ніж усі найбільш реформаторські релігії».
Отже, в основу поеми «Мойсей» Франка покладено біблійний сюжет. Те саме робить Райніс у своїй трагедії. Вони у жодному випадку не переспівують біблійні історії, а використовують лише один зі сюжетів. І кожен – свій. «Мойсей» – це філософська поема, що складається з прологу і двадцяти пісень. Поштовхом до створення образу Мойсея стала скульптура Мікеланджело – образ біблійного Мойсея, яку побачив автор у Римській базиліці Сан-П’єтро 1904 р., перебуваючи в Італії, а пролог написаний після закінчення поеми. «Йосип та його брати» – трагедія у п’яти діях. Її Райніс писав упродовж п’яти років у період перебування в італомовному швейцарському м. Луґано, де він разом з дружиною поетесою Аспазією прожив 15 років (1906 – 1920). Ось як сам Райніс згадує про задум написати п’єсу: «Початкова думка про «Йосипа» з’явилася 1906 року у Кастаньолі, на високому балконі, з видом на озеро Луґано». Лише 1909 р. автор створив перші фрагменти майбутньої п’єси. Згодом він зізнається: чимало п’єс складає не у хронологічному порядку – від початку до кінця, а передусім намагається створити, за його словами, «кризу» чи «вершину», «бо звідтіля найкраще можна оглянути обидві долини та всілякі виступи». Отже, в травні 1909 р. Райніс написав фрагмент першої дії – частину діалогу Якова та Йосипа, що майже відповідає канонічному тексту. Відтак п’єсу писав хаотично, фрагментально, водночас з іншими – переважно це твори на замовлення. Лише 3 липня 1914 р. у листі до літературного критика автор констатує: «щойно закінчив «Йосипа»», хоча твір побачив світ лише 1925 р. А ще 1914 р. п’єса була внесена до репертуарного плану Нового Ризького театру, і 7 жовтня дирекція театру надіслала її до цензури з таким проханням: «Препровождая при сем в 2х экз. пьесу И.Райниса «Jāzeps un viņa brāļi» 4х действиях на латышском языке, дирекция Нового Рижского театра имеет честь просить разрешить таковую к представлению на сцене». І вже 12 листопада того ж року дирекція театру отримала офіційне повідомлення про заборону п’єси.
Франко ж писав «Мойсея» недовго: від січня до липня 1905 р., тоді ж він вийшов у Львові окремим накладом. Сам автор коротко пояснив зміст твору так: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні… Смерть Мойсея на вершині гори в обличчі бога мотивована тим, що його відіпхнув його власний народ, зневірений його 40-літнім проводом і сумним станом обіцяного краю, який треба було здобувати тяжкими зусиллями». А у трагедії «Йосип та його брати» Райніс використовує біблійну легенду про доброго та ніжного Йосипа, яка, до речі, на той час була дуже популярною у світовій літературі та мистецтві. В єврейському юнакові Райніс побачив бунтарський дух та етично яскраву особистість. Відповідно до Біблії, Яків наймолодшого сина любить найбільше, тому брати, відчуваючи особливе ставлення до Йосипа, зненавиділи його. Відтак автор у творі намагається знайти відповідь: як діяти, коли людину нестерпно ображають, принижують, топають та знищують? чи мстити, чи простити? Тому трагедія «Йосип та його брати» стає для автора процесом пошуків відповіді й істини.
На час написання творів письменникам виповнилося 50 років, і все свідоме життя вони, як і Мойсей, як і Йосип, віддали народові. Головною ж проблемою постає проблема особистості й маси. І проблема ця залишається загальнолюдською та споконвічною.
Йосип – це особистість, брати – це маси. Майже – як і у Франка: «Громада, зложена з тисяч й тисяч людей темних, неосвічених та прибитих недолею, є так само темна й немічна, як і кожний з тих людей одинцем». Уже на початку п’єси Йосип усвідомлює свою перевагу. Він так характеризує братів (читай: маси!):
…Як не бачити!
Обличчя обступили лютощі,
Як рану свіжу обліпили мухи.
- Коли спокійні, ну скажімо, - під вечір,
Усе ж я бачу, що горить в очах,
Як вогник впертий у сірчаній твані,
І дихання гірке, мов твані подих …
*Тут і далі переклад мій – Ю.С.
Він виступає проти дурості, лютості братів, не хоче підкорятися їхнім наказам, таким як: «Ножем коли худобу! Радій, коли дереться!» Гордовито звучать його слова: «Від смороду братів і сонце темне». З братами (масами) у Йосипа (особистості) немає нічого спільного:
…Обридло в пастухах. Я – плугатар! –
І відчуваю ненависть щоденно!
Я б так хотів вже обробляти землю!..
На що Яків пророкує:
… Синочку мій! Тягар важкий сей панський,
І тим, хто заставляв його тягти!
Вони самі під ним сто раз зігнуться,
Хай буде так: будь паном над братами!..
Подібна фігурація й у поемі Франка. Мойсей уже від самого початку гордовито «підняв голос»:
…Вчора ви, небожата мої,
Раду радили глупу…
…Ось підняв голос Мойсей
У розпалі гнівному…
Покотились слова по степу,
Наче розкоти грому…
Його особистість та особливість теж очевидна:
…Мов планета блудна, я лечу
В таємничу безодню
І один чую дотик іще –
Дивну руку господню…
«Ми всі слабі є без любові» – у цьому переконані герої Райніса, навіть войовничий Юда. І Йосип добре знає, що ненависть не можна перемогти ненавистю, а лише любов’ю. Він хоче любити братів, цю масу:
…Братів я теж люблю усіх разом,
Поділю, - що моє, і допоможу,
Покажу, - що і де, як й що здобути –
Вони ж лише клянуть, цураються –
Штовхають в бруд, нацьковують собак,
Підбурюють волів, говорять грубо.
Чим завинив, що я зробив?..
У відповідь маси устами Юди радять:
…Лиш будь таким, як ми. Тебе полюблять…
Брати готові розірвати Йосипа на шматки лише за те, що він спромігся виступити супроти одвічних законів, піти проти стократно випробуваного. Може, новий закон, який пропонують наші герої, принесе всьому народові велику благодать, але маси це розуміють лише тоді, коли спасителів розпинають. Саме так поступають маси і з Мойсеєм. У франковій поемі смерть Мойсея на вершині гори мотивована тим, що його відштовхнув власний народ, розчарований його проводом. Поема «Мойсей» має алегоричний характер, адже поет думав про український народ. Насправді, у пролозі Франко звертається не до євреїв, а до українців. У Райніса ж таке звернення до власного народу менш помітне. Хіба що у випадку, де латвійський народний інструмент стає засобом порівняння:
…Фортецю я збудую, поле всію,
Як ладан задимлять мої поля,
Як кокле* струни колихнуться стебла,
Братів я нагодую власним хлібом
В часи всіляких лихоліть земних…
*кокле – латвійський народний струнно-щипковий інструмент
І Райніс, і Франко не були релігійними філософами, розглядаючи християнство лише як сферу великих ідеалів. У біблійних історіях вони шукали архетипи мудрості. Йосип, як і Мойсей, знає, що існують вагоміші завдання, ніж повсякденні турботи. Усі герої Райніса закликають: «думай лиш про вищі далі!» Серед заплутаних, егоїстичних прагнень людства тут насправді відчутна міцна поетова позиція, така собі свідомість вищого життєвого ладу. Ми не маємо права, вважає поет, свавільно розпоряджатися своїм життям, ми несемо відповідальність за кожен крок:
Коли б я знав, що тільки
Одне життя,
Я б міг ігнорувати
Його щодня;
Я б легко міг сприймати
Його щодня, -
Коли б я знав, що тільки
Одне життя.
(«Коли»)
Отже, герой, як і сам автор, приречений служити вищим законам, а не тим чи іншим нормам. Такою є метафізика Райніса. Такою ж є і метафізика Франка. Людину обидва поети розглядають вершиною розвитку людства, однак усвідомлюють її приреченість у складних взаєминах зі світом та іншими людьми й масами. А послуговуючись засобами романтичного символізму, митці намагаються зрозуміти сутність людських взаємин і прагнень, поза буденною видимістю.
P.S. Незабаром друком вийде переклад п’єси Райніса «Йосип та його брати» мовою Івана Франка.